Постанова № 33206607, 28.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року № 810/2952/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., за участю секретаря судового засідання Гололобова В.Ю. та представників сторін

від позивача: Петрієнко Н.В., Сідько О.С.,

від відповідача: Михайлов О.В.,

за результатами розгляду адміністративної справи

за позовом приватного акціонерного товариства «НТБ»доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування рішень, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «НТБ» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 20.12.2012 № 0001442204, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5314670,00 грн. (за основним платежем - 4251736,00 грн. та за штрафними санкціями - 1062934,00 грн.); скасування рішення Державної податкової служби у Київській області про результати розгляду скарги від 04.03.2013 № 494/10/10-206/013 та скасування рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 14.05.2013 № 2444/6/99-99-10-01-15.

У ході попереднього судового засідання представником позивача подано заяву про зміну позовних вимог шляхом їх зменшення.

Так, з урахуванням зміни позовних вимог позивач просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.12.2012 № 0001442204, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5314670,00 грн. (за основним платежем - 4251736,00 грн. та за штрафними санкціями - 1062934,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України є необґрунтованими. Так, як стверджує позивач, відповідач дійшов помилкового висновку щодо заниження валового доходу у розмірі 21177637,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року з підстав визначення отриманих позивачем коштів за договором позики, укладеного з нерезидентом, як поворотної фінансової допомоги, оскільки за приписами податкового законодавства поворотна фінансова допомога не передбачає наявності будь-яких видів компенсації, у той час, як за укладеним договором позивачем сплачуються відсотки за користування позикою. Окрім того позивачем наголошено, що необґрунтованими є й висновки відповідача щодо завищення валових витрат у розмірі 1255078,00 грн., оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано валові витрати, до яких входять і витрати на собівартість виготовленої продукції. При цьому позивачем зазначено, що реалізації виготовленої продукції ним у перевіряємому періоді не здійснювалося, відтак, висновки відповідача щодо невизнання позивачем доходу від списаної готової продукції є безпідставними. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що позивач зобов'язаний був віднести до валового доходу суму позики, отриманої за угодою з нерезидентом, оскільки останній не є фінансовою установою, а тому такі кошти повинні відображатися у податковому обліку як поворотна фінансова допомога. Окрім того відповідачем зауважено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів. Оскільки позивачем такого доходу не визнано, то й підстав для формування валових витрат позивач не мав. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2012.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 та пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні податку на прибуток у розмірі 4251736,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у розмірі 2186354,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 03.12.2012 № 1801/22-4/30700388 (надалі - Акт перевірки).

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивачем, у порушення норм законодавства, не віднесено до валового доходу суму позики, отриманої за угодою з нерезидентом. На думку перевіряючих, такі кошти повинні відображатися у податковому обліку як поворотна фінансова допомога, оскільки нерезидент не є фінансовою установою і не уповноважений надавати кошті під проценти. З огляду на вказане, перевіряючими встановлено заниження позивачем валового доходу у розмірі 21177637,00 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

Також, перевіряючі дійшли висновку, що позивачем завищено валові витрати у розмірі 1255078,00 грн., оскільки витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду в якому визнано доходи від реалізації таких товарів. Ураховуючи, що позивачем такого доходу не визнано, то й підстав для формування валових витрат позивач не мав.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2012 № 0001442204, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5314670,00 грн. (за основним платежем - 4251736,00 грн. та за штрафними санкціями - 1062934,00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та до Міністерства доходів і зборів України з відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Щодо порушення позивачем підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, судом встановлено, що 17.07.2000 між позивачем та японською компанією YEIB Co.Ltd укладено договір цільової позики в іноземній валюті № 50/Д.

За умовами вказаного договору кредитор (компанія YEIB Co.Ltd) зобов'язується надати позичальнику (ТОВ «НТБ») цільову позику в іноземній валюті, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений договором строк і сплатити відповідні проценти, розмір відсотків за користування позикою складає 4% на рік від суми наданої позики. Загальний розмір позики становить 3000000,00 дол.США, позика надається строком на 10 років. Договір є дійсним до моменту його остаточного виконання, проте, у будь-якому випадку до 17.01.2011.

У подальшому, між сторонами було підписано додаткові угоди до вказаного договору, а саме від 02.02.2003 та від 21.05.2007, якими змінено суму позики на 3200000,00 дол.США та внесено доповнення до реквізитів кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказана угода, зі змінами, внесеними додатковими угодами, відповідно до Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого Національним банком України від 22.12.1999 № 602, чинного на момент укладання угоди, зареєстрована у встановленому законодавством порядку, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом від 14.08.2000 № 1170 та додатком від 10.04.2013 до вказаного свідоцтва.

Як зазначено перевіряючими в акті перевірки позивача, станом на 30.09.2012, відповідно до рахунку 502 «довгострокові кредити і іноземній валюті», кредиторська заборгованість позивача за вищевказаним контрактом складає 21177637,00 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для встановлення перевіряючими порушень позивачем вимог підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, слугували висновки щодо відсутності у позивача правових підстав відносити до валового доходу суму позики, отриманої за угодою з нерезидентом, оскільки останній не є фінансовою установою і не уповноважений надавати фінансові послуги під проценти.

