Постанова № 33237473, 28.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2013 року 15:32 № 826/13083/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. вирішив адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 № 000119227 та № 0001182207, за участю представників сторін:

представник позивача Никоненко Т.М.;

представник відповідача Стецюк Б.О.;

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 28.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» (далі - позивач) звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 № 000119227 та № 0001182207 та визнання дій щодо проведення первірки протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 28.08.2013 року.

У судовому засіданні 28.08.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

На підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 81, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.11.2009 по 30.11.2012 роки по взаємовідносинах з ПП «Матрікс».

Перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» по взаємовідносинах з ПП «Матрікс» встановлені порушення: пп.139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 125187, 00 грн., п.198.6, ст.. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 119225,00 грн. в т.ч. по періодах : січень 2012 - 52930,00 грн., лютий 2012 - 15861,00 грн., березень 2012 - 14986,00 грн., квітень 2012 - 18396,00 грн., травень 2012 - 17052,00 грн.

На підставі Акту від 11.02.2013 року № 518/22.7-33742003 відповідачем було прийнято податкові повідомлення форми «Р» повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 000119227 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 125187,00 грн. та за штрафні санкції на суму 31297,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 0001182207 котрим визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 119225,00 грн. та за штрафними санкціями 29806,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Разом з тим, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» зареєстровано 29.09.2005 за № 10731070013020684 Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 33742003). Місцезнаходження позивача: 1015, м. Київ, пл. Солом'янська, 5.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 28.10.2005 за № 36777648, перереєстроване у зв'язку зі зміною місця реєстрації 16.02.2012, за № 200027813.

Індивідуальний податковій № 337420026542

В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основними видами діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель, електромонтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля телекомунікація ми устаткуванням у спеціалізованих магазинах, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ПП «Матрікс» у 2012 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентам за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Так, 26.12.2011 між позивачем та ПП «Матрікс» було укладено договір № 114, за яким продавець зобов'язується продати та передати у власність покупцю технологічне обладнання та інші товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором.

ПП «Матрікс» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» оформлено видкові та податкові накладні на загальну суму 715352,20 грн., в т.ч. ПДВ 119225,40 грн.

В ході перевірки встановлено, що розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ПП «Матрікс» було надано суду копії документів: Договір поставки товару № 114 від 26.12.2011року., видаткові накладні (а.с. 24-39), податкові накладні (а.с. 40-67), картка розрахунку № 631 (а.с. 68-97), товарно-транспортні накладні (а.с. 98-114).

Однак, позивачем на вимогу суду не було надано жодних доказів транспортування вказаного товару та наявності складу, на якому зберігався вказаний товар, довіреностей, виданих відповідним особам на отримання відповідного товару, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт того, куди саме, звідки та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення товару підстави сплачувати своєму контрагенту процентну ставку винагороди з суми відвантаженого товару.

Позиція відповідача ґрунтується на поясненнях свідка від 03.12.2012, проведеного заступником начальника відділу СУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_3, згідно якого допитано засновника ПП «Матрікс» гр. ОСОБА_4.

Під час допиту встановлено, що він познайомився гр. ОСОБА_5, який запропонував роботу старшим менеджером по продажі, на що ОСОБА_4 погодився та надав свої копію паспорта та ідентифікаційного номеру. Пізніше відкрив рахунок в банківській установі. Також повідомив, що до фінансово-господарської діяльності ПП «Матрікс» він не мав ніякого відношення, документи фінансової звітності вказаного підприємства він не підписував, статут не складав.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ПП «Матрікс» гр. ОСОБА_4 в копіях актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та додатків до них, податкових накладних виконані іншою особою.

Отже, згідно висновків акту перевірки встановлено, що господарські операції між ПП «Матрікс» та позивачем не підтвердились, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Матрікс» та позивачем були фіктивними правочинами та такими, що вчинялись без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов до висновку про те, що документи по взаємовідносинам Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» та ПП «Матрікс» складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ «НПО Інфотех» до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості товарів, оформлених як придбані у ПП «Матрікс».

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну «первинний документ» наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом не отримано належних доказів надання ПП «Матрікс» відповідних послуг позивачу та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично послуги ПП «Матрікс» позивачу не надавались та не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є обґрунтованими, а оскаржувані ППР від 26.02.2013 № 000119227 та № 0001182207 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачені діючим законодавством України.

Стосовно правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за результатами проведеної перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, суд зазначає наступне.

Згідно п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Отже, прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення можливе лише за умови набрання законної сили відповідним рішенням суду, водночас в зазначеній нормі ПК України не зазначено коло платників податків, до якого мають застосовуватися вказані правила.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

У зв'язку із цим, суд зазначає, що кримінально-процесуальним законом в даному випадку є Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960.

Статтею 1 КПК України встановлено, що його призначенням є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Статтею 98 КПК України врегульовано порядок порушення кримінальної справи шляхом винесення відповідної постанови, як єдиної процесуальної форми початку кримінального переслідування та досудового слідства.

Форми закінчення досудового слідства визначені статтею 212 КПК України, якими є: складання обвинувального висновку або постанови про закриття кримінальної справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Розділом 3 КПК України визначені судові рішення, які можуть бути прийняті судом першої інстанції за наслідками розгляду кримінальної справи, це - або обвинувальний або виправдовувальний вирок.

По кримінальній справі судом також можуть бути прийняті і інші судові рішення, передбачені нормами вказаного Кодексу.

Таким чином, судове рішення в рамках кримінального процесу може бути прийняте лише за умови порушення кримінальної справи.

Отже, враховуючи те, що кримінальну справу в силу частини 1 статті 98 КПК України може бути порушено за фактом вчинення злочину (наприклад, за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення або придбання визначених суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності), то судове рішення в рамках кримінального процесу може бути прийнято щодо фізичних осіб, винних у вчиненні злочину, злочинна діяльність яких стосувалась визначених в постанові про порушення кримінальної справи юридичних осіб.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заборона приймати податкове повідомлення-рішення стосується лише тих юридичних осіб, за фактом фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків яких порушено кримінальну справу. Приймаючи до уваги те, що під час розгляду адміністративної справи № 826/7694/13-а факту порушення кримінальної справи № 24/257 на час проведення перевірки позивача та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо позивача не встановлено, тому відповідач діяв у спосіб, передбачений законом.

Аналогічна позиція міститься в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 2а-12994/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Горяйнова А.М., суддів Мамчура Я.С., Шостака О.О.).

Щодо оскарження дій по проведенню перевірки слід зазначити, що доводи позивача в цій частині стосуються виключно винесення податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки, оцінку яким дано судом вище. Доводи щодо протиправності дій саме по проведенню перевірки та докази її протиправності позивачем суду не наведені. Відтак, підстави для задоволення позову в цій частині також відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Інфотех» залишити без задоволення.

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено та підписано 30.08.2013 р.