Постанова № 33213620, 28.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 року Справа № 922/152/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Євсікова О.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест"на рішення від та на постанову відгосподарського суду Харківської області 18.04.2013 Харківського апеляційного господарського суду 02.07.2013у справі господарського суду№ 922/152/13-г Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест"доПриватної виробничо-комерційної фірми "Юнік"простягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивачаГрудський І.М.;- відповідачаНоскова Н.П.; Ярош З.В.;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Кота О.В. від 28.08.2013 № 02-05/702 розгляд справи № 922/152/13-г господарського суду Харківської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Козир Т.П., судді Губенко Н.М., Євсіков О.О.

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "Юнік" про стягнення заборгованості за договором оренди вагонів № 0308/2012 від 03.08.2012 у розмірі 1 151 318, 59 грн., пені у розмірі 49 308, 60 грн. та 3% річних у розмірі 9 373, 75 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.04.2013 у справі № 922/152/13-г (колегія суддів у складі: Доленчук Д.О. - головуючий суддя, судді Аріт К.В., Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 (колегія суддів у складі: Черленяк М.І. - головуючий суддя, судді Ільїн О.В., Шепітько І.І.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 у справі № 922/152/13-г, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Приватна виробничо-комерційна фірма "Юнік" надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 у справі № 922/152/13-г залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми "Юнік" визначених позивачем заборгованості по орендній платі за договором оренди вагонів № 0308/2012 від 03.08.2012, пені та 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачу було передано в оренду 68 вагонів. Відповідно до актів приймання-передачі відповідач повернув позивачу з оренди вагони: № 90 від 01.10.2012., № 92 від 11.10.2012, № 101 від 22.10.2012, № 102 від 23.10.2012, № 105 від 25.10.2012, № 106 від 25.10.2012, № 109 від 27.10.2012, № 111 від 28.10.2012, № 115 від 01.11.2012, № 120 від 06.11.2012, № 121 від 07.11.2012 всього 62 вагони. 09 грудня 2012 року відповідач повернув позивачу всі вагони, які отримані в оренду. Відповідач сплатив орендну плату частково у розмірі 56 000,00 грн. і станом на 04 січня 2013 року його заборгованість за договором оренди вагонів складає: за оренду вагонів у серпні-вересні 2012 року - 764318,59 грн. з ПДВ, за оренду вагонів у жовтні 2012 року - 315300,00 грн. з ПДВ, за оренду вагонів у листопаді 2012 року - 57300,00 грн. з ПДВ та за оренду вагонів у грудні 2012 року - 14400,00 грн. з ПДВ.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з п. 4.6 договору оренди фактом, підтверджуючим виконання робіт орендодавцем з надання вагонів в оренду, є акт виконаних робіт; акт виконаних робіт складається щомісячно, у двох примірниках для сторін; позивач не надав доказів направлення відповідачу у серпні та вересні 2012 року актів виконаних робіт; під час розгляду справи позивачем не надано до суду відповідних перевізних документів з календарним штемпелем в підтвердження дати прибуття вагонів на станцію, узгоджену сторонами, які би свідчили про закінчення нарахування орендної плати відповідачу за оренду вагонів; відповідно до п. 7.2 договору відповідач листом б/н від 01.10.2012 звертався до позивача з вимогою прийняти з оренди 38 вагонів по ст. Новоукраїнка; в порушення умов договору після звернення відповідача, позивачем не здійснено заходів щодо прийняття з оренди вагонів, у зв'язку з чим з його вини збільшено заборгованість з орендної плати; позивач без згоди відповідача використовував орендовані вагони, про що свідчать листи № 83/10-1 від 04.10.2012, № 196/10-1 від 10.10.2012, № 197/10-1 від 10.10.2012 та відвантажувальні документи до них, якими позивач надавав інструкції керівникам залізничних станцій Укрзалізниці та Російської залізниці про відвантаження вантажів та повернення порожніх вагонів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з висновками судів попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.

В силу ст. 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно по ч. ч. 1, 4, 6 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася; наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Суди попередніх інстанцій зазначаючи, що в порушення умов п. 7.2 договору після звернення відповідача, позивачем не здійснено заходів щодо прийняття з оренди вагонів, у зв'язку з чим з його вини збільшено заборгованість з орендної плати не врахували, що приписами ст. 762 ЦК України тягар доказування наявності підстав для зменшення орендної плати або звільнення від неї покладено на наймача (орендаря), тобто наймач має довести обставини, які перешкоджають використовувати орендоване майно чи обставини за яких можливість користування майном істотно зменшилася. При цьому, відповідач в листі б/н від 01.10.2012 лише просить прийняти вагони з оренди без урахування вимог ст. 762 ЦК України, в той час як згідно з п. 7.2 договору орендар має право вносити зміни і доповнення, у т. ч. щодо кількості орендованих вагонів до цього договору за письмовою згодою орендодавця.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про те, що позивач не надав доказів направлення відповідачу у серпні та вересні 2012 року актів виконаних робіт, залишив поза увагою та правовим аналізом наявні у матеріалах справи опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а. с. 66-67).

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що позивачем не надано відповідних перевізних документів з календарним штемпелем в підтвердження дати прибуття вагонів на станцію, узгоджену сторонами, які би свідчили про закінчення нарахування орендної плати відповідачу за оренду вагонів згідно з п. 10. 4 договору, в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України, не надали належної правової оцінки усім умовам договору у їх сукупності, у тому числі пункту 4.1 договору (Плата за оренду одного вагону нараховується з дати підписання акта приймання передачі вагонів в оренду до дати фактичного повернення об'єкта оренди орендодавцю. Дата підписання акта приймання-передачі із оренди оплаті не підлягає). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 62 вагони повернуто відповідачем позивачу до закінчення строку оренди на підставі актів приймання-передачі, які підписані сторонами, зокрема, відповідачем без зауважень.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відзиві на позовну заяву відповідач підтверджує факт заборгованості по орендній платі, лише не погоджується з її розміром (т. 1 а.с. 88-91). При цьому, будь-якого контррозрахунку щодо заявленої позивачем заборгованості відповідачем не надано.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 у справі № 922/152/13-г.

Справу № 922/152/13-г направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

О.О. ЄВСІКОВ