Ухвала суду № 33222340, 28.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Дорошенко В.Г. Доповідач Біляєва О.М.

Категорія 34

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Мальованого Ю.М., Санікової О.С.,

при секретарі Пасічній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за поданням відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Донецька від 27 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Кіровського районного суду м. Донецька від 27 травня 2013 року подання відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку задоволено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права й обґрунтовуючи вимоги тим, що сам факт невиконання зобов'язання, покладеного на нього судом, не є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України.

У судовому засіданні ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу з наступних підстав.

Задовольняючи подання відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав зобов'язання, покладені на нього судом.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну", громадян України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках.

У силу п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до вимог ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцем знаходження органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 3771 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону N 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Із справи вбачається, що державний виконавець, звертаючись з клопотанням про тимчасове обмеження права боржника на виїзд за межі України, направив до суду подання, копію постанови про відкриття провадження та копію виконавчого документу без надання будь-яких доказів про повідомлення боржника щодо відкриття провадження та ухилення його від виконання зобов'язань (ас. 140-145).

Тобто державним виконавцем не доведено саме ухилення боржника від виконання зобов'язань.

За таких обставин суд безпідставно задовольнив клопотання.

Ураховуючи, що при вирішенні питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, суд порушив норми процесуального права, апеляційний суд скасовує оскаржену ухвалу та відмовляє у задоволенні подання.

Керуючись ст.ст.307 ч.2 п.2, 312, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Донецька від 27 травня 2013 року скасувати.

Відмовити у задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді