Рішення № 33206364, 21.08.2013, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд

Чернігівської області

14000,м.Чернігів телефон канцелярії

проспект Миру, 20 67-28-47

Іменем України

РІШЕННЯ

21 серпня 2013 року Справа № 927/928/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр",

вул. Павла Усенко, 8, м. Київ, 02105

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 29477,06 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Марусенко Ю.Г. - представник, довіреність б/н від 02.07.2013 р. (присутній в судовому засіданні 07.08.13 р.)

Від відповідача: не з"явився

СУТЬ СПОРУ:

Господарським судом Чернігівської області ухвалою від 22.07.13 р. порушено провадження у справі № 927/928/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 28533,33 грн. основного боргу, 1020,17 грн. пені та 300,19 грн. відсотків річних, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

Ухвалою суду від 07.08.13 р. розгляд справи відкладався на 21.08.13 р.

До початку судового засідання 07.08.13 р. через канцелярію суду позивачем подана письмова заява б/н від 06.08.2013 року, в якій позивач збільшує розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 27533,33 грн. основного боргу, 1659,20 грн. пені, 2933,43 грн. відсотків річних за період з 14.03.2013 р. по 07.08.2013 р. та 1720,50 грн. судового збору.

Заява з доданими документами судом долучена до матеріалів справи та залишена без розгляду в зв'язку відсутністю доказів надсилання її копії на адресу відповідача, а також поданням позивачем до початку судового засідання 21.08.13 р. через канцелярію суду письмової заяви б/н від 07.08.2013 року про уточнення позовних вимог, в якій позивач збільшує розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 27533,33 грн. основного боргу, 1612,30 грн. пені, 331,43 грн. відсотків річних за період з 18.03.2013 р. по 07.08.2013р., всього 29477,06 грн. та 1720,50 грн. судового збору. В заяві позивач зазначає, що на дату складання позову сума основного боргу відповідача складала 28533,33 грн.

Також в заяві позивач повідомив про здійснення відповідачем 21.06.2013 року в рахунок погашення боргу оплати в розмірі 1000,00 грн., що підтверджується доданою до заяви копією банківської виписки від 21.06.2013 р.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву про збільшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В судове засідання 07.08.13 р. з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача не з'явився.

Уповноважені представники сторін в судове засідання 21.08.13 р. не з'явилися.

Про дату, час і місце проведення судового засідання сторін повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового повідомлення № 02798404 та розпискою від 07.08.13 р.

Про поважні причини неявки сторін суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Документів, витребуваних ухвалами суду від 22.07.13 р. та 07.08.13 р. відповідачем надано не було.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обгрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 07.08.13 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 07.08.13 р. повідомив суд, що права та обов"язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

13 лютого 2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Експедитор, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (Виконавець, позивач у справі) укладено заявку-договір № 3.13 (далі - Заявка-договір), відповідно до якої експедитор замовив, а виконавець взяв на себе зобов"язання щодо перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Німеччина-Україна.

В розділі 1 Заявки-договору сторонами врегульовано, що виконавець зобов'язаний, зокрема, забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного та повністю готового для перевезення вантажу, в терміни, погоджені сторонами; виконувати інструкції експедитора щодо маршруту; негайно інформувати експедитора щодо затримок та проблем, які виникають під час транспортування вантажу, та інше.

Згідно п.п. 1.2.2., 1.2.3. Заявки-договору Експедитор зобов'язаний своєчасно, в строки, обумовлені в кожному окремому випадку, проводити розрахунки з виконавцем; забезпечити завантаження/розвантаження транспортного засобу, оформлення всіх необхідних документів.

Заявкою-договором № 3.13 від 13.02.13 р. сторони узгодили ставку перевезення - 28533,33 грн. без ПДВ, та умови оплати, а саме: безготівковий розрахунок протягом 15-ти банківських днів після отримання оригіналів договору, рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, CMR, замовлення з оригіналом печатки.

Вищевказана Заявка-договір підписана сторонами та скріплена печатками сторін, що свідчить про узгодження між сторонами умов перевезень та прийняття заявки до виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Заявки - договору позивачем здійснено міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Німеччина-Україна та розвантаження вантажу 21.02.13 р. у м. Київ, що підтверджується наступними документами, копія яких містяться в матеріалах справи:

- підписаним з обох сторін та скріпленим печатками актом прийомки-передачі виконаних послуг за №ОУ-96 від 21.02.13 р. на виконання автотранспортних послуг по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні автомобілем держ.НОМЕР_3/НОМЕР_4 по маршруту Helmstedt - п/п Ягодин на суму 24333,33грн (без ПДВ) та п/п Ягодин - Київ (Україна) на суму 4200,00 грн., загальна вартість робіт (послуг) - 28533,33 грн.;

- міжнародною товарно-транспортною накладною А№ 144566 (CMR).

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру від 21.02.13 р. №СФА-96 на оплату наданих послуг у сумі 28533,33 грн., із зазначенням в ньому в якості підстави замовлення договору № 3.13 від 13.02.13 р.

Як зазначає позивач в позовній заяві, зазначені документи були передані відповідачу особисто 21.02.13 р.

Відповідачем не надано суду доказів опротестування виставлених позивачем вищезазначених рахунку-фактури та акту приймання - передачі виконаних послуг, тому суд доходить висновку, що вказані документи є такими, що підлягають оплаті.

Факт отримання та обсяг наданих послуг відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по здійсненню перевезень в строки, обумовлені Заявкою - договором, у повному обсязі та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт без будь - яких зауважень.

Як встановлено судом вище, сторони домовились, що розрахунок за виконане перевезення має бути здійснений відповідачем протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після отримання відповідачем оригіналів документів: договору, рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, СМR, заявки з оригіналом печатки.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи встановлений Заявкою - договором строк оплати та дату отримання оригіналів документів 21.02.13 р., відповідач зобов"язаний був оплатити отримані послуги в строк до 15.03.13р. включно.

27.05.2013 року позивачем була направлена відповідачу претензія вих. № 77-т від 29.05.2013 р. про оплату виконаних послуг по перевезенню вантажу, яка була отримана відповідачем 07.06.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0215603203620, копія якого додана до знаходиться в матеріалах справи.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За висновками суду, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 28533,33 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умов Заявки -договору, відповідач не виконав.

Станом на день звернення позивача з позовом до суду заборгованість за надані послуги складала 28533,33 грн., яку позивач просив стягнути у позовній заяві.

З наданої представником позивача до початку судового засідання 21.08.13 р. письмової заяви б/н від 07.08.13 р. про уточнення (збільшення) позовних вимог та банківської виписки за 21.06.13 р. вбачається, що відповідачем до порушення провадження у справі сплачена частина основного боргу за надані послуги перевезення в сумі 1000,00 грн. Таким чином станом на день прийняття рішення залишок основного боргу складає 27533,33 грн.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Заявки -договору № 3.13 від 13.02.13 р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Заявкою - договором № 3.13 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 27533,33 грн. боргу за послуги перевезення вантажу, надані за вказаним договором, підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.08

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1.2.7. Заявки-договору № 3.13 від 13.02.13 р. сторони визначили, що у випадку прострочки платежу відповідач компенсує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги перевезення у термін, визначений умовами Заявки- договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1612,30 грн. за період з 18.03.13 р. по 07.08.13 р., яку він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги перевезення у терміни, визначені умовами Заявки -договору № 3.13 позивачем відповідно до наданого розрахунку нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 331,43 грн. за період з 18.03.13 р. по 07.08.13 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та пені, здійсненої за допомогою системи "ЛІГА", судом встановлено, що оскільки розмір пені та відсотків річних відповідає вимогам зазначених норм цивільного та господарського законодавства і положенням Заявки - договору, а також є арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1612,30 грн. пені та 331,43 грн. відсотків річних підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 626, 629, 908, 909, 916, 920 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 216-218, 231, 307 Господарського кодексу України, Закону України „Про судовий збір", ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, 75, 82-85,116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 у ЧРУ КБ "Приватбанк", МФО 353586, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (вул. Павла Усенка, 8, м. Київ, 02105, р/р 26009301000057 у ПАТ "ВТБ Банк" м. Київ, МФО 321767, код ЄДРПОУ 21457519) 27533,33 грн. боргу, 1612,30 грн. пені, 331,43 грн. відсотків річних та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набранням судовим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 27 серпня 2013 року.

Суддя А.М.Селівон