Рішення № 33213756, 28.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 р. Справа № 911/2543/13

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", Київська область, Фастівський район, с. Малополовецьке

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1,

м. Тетіїв

про стягнення 55 062,00 грн.

Суддя С.Ю. Наріжний

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреністю від 25.05.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2013 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 55062,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за накладною № 791 від 24.11.2012 р., у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 55062 грн. боргу, а також 2800 грн. за надання правової допомоги.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.07.2013 р. порушено провадження у справі № 911/2543/13 та призначено її до розгляду на 29.07.2013 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2013 р. суд відклав розгляд справи з підстав, передбачених ст. 77 ГПК України.

Присутній в судовому засіданні 28.08.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 28.08.2013 р. знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 була досягнута усна домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

На виконання умов домовленості позивач поставив, а відповідач за довіреністю серія ЯПН № 249259 від 23.11.2012 р. отримав товар (пшеницю) на загальну суму з ПДВ 55062 грн., що підтверджується накладною № 791 від 24.11.2012 р., копії якої наявна в матеріалах справи.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується накладною, доданою до позовної заяви, яка підписана як з боку позивача так і відповідача, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та містять ознаки поставки.

Враховуючи, що зазначений вид договорів є оплатним, тому обов'язку постачальника поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість отриманого товару.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару не оплатив, доказів протилежного відповідачем не надано.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладною, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами ( в тому числі зі змісту накладної) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладною та положення ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Крім того в матеріалах справи міститься надіслана відповідачу вимога позивача № 28/05-13 від 28.05.2013 р. про оплату поставленого товару.

Проте, доказів сплати відповідачем вартості отриманого товару, в розумінні ст.ст. 1087, 1088 ЦК України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 55062 грн., господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 55062 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача 55062 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України, просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати за надання правової допомоги у розмірі 2800 грн.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 2800 грн., позивач додає до позовної заяви договір доручення на ведення справ у суді та надання інших юридичних послуг від 25.05.2013р., а також видатковий касовий ордер № 345 від 29.07.2013 р. на суму 2800 грн., наданий позивачем до листа № 28/08-13 від 28.08.2013 р.

Згідно із приписами п 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, судом встановлено, що позивачем документально не підтверджено витрат пов'язаних з оплатою послуг саме адвоката відповідними документами а саме копією свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони/складав документи до суду, або оригіналом ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, позивачем не доведено того факту, що ним були понесені витрати у сумі 2800 грн. пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Разом з тим, наданий позивачем договір доручення на ведення справ у суді та надання інших юридичних послуг від 25.05.2013 р., укладений між позивачем та ОСОБА_2 як фізичною особою, про що свідчить текс договору, не підтверджує того факту, що правова допомога по вказаному вище договору надавалася саме адвокатом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову позивачу у відшкодуванні витрат за надання правової допомоги у сумі 2800 грн. з підстав їх недоведеності.

У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судові витрати з оплати судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (08555, Київська обл., Фастівський р-н, с. Мало Половецьке, вул. Шкільна, 6, код ЄДРПОУ 30786142) 55 062 (п'ятдесят п'ять тисяч шістдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу та 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Наріжний С.Ю.