Рішення № 33225385, 02.09.2013, Личаківський районний суд м.Львова

2/463/136/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Цуняк Л.Я.,

представника позивачів: ОСОБА_1,

представників відповідачів: Кульбій-Кухар Ю.В.,

Заставного Р.А.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк», приватного підприємства «Торнадо-М» про визнання недійсним договору, -

встановив:

Позивачі звернулися в суд з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 22, 24, 26, 27, 28, 29 загальною площею 85,1 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, який укладений 12 березня 2010 року між ПАТ «Мегабанк» та ПП «Торнадо-М» та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1525.

Позов мотивують тим, що відповідно до договору іпотеки укладеного між ОСОБА_5 і ВАТ «Мегабанк» було передано в іпотеку банку нежитлові приміщення 22, 24, 26, 27, 28, 29 загальною площею 85,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 березня 2010 року іпотекодержатель ПАТ «Мегабанк» реалізував предмет іпотеки ПП «Торнадо-М» за ціною 402 000 гривень, що на думку позивачів є нижчою ніж звичайні ціни на цей вид майна, що суперечить ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Як на підставу позову посилаються на вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку», статті 203, 215 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1, який діяв на підставі договорів від 31 травня 2013 року, позов підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Мегабанк» Кульбій-Кухар Ю.В., яка діяла на підставі довіреності від 11 листопада 2011 року проти позову заперечила та пояснила, що позивачами вибрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки стаття 38 Закону України «Про іпотеки» надає право іпотекодавцю звернутись з позовом до іпотекодержателя, яким реалізовано предмет іпотеки, для відшкодування різниці між ціною, за якою продано предмет іпотеки та звичайною ціною на нього. Крім того, вважає, сторони спірного договору у відповідності до вимог чинного законодавства визначили ціну договору, яка і є звичайною. Просила в задоволені позову відмовити.

Представник відповідача ПП «Торнадо-М» Заставний Р.А., який діяв на підставі довіреності від 25 квітня 2013 року відносно задоволення позову заперечив і пояснив, що занижена ціна продажу предмету іпотеки не може бути підставою для визнання договору недійсним, а тому просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

В судовому засіданні встановлено, що 8 квітня 2008 року між ОСОБА_5 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», було укладено договір іпотеки , відповідно до умов якого банку було передано в іпотеку нежитлові приміщення 22, 24, 26, 27, 28, 29, загальною площею 85,1 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21387150, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 5.2.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, встановленому чинним законодавством.

12 березня 2010 року ПАТ «Мегабанк» продало згідно з договором купівлі-продажу ПП «Торнадо-М» предмет іпотеки за ціною 402 000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_4 та її представником ОСОБА_1 не подано доказів, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є подружжям і, що приміщення 22, 24, 26, 27, 28, 29 загальною площею 85,1 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 придбанні під час шлюбу, а тому відсутні підстави в суду вважати, що ОСОБА_4 є належним позивачем у справі.

Як на підставу позову позивачі посилаються на вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку», статті 203, 215 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 203 ЦК України в редакції від 21 січня 2010 року, яка діяла на момент укладення спірного договору, визначала, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ст. 215 ЦК України в редакції від 21 січня 2010 року, яка діяла на момент укладення спірного договору, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 7 травня 2009 року, яка діяла на момент укладення спірного договору, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Згідно з розділом VI прикінцеві положення названого вище закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Цивільний кодекс України і Закону України «Про іпотеку» набрали чинності з 1 січня 2004 року у відповідності до перехідних положень кожного з них.

Таким чином, ст. 38 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою по відношенню до ст. 16 ЦК України та встановлює спосіб захисту порушеного права при реалізації предмета іпотеки іпотекодержателем шляхом відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Оскільки позивачами вибрано не належний спосіб захисту порушеного права, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 169, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволені позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: