Постанова № 33243079, 29.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2013 року 15:45 № 826/8740/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія Т» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби за участю третьої особи - приватного підприємства «Фактор» про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Глорія Т» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) за участю третьої особи - приватного підприємства «Фактор» про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 06.02.2013 р. № 0000022204 та № 0000012204.

Позивачем через канцелярію суду 11.06.2013 року подано заяву про збільшення позовних вимог шляхом доповнення позовною вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 01.06.2913 року № 00022204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Третя особа повністю підтримала вимоги позивача, вважаючи їх обґрунтованими та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання, представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, письмових пояснень чи заперечень по суті заявлених позовних вимог суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та третьою особою документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі наказу щодо проведення документальної виїзної перевірки № 74 від 16.01.2013 р., направлення на перевірку від 16.01.2013 р. № 23/2240, пп.75.1.2. п.75.1. ст.75, пп.78.1.1., п.78.1.11. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України, відповідачем проведена виїзна документальна перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «КФ «Горизонталь», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Агенство «Віасат», ПП «Фактор», ТОВ «Промелектро75» за період з 01.01.2011 р. по 31.07.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.01.2013 р. № 110/22-4/31571463, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 780392,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р.17), а саме по періодам: 2 квартал 2011 р. на суму - 276462,00 грн., 3 квартал 2011 р. на суму - 260325,00 грн., 4 квартал 2011 р. на суму - 208072,00 грн., 2 квартал 2012 р. на суму - 19651,00 грн., 3 квартал 2012 р. на суму - 15882,00 грн.;

п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р. у розмірі 843488,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27), а саме по періодам: березень 2011 р. - 616667,00 грн., квітень 2011 р. - 616667,00 грн., травень 2011 р. - 616667,00 грн., червень 2011 р. - 55402,00 грн., липень 2011 р. - 89740,00 грн., серпень 2011 р. - 73942,00 грн., вересень 2011 р. - 65563,00 грн., жовтень 2011 р. - 69567,00 грн., листопад 2011 р. - 57199,00 грн., грудень 2011р. - 69233,00 грн., січень 2012 р. - 69000,00 грн., лютий 2012 р. - 75000,00 грн., квітень 2012 р. - 12049,00 грн., липень 2012 р. - 21792,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 29.01.2013 р. № 110/22-4/31571463, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»: від 06.02.2013 р. № 0000012204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 843 488,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 150771,25 грн.; від 06.02.2013 р. № 0000022204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 780 392,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5308,25 грн.; від 01.06.2013 р. № 00022204, яким позивачу донараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3575,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 29.01.2013 р. № 110/22-4/31571463, за період з 01.01.2011 р. по 31.07.2012 р., позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «КФ «Горизонталь», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Агенство «Віасат», ПП «Фактор», ТОВ «Промелектро75», які ґрунтувалися на договорах про надання інформаційно-консультативних послуг, юридичних послуг та послуг з прибирання.

На підтвердження виконання договірних відносин, включення позивачем витрат на оплату послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентами послуги, ними виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акти про надання юридичних послуг, акти про надання послуг з прибирання території ринку, акти про надання послуг з консультування з питань комерційної діяльності та управління.

В той же час, в ході перевірки відповідачу надійшла інформація інших податкових органів щодо контрагентів позивача, яка містить дані про порушення ними вимог податкового законодавства, а саме:

Актом ДПІ у Обухівському районі Київської області від 31.05.2012 р. №140/220/32152842 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фактор» щодо підтвердження взаємовідносин за період 01.12.2011 р. по 31.01.2012 р. зафіксовано, що згідно висновку ГВПМ у Обухівському районі Київської області встановлена відсутність реального здійснення господарської діяльності ПП «Фактор»; не встановлено фактичну адресу підприємства; встановлено «транзитність» операцій та відсутність факту реального здійснення операцій. Також, за результатами перевірки юридичної адреси не встановлено наявність у ПП «Фактор» власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, основних засобів, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні будь-якої фінансово - господарської діяльності, у зв'язку з чим вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.10.2011 р. № 1396/23-9/3 7240498 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Еліт Консалт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.03.2011 р. по 31.07.2011 р. зафіксовано, що згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, якою надано висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-західній залізниці від 21.09.2011 р. № 353, підписи від імені директора ТОВ «Еліт Консалт» в податковій звітності за період з 01.03.2011 р. по 31.07.2011 р. та реєстраційних документах виконані іншою особою. Також при перевірці використано акт нікчемності від 15.08.2011 р. № 1121/2305/34415153 по основному постачальнику ТОВ «Еліт Консалт» - ТОВ «ІНОВА». В ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Актами ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 22.12.2011 р. №884/23-1/36862548, від 01.09.2011 р. № 611/23-1/36862548, від 18.10.2011 р. №734/23-1/36862548, від 09.09.2011 р. №625/23-1/36862548 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агенство «Віасат» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, яки сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за лютий 2010 р.- жовтень 2011 р., травень 2011 року, серпень 2011 року, червень 2011 року зафіксовано, що ТОВ «Агентство Віасат», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч.1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, угоди укладені ТОВ «Агентство Віасат» мають ознаки нікчемності.

Актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 13.11.2012 р. №7593/22-7/37889322 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КФ «Горизонталь» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р. зафіксовано, що керівник підприємства - громадянин Російської Федерації у 2011 році державний кордон України не перетинав. Місцезнаходження платника податків не встановлено. Отже діяльність підприємства направлена на здійснення протиправної діяльності направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

В ході проведеного аналізу з використанням Системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ланцюга постачання до ТОВ «Промелектро-75» встановлено: відсутність підприємства за місцезнаходженням; неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність у суб'єкта господарювання основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт/послуг); у підприємства відсутні бухгалтерські та податкові документи (договори, накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, банківські виписки тощо) та не надані відповідно до пункту 85.2 статті 85 розділу II Податкового кодексу України до перевірки. Отже, у діях посадових осіб ТОВ «Промелектро-75» вбачається умисел на проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб та ухилення від сплати податків.

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється ними поза межами правового поля, а усі правочини (договори), укладені такими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені ними правочини є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентами, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування податкового кредиту та валових витрат за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладу в оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. також зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, надання послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій, тобто достовірні первинні документи.

При цьому, з незрозумілих суду причин, позивачем в якості доказів підтвердження взаємовідносин із зазначеними контрагентами, подані лише договори, укладені з ПП «Фактор», що позбавило суд можливості надати оцінку відповідним договорам, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з іншими контрагентами - ТОВ «КФ «Горизонталь», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Агенство «Віасат», ТОВ «Промелектро75», підтвердити факт їх відповідності вимогам діючого законодавства та, відповідно, спростувати доводи відповідача щодо їх нікчемності.

Враховуючи зазначене, подані позивачем первинні документи - податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписані відповідними контрагентами в якості доказів виконання таких договірних взаємовідносин, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не можливо встановити зв'язок між ними.

Крім того, подані позивачем до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від контрагентів - ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Агенство «Віасат», ТОВ «Промелектро75», ТОВ «КФ «Горизонталь», взагалі не містять прив'язки до будь-якого договору.

Також, позивачем не надано документів, які б спростовували висновки податкового органу.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується в висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагентів має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними, а видані ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Крім того, враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи видані позивачу контрагентами на виконання нікчемних правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження податкового кредиту та валових витрат, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне отримання позивачем послуг від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит та включення до складу валових витрат витрат на оплату послуг контрагентів.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 06.02.2013 р. №0000022204, № 0000012204 та від 01.06.2913 року № 00022204.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові-повідомлення рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія Т» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко