Рішення № 33228836, 20.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11094/13 20.08.13

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-21) Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» 2) Фізичної особи - підприємця Іоната Євгена Олександровича Кацарський Сергій Іванович провідшкодування шкоди в порядку регресу.

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Самборська Ю.В., за довіреністю,від відповідача-1: не з'явився,від відповідача-2: третя особа: не з'явився, не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» та Фізичної особи-підприємця Іоната Євгена Олександровича про відшкодування шкоди в порядку регресу, а саме стягнути з відповідача-1 39.972,81 грн. страхового відшкодування, а з відповідача-2 стягнути суму страхового відшкодування в розмірі 4.830,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідачів про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 44.803,28 грн., як до осіб, які відповідальні за заподіяні збитки.

Ухвалою суду від 13.06.2013 порушено провадження у справі № 910/11094/13 та призначено до розгляду на 01.07.2013.

Від відповідача-1 через канцелярію суду 19.06.2013 отримано відзив на позовну заяву, в якому останній не заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування в сумі 39.462,81 грн. Також, у відзиві на позов відповідач-1 просив суд розглядати справу без участі представника відповідача-1.

Відповідач-2 подав 01.07.2013 через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що ФОП Іонат Є.О. є неналежним відповідачем у справі, оскільки, по-перше, власником транспортного засобу марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ є фізична особа Іонат Євген Олександрович. На підставі договору № 10/01-10 від 10.01.2010 вказаний транспортний засіб Іонатом Євгеном Олександровичем було передано в оренду Фізичній особі-підприємцю Іонату Олександру Євгенійовичу, а останній передав в оренду той же транспортний засіб Кацарському Сергію Івановичу. Відтак, станом на час скоєння ДТП вищевказаний транспортний засіб перебував в оренді Кацарського С.І. згідно з договором № 2 оренди (суборенди) від 19.01.2010. У зв'язку з чим відповідач-2 просить суд здійснити заміну неналежного відповідача-2 фізичної особи - підприємця Іоната Євгена Олександровича на належного Кацарського Сергія Івановича, та припинити провадження у справі на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

У судовому засідання 01.07.2013 представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача-1 - Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» суму страхового відшкодування в розмірі 39.462,81 грн.

Заява позивача про зменшення позовних вимог була прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи із якої вирішується спір.

Ухвалою суду від 01.07.2013 розгляд справи було відкладено на 06.08.2013.

Ухвалою суду від 06.08.2013 було продовжено строк вирішення спору на 15 днів за клопотанням позивача.

Ухвалою суду від 06.08.2013 за клопотанням позивача було залучено до участі у справі Кацарського Сергія Івановича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, та відкладено розгляд справи на 20.08.2013.

У судовому засіданні 20.08.2013 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Іоната Євгена Олександровича страхове відшкодування в сумі 5.340,47 грн., тобто за своєю суттю подана заява є заявою про збільшення позовних вимог до відповідача-2.

Заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

В судове засідання 20.08.2013 з'явився лише представник позивача, який підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача-1 у судове засідання не з'явився.

Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 20.08.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (страховик, далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Партнер» 12.05.2009 було укладено страхове свідоцтво № 206.0160230-160, за яким було застраховано транспортний засіб марки «DAF», державний номер АА 2630 СР, лізингоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1».

Також, 31.07.2009 між позивачем, в якості страховика, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1», в якості страхувальника, було укладено Поліс добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 0194935 від 31.07.2009, за яким було застраховано транспортний засіб марки «VAN HOLL T300», державний номер 12039 ТН.

У Дніпропетровській області 07.03.2010 на 140 км автодороги Знам'янка-Луганськ сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ, який перебував під керуванням Кацарського С.І. (третя особа), та транспортних засобів марки «DAF», державний номер АА 2630 СР, лізингоодержувачем за яким є ТОВ «Транс-Сервіс-1» та «VAN HOLL T300», державний номер 12039 ТН (напівпричеп), який належить на праві власності ТОВ «Транс-Сервіс-1» та перебував під керуванням працівника ТОВ «Транс-Сервіс-1» Мацько В.В.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено застраховані позивачем транспортні засоби марки «DAF», державний номер АА 2630 СР та «VAN HOLL T300», державний номер 12039 ТН (напівпричеп).

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.05.2010 у справі № 3-1133/2010, до якої внесено виправлення описки постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2013, Кацарського Сергія Івановича було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту № 265/10 від 22.03.2010 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «DAF», державний номер АА 2630 СР з урахуванням фізичного зносу склала 17.507,81 грн.

Відповідно до Звіту № 263/10 від 25.03.2010 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «VAN HOLL T300», державний номер 12039 ТН (напівпричеп) з урахуванням фізичного зносу склала 32.217,47 грн.

ДТП згідно зі страховим свідоцтвом № 206.0160230-160 від 12.05.2009, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 206-9251-10 від 18.05.2010, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 14.982,81 грн.

Дану суму страхового відшкодування позивач виплатив лізингоодержувачу - ТОВ «Транс-Сервіс-1», що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 7731 від 18.06.2010 на суму 14.982,81 грн.

ДТП згідно з Полісом № 0194935 від 31.07.2009, укладеними між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 200-9252-10 від 18.06.2010, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 29.820,47 грн.

Дану суму страхового відшкодування позивач виплатив страхувальнику, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 7732 від 18.06.2010 на суму 29.820,47 грн..

Таким чином, загальна сума виплаченого позивачем страхового відшкодування склала 44.803,28 грн. (14.982,81 грн. + 29.820,47 грн.).

Судом установлено, що транспортний засіб марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ, застраховано у Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «ОРАНТА» (відповідач-1) згідно полісу № ВЕ/1403060, страхувальником за яким є Іонат Євген Олександрович, що підтверджується отриманою на вимогу ухвали суду інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, яка наявна в матеріалах справи та копією вказаного полісу, яка була надана суду відповідачем-1.

Позивач, з метою досудового врегулювання даного спору, звертався до відповідача-1 з вимогою про виплату страхового відшкодування в розмірі.

Однак, станом на час розгляду спору відповідачем-1 страхове відшкодування в порядку регресу не сплачено, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача-1 страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 39.462,81 грн. у судовому порядку.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 не заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування в сумі 39.462,81 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач-1 є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, відповідач-1 взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем-1 зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну - 50 000,00 грн., розмір франшизи становить 510,00 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування.

З урахуванням наведеного, суд, враховуючи встановлені обставини справи та ліміт відповідальності відповідно до полісу обов'язкового страхування № ВЕ/1403060, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 39.462,81 грн. підлягають задоволенню повністю.

Також, судом установлено, що позивач на підставі ст. 1194 ЦК України просить суд стягнути з відповідача-2 суму страхового відшкодування в розмірі 5.340,47 грн., яка становить різницю між фактичним розміром шкоди (44.803,28 грн.) і страховим відшкодуванням (39.462,81 грн.).

Положеннями статті 1194 ЦК України унормовано, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, суд зазначає, оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України «Про страхування»), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Отже, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач-1 як страховик відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та власник транспортного засобу марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Згідно статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів», ст. 1194 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач виплатив страхове відшкодування в повному обсязі в сумі 44.803,28 грн, а тому різницю між фактичним розміром та страховим відшкодуванням (39.462,81 грн.) у сумі 5.340,47 грн. необхідно стягнути на користь позивача з власника транспортного засобу «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ, що перебував під керуванням Кацарського С.І., з вини якого сталася ДТП.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що ФОП Іонат Є.О. є неналежним відповідачем у справі, оскільки, по-перше, власником транспортного засобу марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ є фізична особа Іонат Євген Олександрович. На підставі договору № 10/01-10 від 10.01.2010 вказаний транспортний засіб Іонатом Євгеном Олександровичем було передано в оренду фізичній особі-підприємцю Іонату Олександру Євгенійовичу, а останній передав в оренду той же транспортний засіб Кацарському Сергію Івановичу. Відтак, станом на час скоєння ДТП вищевказаний транспортний засіб перебував в оренді Кацарського С.І. згідно з договором № 2 оренди (суборенди) від 19.01.2010. У зв'язку з чим відповідач-2 просить суд здійснити заміну неналежного відповідача-2 фізичної особи - підприємця Іоната Євгена Олександровича на належного Кацарського Сергія Івановича, та припинити провадження у справі на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Суд відхиляє посилання відповідача-2 на договір № 10/01-10 від 10.01.2010 та договір № 2 оренди (суборенди) від 19.01.2010 з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Норми статті 799 ЦК України встановлюють обов'язкову вимогу нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичних осіб.

Частиною першою статті 220 ЦК України унормовано, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що договори № 10/01-10 від 10.01.2010 та № 2 оренди (суборенди) від 19.01.2010 не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки нотаріально не посвідченні, а тому, відповідно, є нікчемними.

Водночас, судом установлено, що згідно з полісом № ВЕ/1403060, яким забезпечено транспортний засіб марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ, страхувальником є фізична особа Іонат Євген Олександрович.

У поданому відзиві відповідача-2 стверджував, що власником автомобіля марки «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ є саме фізична особа Іонат Євген Олександрович. Доказів того, що власником цього транспортного засобу є ФОП Іонат Є.О. ані позивачем, ані відповідачами до суду не надано.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази використання транспортного засобу «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ в підприємницьких цілях.

Тобто, власником автомобіля «КАМАЗ», державний номер АР 8294 АВ є Іонат Євген Олександрович як фізична особа, а не підприємець.

Також представник позивача в судовому засіданні зазначила про відсутність таких доказів і у позивача, у зв'язку з чим надала згоди щодо заміни ФОП Іоната Є.О. на належного відповідача-2 Іоната Є.О.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 ГПК України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

За таких обставин, керуючись ч. 2 ст. 24 ГПК України, за згодою представника позивача, наданою в судовому засіданні 20.08.2013, що було відображено в протоколі судового засідання від 20.08.2013, суд здійснює заміну первісного відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Іоната Євгена Олександровича на належного відповідача - Іоната Євгена Олександровича.

Положеннями пункту 4.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» прописано, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Статтею 12 ГПК України визначено вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК). Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду (статті 13, 15 і 16 ГПК).

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4 1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з нормами статті 1 ГПК України мають право звертатися до господарського суду підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.

Наведене вище узгоджується з позицією, викладено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Отже, під час розгляду даної справи в частині позовних вимог про стягнення 5.340,47 грн. судом з'ясовано, що належним відповідачем-2 у справі є фізична особа Іонат Євген Олександрович, який згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а тому провадження у справі в частині позовних вимог до Іоната Євгена Олександровича про стягнення 5.340,47 грн. підлягає припиненню на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача-1, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 24, 33, 34, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Здійснити заміну первісного відповідача-2 - фізичну особу-підприємця Іоната Євгена Олександровича на належного відповідача - Іоната Євгена Олександровича.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог до Іоната Євгена Олександровича про стягнення 5.340,47 грн. на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «ОРАНТА» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ 32253696) страхове відшкодування в розмірі 39.462 (тридцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 81 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1.515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 42 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.08.2013.

Суддя Ониськів О.М.