Постанова № 33206012, 27.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р. Справа№ 910/7285/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників сторін:

Від позивача - ОСОБА_2 ( довір. №2715 від 21.08.13);

Від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2013р.

у справі № 910/7285/13 (суддя Балац С. В)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

про стягнення 196 381,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2013р. у справі №910/7285/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 177 208,46 грн. 46 коп. основного боргу, 13 826,21 грн. 21 коп. пені, 3 820 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивач виконуючи умови договору поставки поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 212 208,46 грн., та розрахувався за отриманий товар частково, на суму 35000,00 грн. у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем існує заборгованість.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу на суму 5000грн., яка була сплачена на користь позивача.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що ТОВ «Фалбі» платіжним дорученням №005325 сплатило на користь позивача суму в розмірі 5000грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем становить не 177208,46 грн., а 172208,46 грн.

Скаржник зазначає й про те, що судом порушено норми процесуального права. Судом справу розглянуто без участі відповідача, про що відповідач дізнався 15.07.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2013р. розгляд апеляційної скарги призначено на 20.08.2013р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 20.08.2013р., розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.08.2013р.

27.08.2013р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився представник відповідача.

Враховуючи те, що відповідач про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, явка представників сторін в судове засідання апеляційного господарського суду не визнана обов'язковою та з урахуванням думки представника позивача, щодо розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача, судова колегія ухвалила розгляд справи у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судова колегія встановила.

13.04.2012р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як постачальником, та підприємством з іноземною інвестицією у формі товариство з обмеженою відповідальністю "ФАЛБІ", як покупцем, укладено договір поставки № 3, згідно п.2 якого позивач продає, а відповідач купує товар згідно накладним.

Згідно п. 3 договору кількість одиниць та номенклатура товару вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Поставка товару та всіх супроводжуючих документів, що стосуються товару, здійснюється за рахунок та силами продавця, протягом 2-х календарних днів з моменту оформлення покупцем відповідної заявки (п.4.2 договору).

Пунктом 6 договору визначено, що відповідач сплачує повну вартість товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів після дати поставки.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Господарським судом міста Києва встановлено, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 212208,46грн. Факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи: від 17.04.2012р. № 3, від 30.05.2012р. № 4, від 15.06.2012р. № 5, від 11.07.2012р. № 6. Зазначені видаткові накладні з боку відповідача підписані уповноваженими останнім особами на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач, в порушення умов договору, в строк встановлений пунктом 6 договору, за отриманий ним товар розрахувався із позивачем частково, а саме оплативши частково товар отриманий згідно видаткової накладної від 17.04.2012р. № 3 у сумі 35000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи засвідчена копія банківської виписки з розрахункового рахунку позивача за 14.06.2012р.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 177208,46 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що ТОВ «Фалбі» платіжним дорученням №005325 сплатило на користь позивача суму в розмірі 5000,00 грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем становить не 177208,46 грн., а 172208,46 грн. до уваги судовою колегією не приймаються, оскільки відповідно до платіжного доручення №005325 оплата відповідачем здійснена 17.07.2013р., т.т. після прийняття рішення першою інстанцією, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості у розмірі 177208,46 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до пункту 10.1 договору при невиконанні відповідачем вимог встановлених пунктом 6 договору, позивач має право вимагати сплатити відповідачем штрафних санкцій: пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/98. Розмір пені визначається від затриманої суми, за кожний день прострочення платежу.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В той же час, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Місцевий господарський суд, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, нарахованих позивачем за невиконання відповідачем вимог встановлених пунктом 6 договору, обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині частково, з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, в розмірі 13826,21грн.

Заява позивача про забезпечення позову та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та розрахункові рахунки відповідача, яка надійшла 20.08.2013р. через канцелярію Київського апеляційного господарського суду залишається судовою колегією без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч.1 ст.67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п.3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову жодним чином не обґрунтував, належних доказів не навів та суду не надав, а відтак, відсутні підстави для задоволення заяви позивача.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі про розгляд судом справи у його відсутності, то судова колегія зазначає про те, що відповідач про час та місце розгляду справи місцевим господарським судом повідомлявся двічі належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с.3, а.с.37), які свідчать про обізнаність відповідача про розгляд справи та не направлення повноважного представника в судове засідання суду першої інстанції без поважних причин.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2013р. у справі №910/7285/13 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7285/13.

Повний текст постанови складено та підписано 30.08.2013р.

Головуючий суддя Пашкіна С.А.

Судді Баранець О.М.

Сітайло Л.Г.