Постанова № 33235261, 20.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 року Справа №827/1698/13-а16 год. 11 хв.

місто Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Самойлова М.С.,

за участю: представника позивача - Савенка Є.Є.,

представників відповідача: Ольжича О.О., Гараган О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золота Балка" до державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золота Балка" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби (на час розгляду справи - державна податкова інспекція у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 травня 2013 року № 0000112200.

Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення винесено податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях. Зокрема, зазначив, що товариство є добросовісним отримувачем товарів та послуг від контрагентів.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях проти позову та доповненнях до заперечення проти адміністративного позову.

Заслухавши доводи представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з приватним підприємством "Дніпрорембуд-сервіс" за вересень 2011 року та приватним підприємством "Пів-07" за березень 2012 року.

За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби було складено акт перевірки від 16 квітня 2013 року № 214/22-030/32158858.

В акті перевірки від 16 квітня 2013 року зафіксовано порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість у загальній сумі 24 183 гривень 00 копійок у тому числі за вересень 2011 року в сумі 14 333 гривень 00 копійок та березень 2012 року в сумі 9 850 гривень 00 копійок.

На підставі акту перевірки від 16 квітня 2013 року державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2013 року № 0000112200, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 30 228 гривень 75 копійок, з яких за основним платежем - 24 183 гривні 00 копійок, штрафні (фінансові) санкції - 6 045 гривень 75 копійок.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

У свою чергу, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золота Балка" зареєстровано 19 серпня 2002 року в Печерській районній державній адміністрації у місті Києві, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 19 жовтня 2002 року серії АОО № 024283.

Між позивачем (покупець) та приватним підприємством "Дніпрорембуд-сервіс"(продавець) було укладено договір від 10 травня 2011 року, згідно з яким продавець зобов'язаний здійснити монтаж устаткування (у подальшому "роботи"), а покупець прийняти та оплатити його.

Правовідносини позивача з приватним підприємством "Дніпрорембуд-сервіс" підтверджуються довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2011 року, довідкою про договірну ціну, актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року, платіжним дорученням від 24 червня 2011 року № 3906, податковою накладною від 25 червня 2011 року № 219.

Правовідносини позивача з приватним підприємством "Пів-07" підтверджуються видатковою накладною від 21 березня 2012 року № ЧП-000183, податковою накладною від 21 березня 2012 року № 000183, платіжним дорученням від 29 березня 2012 року № 952.

У підтвердження використання придбаного товару та послуг у подальшій господарській діяльності товариства, представник позивача надав купажні акти № 23/04, № 60/03, № 56/3 та фотофіксацію виконаних монтажних робіт.

Отже, зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеними відповідно до вимог чинного законодавства договорами, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, доказами пов'язаності господарських операцій з власною господарською діяльністю позивача та його контрагентами тощо. Також, вказані докази свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як виконавців робіт, так й замовників, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

Висновки податкового органу про те, що суми податкових зобов'язань приватного підприємства "Пів-07" на підставі нікчемних правочинів по ланцюгу від постачальника товариства з обмеженою відповідальністю "Норіус Компані" у відповідності підпункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 201 Податкового кодексу України, за лютий, березень та квітень 2012 року є недійсними, зроблено на підставі висновків матеріалів перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Норіус Компані" за лютий - березень 2012 року, наданих згідно з актом від 07 червня 2012 року № 347/22-317/36509300 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Норіус Компані", щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 лютого 2012 року по 29 лютого 2012 року державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (вих. 11 червня 2012 року № 2306/7/22-309), та акта від 07 червня 2012 року № 348/22-317/36509300 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Норіус Компані", щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (вих. 11 червня 2012 року № 2305/7/22-309), якими встановлені факти нікчемності операцій товариства з обмеженою відповідальністю "Норіус Компані" із приватним підприємством "Пів-07" за лютий - березень 2012 року та перевіркою приватного підприємства "Пів-07" встановлено наступне: суми податкового кредиту приватного підприємства "Пів-07" за лютий та квітень 2012 року, у відповідності пункту 198.1 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України є недійсними.

Однак, суд не може погодитися з даним висновком, оскільки несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на отримання послуг, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Крім того, висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 24 лютого 2012 року № 105 не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, оскільки при даному дослідженні підписів ОСОБА_5 (приватне підприємство "Дніпрорембуд-сервіс") не було використано документи, що складені при вчиненні правочинів з позивачем.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні доводи представника відповідача щодо правомірності дій державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі та наявності порушень з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золота Балка" не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 08 травня 2013 року № 0000112200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золота Балка" судовий збір у розмірі 302 (триста дві) гривень 29 копійок шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис) О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

27 серпня 2013 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко