Рішення № 33206329, 27.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р. Справа № 911/2733/13

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія МВМ», Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ангели плюс», Київська обл., м. Васильків

про стягнення 36757,35 грн.

за участю представників:

від позивача: Когут А.Ю. (дов. № 149 від 12.07.2013 р.);

від відповідача: Скридлевська О.І. (дов. № 4 від 04.06.2013 р.);

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія МВМ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ангели плюс» (далі - відповідач) про стягнення 36757,35 грн., з яких 34874,64 грн. боргу, 1499,13 грн. 3% річних та 383,58 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, в частині зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 34874,64 грн. У зв'язку з наявністю зазначеної заборгованості позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 1499,13 грн. 3% річних та 383,58 грн. інфляційних втрат.

22.08.2013 р. до господарського суду Київської області надійшов відзив від представника відповідача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує повністю, посилаючись на те, що на момент складання видаткових накладних між сторонами не було досягнуто домовленості щодо жодної обов'язкової умови, а саме, строку поставки, ціни за товар, місце поставки, які є обов'язковими для договорів поставки, в зв'язку з чим правовідносини не були укладеними у вигляді правочину. Крім того, як зазначає відповідач, на наданих позивачем копіях видаткових накладних відсутні відмітки про посаду особи, яка отримала товар, не зазначено її прізвища та ім'я, відсутній відбиток печатки відповідача, що свідчить про те, що видаткові накладні укладені з порушенням норм чинного законодавства та підписані невідомою особою.

Також, відповідач у відзиві просить суд додатково витребувати у позивача оригінали документів, а саме: рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню в частині витребування оригіналів видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, як необґрунтоване, оскільки оригінали вказаних документів були надані позивачем для огляду в судовому засіданні, а в частині витребування оригіналів рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних, як таке, що не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України.

Представник позивача у судових засіданнях 30.07.2013 р. та 27.08.2013 р. підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.08.2013 р. проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов. У судове засідання 30.07.2013 р. представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія МВМ» було поставлено, а товариством з обмеженою відповідальністю «Ангели плюс» було прийнято згідно з видатковими накладними № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р. товар на загальну суму 34874,64 грн.

Для отримання товару відповідачем видано довіреності № 01-0212 від 02.02.2012 р. на ім'я Ільніцького Максима Михайловича та № 07-0212 від 06.02.2012 р. на ім'я Осадчого Олега Валерійовича.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, підписаним сторонами, та довіреностями. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Твердження відповідача про те, що заявлені позивачем вимоги не ґрунтуються на належних доказах, оскільки видаткові накладні складені з порушенням норм чинного законодавства та підписані невідомою особою, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналогічне положення міститься в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV де зазначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зі змісту доданих до позовної заяви видаткових накладних № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р. вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, оскільки містять: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, на підтвердження факту здійснення між сторонами вказаної господарської операції позивачем надано суду довіреності відповідача № 01-0212 від 02.02.2012 р. на ім'я Ільніцького Максима Михайловича та № 07-0212 від 06.02.2012 р. на ім'я Осадчого Олега Валерійовича.

Вказані довіреності містять інформацію щодо посад осіб, уповноважених відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, а підписи вказаних осіб на довіреностях співпадають з підписами на спірних видаткових накладних. Крім того, зазначені в довіреностях найменування та кількість товару, відповідають видатковим накладним.

Факт видачі зазначених довіреностей відповідач не заперечував.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. N 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Враховуючи те, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 07-0212 була видана відповідачем 06.02.2012 р., то господарський суд дійшов висновку, що датою фактичної поставки товару за видатковою накладною № М-205 від 03.02.2012 р. являється 06.02.2012 р., оскільки саме день оформлення довіреності покупцем на прийняття товару та передача її постачальнику свідчить про те, коли між сторонами відбулася господарська операція.

Отже, факт передачі відповідачу товару на загальну суму 34874,64 грн. підтверджується видатковими накладними № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р., доданими позивачем до позовної заяви, та довіреностями № 01-0212 від 02.02.2012 р. та № 07-0212 від 06.02.2012 р., тобто, документами, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар за видатковими накладними № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р. після його прийняття, тобто 03.02.2012 р та 07.02.2012 р. відповідно.

Відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 34874,64 грн.

31.10.2012 р. позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 113 від 30.10.2012 р., в якій вимагав розрахуватися з ним за товар, отриманий за вказаними накладними, в повному обсязі протягом 7 днів з дня отримання даної претензії.

Вказана претензія була отримана відповідачем 02.11.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 04628974, проте залишена без розгляду та задоволення.

18.06.2013 р. позивач направив відповідачу претензію вих. № 68 від 18.06.2013 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальними чеками, в якій повторно вимагав розрахуватися з ним в повному обсязі протягом 7 днів з дня отримання даної претензії.

Проте, зазначена претензія також була залишена відповідачем без задоволення.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 34874,64 грн. за товар, поставлений на підставі видаткових накладних № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 34874,64 грн. підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1499,13 грн. 3% річних та 383,58 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1499,13 грн., які нараховані за період з 04.02.2012 р. по 10.07.2013 р. на загальну заборгованість у сумі 34874,64 грн.

Проте, вказаний розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначено дату початку прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за видатковою накладною № М-205 від 03.02.2012 р.

Як встановлено господарським судом, відповідно до ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар за видатковими накладними № М-185 від 02.02.2012 р. та № М-205 від 03.02.2012 р. (довіреність № 07-0212 від 06.02.2012 р.) після його прийняття, тобто 03.02.2012 р. та 07.02.2012 р. відповідно.

Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань з оплати товару, отриманого за видатковою накладною № М-185 від 02.02.2012 р., з 04.02.2013 р., а за видатковою накладною № М-205 від 03.02.2012 р. - з 08.02.2012 р.

Відповідно до вірного розрахунку, сума 3% річних, нарахованих за період з 04.02.2012 р. по 10.07.2013 р. на заборгованість за видатковою накладною № М-185 від 02.02.2012 р. та за період з 08.02.2012 р. по 10.07.2013 р. на заборгованість за видатковою накладною № М-205 від 03.02.2012 р., становить 1495,19 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 383,58 грн., які нараховані за період з 04.02.2012 р. по 10.07.2013 р. на загальну заборгованість у сумі 34874,64 грн.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що він обґрунтовано здійснений за період з лютого 2012 р. по липень 2013 р., проте є невірним, оскільки позивачем не враховано періоди, коли індекс інфляції був менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до вірного розрахунку, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить -69,75 грн., в зв'язку з чим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ангели плюс» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 22-А, код 32916491) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія МВМ» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Леніна, 2-А, код 36712516) 34874,64 грн. (тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири грн. 64 коп.) боргу, 1495,19 грн. (одну тисячу чотириста дев'яносто п'ять грн. 19 коп.) 3% річних та 1702,36 грн. (одну тисячу сімсот дві грн. 36 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 30.08.2013 р.