Постанова № 332064, 29.12.2006, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"29" грудня 2006 р.

Справа № 14/179

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., 29.12.2006 р., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 14\179

за позовною заявою приватного підприємства “Стандарт - Сервіс” (далі по тексту – ПП), м. Кіровоград

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Кіровограді (далі по тексту – ДПІ), м. Кіровоград

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Секретар судового засідання – Бобко О.В.

Представники :

Від позивача – Романяк М.Я., довіреність №13\06 від 13.06.2006 р.

Від відповідача – Скрипник О.М., довіреність № 170 від 15.08.2006 р.

Подано позов про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень Кіровоградської ОДПІ від 26.12.2005 р. №0001712310\1, від 06.03.2006 р. №0001712310\2, від 16.05.2006 р. №0001712310\3, яким ПП „Стандарт-Сервіс” донараховано податок на прибуток в сумі 4 225,50 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 15 424,50 грн.

Подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якої позивач погоджується з донарахуванням податку на прибуток в розмірі 2 475,00 грн. за дев’ять місяців 2004 рок у зв’язку з безпідставністю віднесення підприємством до валових витрат, витрат понесених по страхуванню цивільно-правової відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що не перебувають у складі основних засобів позивача та просить визнати нечинним прийняте Кіровоградської ОДПІ податкові повідомлення-рішення від 26.12.2005 р. №0001712310\1, від 06.03.2006 р. №0001712310\2, від 16.05.2006 р. №0001712310\3 в частині донарахування ПП „Стандарт-Сервіс” податку на прибуток в сумі 1 750,50 грн., застосування штрафної санкції в розмірі 14 187,00 грн., а також відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати у розмірі 10,20 грн. та вартість оплачених послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача подав усне клопотання про зменшення позовних вимог в частині відшкодування за рахунок відповідача судових витрат до 3,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем зроблено невірний висновок про порушення платником податків підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та безпідставно нараховано штрафну санкцію, посилаючись на підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідач заперечує позов та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Фахівцями Кіровоградської ОДПІ проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП „Стандарт-Сервіс” за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2005 р., за результатами якої складено акт перевірки від 26.10.2005 р. №146\23-1\31146212.

На підставі акту перевірки та за результатами розгляду скарг підприємства Кіровоградської ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.12.2005 р. №0001712310\1, від 06.03.2006 р. №0001712310\2, від 16.05.2006 р. №0001712310\3, яким ПП „Стандарт-Сервіс” донараховано податок на прибуток в сумі 4 225,50 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 15 424,50 грн.

Позивач погоджується з донарахуванням податку на прибуток в розмірі 2 475,00 грн. за дев’ять місяців 2004 рок у зв’язку з безпідставністю віднесення підприємством до валових витрат, витрат понесених по страхуванню цивільно-правової відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що не перебувають у складі основних засобів ПП „Стандарт-Севіс”.

Перевіркою обґрунтованості включення до складу інших валових витрат на відрядження працівників підприємства встановлені факти безпідставного включення до складу валових витрат в травні та червні 2005 року витрат на відрядження осіб, що не перебувають з платником податку в трудових відносинах (травень 2005 р. – 4 498,37 грн., червень 2005 р. – 1 969,79 грн.).

В зв’язку з встановленням даного акту, податкова служба прийшла до висновку про порушення позивачем підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме безпідставне включення в 2 кварталі 2005 року до складу валових витрат 6 468,16 грн., що стало підставою для донарахування податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 1 617,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з рахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

У відповідності з частиною 8 підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону, будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв’язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку – запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться з тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Перелік документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю платника податку не є вичерпним; необхідною умовою включення до склад валових витрат платника податку є наявність підтверджуючих документів щодо зв’язку відрядження з основною діяльністю платника податку; при цьому наведена норма закону не ставить в залежність наявність підтверджуючих документів з безпосереднім посиланням в таких документах на платника податку.

Матеріали справи підтверджують, що позивачем віднесено до валових витрат суми витрат на відрядження осіб, які в якості водіїв виконували автоперевезення на транспортних засобах позивача і знаходилися у відрядженнях в зв’язку з основною діяльністю ПП „Стандарт-Сервіс”, а саме надання послуг з автоперевезень.

За таких обставин, господарський суд вважає неправомірним висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме безпідставне включення в 2 кварталі 2005 року до складу валових витрат 6 468,16 грн.

Вказана правова позиція знайшла своє підтвердження в постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2004 р. по справі №8\191.

Перевіркою своєчасності та обґрунтованості визначення ПП „Стандарт-Сервіс” податкового зобов’язання по податку на прибуток податковим органом встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахункам 36.1 „розрахунки з вітчизняними покупцями”, подорожніх листів вантажних автомобілів(ф.№2), товарно-транспортних накладних (ф.№1-ТН) встановлені факти порушення позивачем підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в частині правильності визначення дати збільшення валових доходів від операцій з надання автотранспортних послуг по перевезенню вантажів.

Як слідує з пояснень відповідача штрафна санкція застосована до позивача виходячи із сум недоїмки, яка виникла у відповідні базові періоди у зв’язку з включенням позивачем сум податкових зобов”язань з податку на прибутку податкових періодах, наступних за періодом фактичного надання результатів робіт (послуг). В акті перевірки відповідач дійшов такого висновок виходячи з того, що датою надання послуг позивачем своїм замовникам відповідач вважає дати зазначені в подорожніх листах вантажних автомобілів та товарно-транспортних накладних, які додаються до подорожніх листів.

В зв’язку з чим державна податкова служба прийшла до висновку про заниження позивачем валового доходу за 2003 рік в сумі 1 687,07 грн., за 1 квартал 2004 р. в сумі 11 698,07 грн., за 9 місяців 2004 р. в сумі 103 156,00 грн.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше -

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Отже, датою збільшення валового доходу з надання послуги є, зокрема, дата оформлення документа, що засвідчує факт надання послуги платником податку. Вказаний документ повинен засвідчувати факт надання послуги, як такої, що надана платником податку своєму замовнику належним чином та прийнята до виконання замовником послуги, оскільки в разі неприйняття послуги замовником, послуга буде вважатися такою, що не надана. Позивач у всіх випадках надання послуг являвся посередником, а тому, подорожні листи та товарно-транспортні накладні свідчать лише про факт доставки вантажу за призначенням і не можуть свідчити про факт надання послуги позивачем саме своїм замовникам.

Факти наявності підписів та печаток (штампів) замовників послуг позивача на товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про фактичне надання послуги, оскільки, згідно пункту 11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 та зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998 р. за №128\2568, підпис та печатка (штамп) замовника (вантажовідправника) на товарно-транспортній накладній ставляться в момент оформлення ТТН перед початком надання послуги з перевезення вантажу, а не після її фактичного надання.

Враховуючи викладене, господарський суд погоджується з твердженням позивача, що документом, якій засвідчує саме факт надання послуг ПП „Стандарт-Сервіс” своїм замовникам є акти про виконання робіт, копії яких додані до матеріалів справи (т. 1, а.с.52-101).

Така позиція підтримана Дніпропетровським апеляційним господарським судом по справі №14\178 за позовом ПП „Стандарт-Сервіс” до ДПІ у м. Кіровограді про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Кіровоградської ОДПІ від 26.12.2005 р. № 0001722310\1, від 06.03.2006 р. №0001722310\2, від 16.05.2006 р. №0001722310\3 про нарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість, винесених на підставі акту перевірки від 26.10.2005 р.

З матеріалів справи вбачається, даного факту не заперечив представник відповідача, що позивач включав суми податку на прибуток по наданим послугам по автоперевезенням в податкові зобов’язання саме в ті податкові періоди, в яких оформлювалися акти про виконання робіт.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який вказаний в податковому повідомленні-рішенні як підстава для нарахування штрафних санкцій, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору(обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми.

Донарахування контролюючим органом суми податкового зобов’язання платнику податків за підставами, викладеними у підпункті „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, можливе лише на підставі податкового повідомлення-рішення.

Суд не може погодитися з трактуванням податковим органом підпункту 6.1.3 пункту 6.1 статті 6 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, викладеним в запереченнях на позов, оскільки в даної нормі, як і в підпункті 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” йде мова про суму недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) по якій податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення, тобто, дана сума податкового зобов’язання не включена платником податків самостійно у відповідних податкових періодах, а отже є недоплата, яка відповідно донараховується платнику податку.

Навіть, якщо вважати, що позивач невірно включав суми податкових зобов”язань з податку на прибуток у відповідних податкових періодах, згідно спірного податкового повідомлення-рішення донарахування суми податкового зобов’язання по податку на прибуток за даними операціями місця не мало, а тому у податкового органу були відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Враховуючи викладене, господарський суд задовольняє вимоги ПП „Стандарт-Сервіс” повністю та визнає нечинними податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 26.12.2005 р. №0001712310\1, від 06.03.2006 р. №0001712310\2, від 16.05.2006 р. №0001712310\3 в частині донарахування ПП „Стандарт-Сервіс” податку на прибуток в сумі 1 750,50 грн., застосування штрафної санкції в розмірі 14 187,00 грн.

Керуючись частинами 1-3 статті 160, частиною 1 статті 162, статтею 163, частинами 1-4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 26.12.2005 р. №0001712310\1, від 06.03.2006 р. №0001712310\2, від 16.05.2006 р. №0001712310\3 в частині донарахування ПП „Стандарт-Сервіс” податку на прибуток в сумі 1 750,50 грн., застосування штрафної санкції в розмірі 14 187,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (№ рахунку 31118095600002, МФО 823016, отримувач коштів ВДК у м. Кіровограді, банк отримувача УДК у Кіровоградській області, ідентифікаційний код 2414529) на користь Приватного підприємства "Стандарт - сервіс" (25006, м. Кіровоград, вул. Автолюбителів, 14, відомості про рахунки відсутні) судові витрати по справі 3,40 грн. державного мита.

За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя

С. Б. Колодій