Відтак, спірні правовідносини, у цій частині, виникли внаслідок різного тлумачення сторонами правового обґрунтування щодо порядку відображення у податковому обліку суми коштів, отриманої позивачем від нерезидента, як валютної позики.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Порядок оформлення договорів позики регламентовано Цивільним кодексом України. За приписами статей 1046-1048 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Якщо позикодавцем є юридична особа, то договір позики укладається у письмовій формі. При цьому позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок отримання процентів встановлюється договором.

Так, підпунктом 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення фінансового кредиту, відповідно до якого це - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

При цьому, згідно підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, нерезидентами є: іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.

Відповідно підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відтак, нерезиденти (юридичні особи), не будучи банками чи небанківськими фінансовими установами, можуть надавати кошти у борг із отриманням відсотків за користування.

Як то встановлено судом та не заперечується сторонами, розмір відсотків за користування позикою, наданою за умовами договору, укладеного позивачем із нерезидентом, складає 4% на рік від суми наданої позики.

З огляду на вищевказані норми законодавства, отримані позивачем грошові кошти, у вигляді позики, від нерезидента містять всі ознаки фінансового кредиту, а тому визначення відповідачем таких коштів, як поворотної фінансової допомоги є помилковим, оскільки згідно визначення терміну «поворотна фінансова допомога», що вживається у Податковому кодексі, це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Порядок оподаткування позикових коштів регламентовано нормами розділу III Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України до складу доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відноситься основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами розділу III Кодексу, які не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями встановлено статтею 153 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також повернення основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.

Водночас, підпунктом 153.4.2 цього пункту передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам - кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що при отриманні відсоткової позики від нерезидента, сума такої позики не враховується у складі доходів, а при її поверненні така сума не включається до складу витрат. Проценти за користування позиковими коштами платник податку буде включати до складу витрат з урахуванням обмежень, визначених статтю 141 Податкового кодексу України.

Щодо посилання відповідача на той факт, що позивачем нараховано відсотки за користування позикою, проте не сплачено їх нерезиденту суд зауважує, що відносини між сторонами угоди є цивільно-правовими; неперерахування позичальником процентів за відсотки можуть свідчити про порушення ним умов укладеного договору та наявності у кредитора підстав для притягнення позичальника до відповідальності, проте вказані обставини не можуть слугувати підставою для висновків про порушення податкового законодавства, що виявилось у невключенні позивачем до валового доходу основної суми заборгованості за позикою.

При цьому, суд відмічає відсутність чіткої постійної та обґрунтованої позиції відповідача щодо класифікації отриманої позивачем позики, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у 2011 році було проведено планову перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, про що складено акт перевірки від 19.01.2011 № 26/23-2/30700388, зі змісту якого вбачається, що податковим органом не було встановлено жодних порушень позивачем податкового законодавства у процесі формування валового доходу.

Щодо порушень позивачем пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, у ході перевірки показників податкової звітності за період, що перевірявся, у загальній сумі 2779053 грн. перевіряючими встановлено, що на формування цих показників мали вплив витрати, що формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, а саме: придбання сировини, енергоресурсів, витрати на оплату праці, тощо для виробництва комплексної нитки. Ураховуючи той факт, що підприємством не визнано доходи від списаної готової продукції, перевіряючі дійшли висновку про необхідність зменшення суми витрат пропорційно суми списання готової продукції по відношенню до собівартості реалізації на суму 1255078 грн.

Суд звертає увагу, що пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, встановлених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, наведених у статті 152.

Визначення собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу наведено у підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Так, це - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

Згідно правил формування витрат, передбачених у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Перелік таких витрат наведено в пункті 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

При цьому, стаття 138 Податкового кодексу України не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відтак, порядок формування доходу від реалізації товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та їх собівартості не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Як то вбачається з матеріалів справи та підтверджується висновками акту перевірки, позивачем сформовано витрати операційної діяльності, які безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції власного виробництва. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Поряд із цим, суд звертає увагу на таке.

Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення перевірок та їх документальне вираження регламентується статтею 86 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 Податкового кодексу України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлених підрозділів, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок № 984).

Суд зазначає, що розділом І Порядку № 984 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, за правилами, встановленими пунктом 5.2. Поряду № 984, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Дослідивши зміст вищевказаного порушення, викладеного у пункті 8 розділу 3.1.2 акту перевірки позивача, суд дійшов висновку, що твердження перевіряючих щодо завищення позивачем валових витрат зроблені лише на підставі даних податкових декларацій без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та розрахунків з приводу вищевказаного порушення, як і не вказано конкретних видів господарських операцій, які, на думку відповідача, неправомірно відображено позивачем у податковому обліку.

Відтак, результати перевірки, викладені відповідачем в акті перевірки позивача, зроблені без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

Водночас, суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Проте, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо порушення позивачем пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

З огляду на вищевказане, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 20.12.2012 № 0001442204, за яким приватному акціонерному товариству «НТБ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5314670,00 грн. (за основним платежем - 4251736,00 грн. та за штрафними санкціями - 1062934,00 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 серпня 2013 р.