Рішення № 33203233, 22.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.08.2013 Справа № 22/104

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», м.Дніпропетровськ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Обжора», м. Донецьк,

про стягнення 56190грн.72коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», м.Дніпропетровськ (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС «Обжора», м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 50104грн.33коп., 3% річних 134грн.41коп., інфляційних втрат у розмірі 951грн.98коп. (всього 51190грн. 72коп.). Крім того, просить суд стягнути з відповідача 5000грн. за надання юридичних послуг.

Ціна позову визначена позивачем у розмірі 56190грн.72коп., тобто до ціни позову позивачем включені судові витрати, пов’язані з правовою допомогою.

Оскільки в ціну позову не включаються суми судових витрат, позивачем невірно було визначено ціну позову, суд на підставі ст.55 ГПК України самостійно визначає ціну позову, яка становить 51190грн.72коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань з повної оплати товару, який поставлений за видатковими накладними за період з 16.03.2006р. по 03.03.2008р.

Ухвалою від 11.05.2010р. розгляд справи ухвалою відкладався.

Ухвалою від 12.05.2010р. господарський суд Донецької області відмовив у прийнятті апеляційної скарги без номеру та дати ТОВ «ТС «Обжора» на ухвалу від 11.05.2010р.

Ухвалою від 26.05.2010р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Обжора», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», м.Дніпропетровськ про визнання усного договору на поставку товару на суму 50104грн.33коп. недійсним.

У зв’язку із находженням від відповідача за первісним позовом апеляційних скарг на ухвалу господарського суду Донецької області від 26.05.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 04.06.2010р. зупинив провадження по справі.

Надалі справа неодноразово зупинялась та поновлювалась у зв’язку з надходженням апеляційних та касаційних скарг від відповідача на необхідністю направлення справи до апеляційної та касаційної інстанції.

Розпорядженням голови господарського суду від 06.07.2011р. справа №22/104 передана на автоматичний розподіл, яким для розгляду вищевказаної справи призначено суддю Морщагіну Н.С.

Розпорядженням голови господарського суду від 23.01.2013р. справа №22/104 у зв’язку з відпусткою судді Морщагіної Н.С. передана для розгляду судді Макаровій Ю.В.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження по справі, суд ухвалою від 26.06.2013р. поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 11.06.2013р.

Після поновлення провадження по справі ухвалами суду від 11.07.2013р., 08.08.2013р. розгляд справи відкладався, однак сторони явку своїх представників у судових засіданнях не забезпечили, вимог ухвал суду не виконали.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судових засідань.

Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет» за адресою, вказаною у позові та витягу з ЄДР станом на 15.08.2013р. – 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Широка, будинок 225, та за адресою, вказаною у позові як фактична: 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Ушинського, 1. Докази отримання ухвали суду позивачем за юридичною адресою містяться в матеріалах справи.

Докази отримання ухвал суду відповідачем наявні в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, відповідач забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції лише у судовому засіданні 26.05.2010р., вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду правової позиції зі спору по суті вимог.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

В матеріалах справи відсутні докази неможливості розгляду справи без участі представників сторін.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Як посилається позивач у позові, на підставі досягнутої між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ «Обжора» усної домовленості, позивач за видатковими накладними за період з 16.03.2006р. по 03.03.2008р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 343295грн.64коп., відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму 25541грн.23коп., а також частково оплачено товар на суму 279609грн.01коп., посилаючись на акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.2008р. позивач стверджує що виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 50104грн.33коп.

Позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 6/10 від 28.01.2010р. сплатити суму боргу, яка залишена без задоволення.

Оскільки вказані вимоги відповідач залишив без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду, вважаючи своє право порушеним з моменту перебігу семиденного строку в розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 50104грн.33коп., 3% річних 134грн.41коп., інфляційних втрат у розмірі 951грн.98коп. Підставою позову є поставка товару за видатковими накладними за період з 16.03.2006р. по 03.03.2008р.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи матеріали справи, у відносинах між сторонами мало місце укладення договору на поставку товарів за спрощеною формою, оскільки видаткові накладні містять найменування товару, кількість та його ціну, підписані відповідно представниками позивача і відповідача, зазначені обставини дають підстави вважати, що між сторонами мав місце факт укладання правочину на поставку товару.

Так, згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто, зі справи вбачається, що між сторонами склалися господарські правовідносини з поставки товару, які породили взаємні права та обов’язки, а саме: щодо позивача – здійснити поставку товару, а щодо відповідача – прийняти товар і оплатити його вартість.

Як стверджує позивач у позовній заяві, на виконання усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» за видатковими накладними за період 16.03.2006р. по 03.03.2008р. отримало товар на загальну суму 343295грн.64коп.

Згідно із ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов’язок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів – підстав позову, та фактів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто на позивача покладений обов’язок довести належними та допустимими доказами у справі факт виникнення заборгованості у відповідача із зазначенням підстав її утворення.

Тобто, на позивача покладений обов’язок довести належними та допустимими доказами у справі факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною та відповідно факт виникнення заборгованості у останнього у заявленому до стягнення розмірі.

При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ”.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні (первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту –здійснення господарської операції).

Частина 2 ст. 9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення (п.2.2. Положення).

Пункт 2.4 вказаного Положення встановлює, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, вищевикладеними приписами законодавства регламентований порядок документального підтвердження факту виконання зобов`язання з поставки товару між боржником та кредитором.

Статтею 664 зазначеного Кодексу встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, позивачем у період з 16.06.2006р. по 03.03.2008р. доведено лише факт поставки товару відповідачу на загальну суму 336463грн.44коп.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, скріплені печатками сторін, містять всі необхідні відомості про товар. В матеріалах справи наявні довіреності на матеріально-відповідальних осіб, які уповноважувалися ТОВ «ТС Обжора» на отримання товару від позивача. Тобто, за своїми ознаками такі видаткові накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Судом встановлено, що відображені у наявному в матеріалах справи розрахунку суми боргу з 02.01.2006р. по 08.04.2010р. (а.с. 18, т. 1) видаткові накладні: №ХМ2-000038 від 12.01.2007р. на суму 224грн.28коп., № ХМ2-000648 від 03.03.2007р. на суму 358грн.80коп., №ХМ2-000637 від 03.03.2007р. на суму 397грн.44коп. в матеріалах справи відсутні, наявні в матеріалах справи видаткові накладні: №ХМ2-000022 від 11.01.2008р., №ХМ2-000058 від 14.01.2008р., №ХМ2-000064 від 14.01.2008р. не містять останніх сторінок, через що неможливо встановити на яку суму здійснена поставка товару за ними та факт його отримання. Таким чином факт поставки товару відповідачу за вказаними накладними не підтверджений належними та допустимими доказами.

Крім того, у вказаному розрахунку міститься посилання на суму у розмірі 11958грн. 93коп. – дата 02.03.2006р., документ – «ввод ост. Кредита ХМ2-000147 (02.03.06)».

Ухвалами від 26.06.2013р., 11.07.2013р., 08.08.2013р. суд неодноразово зобов’язував позивача в тому числі надати: належним чином засвідчені копії: видаткових накладних ХМ2-000038 (12.01.07), ХМ2-000648 (03.03.07), ХМ2-000637 (03.03.07); всіх сторінок накладних ХМ2-000022 (11.01.08), ХМ2-000058 (14.01.08), ХМ2-000064 (14.01.08), а також письмові обґрунтовані пояснення за підписом першого керівника відносно доданого до позову розрахунку боргу з 02.01.2006р. по 08.04.2010р., а саме визначити правову природу суми у розмірі 11958грн. 93коп. (ввод ост.кредита ХМ2-000147), надати документи у підтвердження виникнення зазначеної суми (первинні документи, тощо).

Однак позивач вимог ухвал суду не виконав.

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами – накладними. Враховуючи вищевикладене, позивач не довів суду за допомогою належних та допустимих доказів здійснення поставки товару відповідачу на загальну суму 6832грн. 20коп.

Як вбачається зі змісту позову позивач посилається на те, що відповідно до банківських виписок за період з 03.03.2006р. по 27.11.2008р. відповідач перерахував на користь позивача у якості оплати за поставлений товар суму у розмірі 279609грн.01коп. та за накладними на повернення у період з 11.01.2007р. по 19.12.2008р. здійснив часткове повернення товару на суму 25541грн. 23коп., що віднесено в рахунок погашення визначених позивачем як спірних поставок. Доказів наявності інших господарських правовідносин між сторонами з поставки товару, ніж доведені матеріалами справи, у суду відсутні. Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок боргу з 02.01.2006р. по 08.04.2010р., який підписаний головним бухгалтером та скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», суд встановив, що у бухгалтерському обліку позивача відображена вказана сума оплати та сума повернення товару.

Оскільки матеріалами справи доведений лише факт поставки товару відповідачу у період з 16.03.2006р. по 03.03.2008р. на суму 336463грн. 44коп., враховуючи оплату поставленого товару у розмірі 279609грн. 01коп. та часткове повернення товару на суму 25541грн.23коп., позивачем доведений розмір заборгованості лише у розмірі 31313грн. 20коп.

Суд не приймає як доказ наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 50104грн. 33коп. на підставі акту звірки взаєморозрахунків сторін за період з 01.12.2008р. по 31.12.2008р. (а.с. 17, т. 1) за тих підстав, що цей акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та не може підтверджувати факт здійснення господарських операцій за період з 16.03.2006р. по 03.03.2008р.

Крім того у вказаному акті відображено початкове сальдо на 01.12.08р. яке є загальною залишковою сумою за довготривалими правовідносинами сторін з постачання товару.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки – це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується саме первинними документами. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Також суд приймає до уваги те, що вказаний акт звірки розрахунків між сторонами підписаний з боку ТОВ «ТС «Обжора» лише головним бухгалтером. Діючим законодавством на бухгалтера (головного бухгалтера) не покладений обов’язок вчинення дій, які б свідчили про визнання (невизнання) наявності на підприємстві заборгованості. Зазначена особа лише організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій та забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства. Будь-яких доказів того, що особа, яка підписала акт звірки між сторонами за період 01.12.2008р. по 31.12.2008р. має право на вчинення дій, які свідчать, що боржник визнав себе зобов’язаною особою по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», позивачем суду не надано.

Таким чином позивач не довів суду що сума боргу за видатковими накладними з 16.03.2006р. по 03.03.2008р. складає суму у розмірі 50104грн. 33коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У свою чергу, згідно зі ст. 599 Цивільного Кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Доказів узгодження сторонами строку або терміну оплати поставленого товару, в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України направив на адресу відповідача претензію вих. № 6/10 від 28.01.2010р., у якості доказів її направлення 28.01.2010р. в матеріалах справи міститься засвідчена копія поштового повідомлення №124441.

З урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів” (у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Київ, Сімферополь та Севастополь - Д+3) відповідач повинен був отримати претензію в період з 28.01.2010р. по 31.01.2010р.

Виходячи з викладеного, відповідач повинен був повністю оплатити отриманий товар до 07.02.2010р. включно, тобто протягом 7 днів з дня отримання вимоги, що ним не зроблено.

Згідно з ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки докази оплати товару на суму 31313грн. 20коп. матеріали справи не містять, розмір боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем, господарський суд дійшов до висновку, що обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню є сума основного боргу у розмірі 31313грн. 20коп., у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 18791грн.13коп. за недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Позивач, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, просить суд також стягнути з відповідача 3% річних в сумі 134грн.41коп., які нараховані наступним чином з 09.02.2010р. по 12.03.2010р. на суму 51104грн.33коп.

Обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що позивачем доведено лише прострочення оплати суми боргу у розмірі 31313грн. 20коп., позивач має право нараховувати 3% лише на вказану суму.

Суд здійснивши власний розрахунок 3% річних на суму 31313грн.20коп. в межах обраного позивачем періоду за формулою Сума санкції = С х 3 х Д : 365(2010): 100, де С – сума заборгованості, Д – кількість днів прострочення, встановив, що задоволенню підлягає сума 3% річних у розмірі 82грн.36коп., у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення 3% річних в сумі 52грн.05коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 951грн.98коп., які нараховані за лютий 2010р. на суму 50104грн.33коп.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Враховуючи те, що позивачем доведено лише прострочення оплати суми боргу у розмірі 31313грн. 20коп., позивач має право нараховувати інфляційні втрати лише на вказану суму.

Суд здійснивши власний розрахунок інфляційних за лютий 2010р. на суму 31313грн. 20коп., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, з дотриманням методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних втрат у розмірі 594грн.95коп., у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення індексу інфляції в сумі 357грн.03коп.

Відповідно до прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати за надання юридичних послуг у розмірі 5000грн.00коп.

В обґрунтування вимог в цій частині суду наданий укладений між позивачем та ТОВ «Поліпром-Альянс» договір №б/н про надання правової допомоги у господарських справах від 20.10.2009р., рахунок № 00210 від 12.01.2010р.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму ВГСУ від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Отже для того щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

Правовідносини між позивачем та ТОВ «Поліпром-Альянс» підтверджуються договором від 20.10.2009р. про надання правової допомоги у господарських справах, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, представник бере на себе зобов’язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та застосовує всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а замовник зобов’язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Пунктом 1.1 договору від 20.10.2009р. передбачено, що представник бере на себе зобов’язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та застосовує всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а замовник зобов’язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Як зазначено у п.1.2 договору, представник відповідно до узгоджених сторонами доручень:

а) веде претензійну роботу за матеріалами, які підготовлює замовник; представляє у встановленому порядку інтереси замовника в судах України та в інших органах при розгляді правових питань;

б) дає заключення, пояснення з правових питань, що виникають у діяльності замовника; надає правову допомогу замовнику з підготовки судово-процесуальних документів, а також правильного оформлення договорів і здійснює допомогу в їх укладенні.

Відповідно до п. 3.1 договору за правову допомогу, передбачену в п.1.2, замовник сплачує представнику винагороду в розмірі: 5% відсотків від суми позову.

Згідно з п. 4.1 договору замовник здійснює оплату за цим договором в (безготівковому) порядку платіжним дорученням на розрахунковий рахунок представника протягом 7 днів з моменту одержання звіту про виконання доручення та надходження коштів на розрахунковий рахунок замовника.

Ухвалами від 26.06.2013р., 11.07.2013р., 08.08.2013р. суд неодноразово зобов’язував позивача в обґрунтування вимог в частині покладення на відповідача витрат на юридичні послуги надати докази того, що позивачем отримані послуги саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") та ці послуги надавалися саме по справі №22/104, надати платіжне доручення або інший документ, який підтверджує сплату послуг, свідоцтво адвоката, який представляв інтереси позивача, ордер адвоката, акт виконаних робіт адвокатом з зазначенням кожної послуги адвоката в межах справи 22/104. Однак позивач вимог ухвал суду не виконав.

Матеріали справи не містять звіту про виконання доручення, складання якого передбачено п.4.1 договору, та будь-яких інших доказів на підтвердження факту фактичного надання послуг саме зі спірних правовідносин по справі №22/104, доказів оплати цих послуг. Зі змісту договору від 20.10.2009р. не вбачається можливим встановити, що він укладений з метою надання послуг саме по цій справі. Наразі в матеріалах справи взагалі відсутні докази того, що позивач отримував будь-які послуги саме адвоката у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За таких обставин, в господарський суд відмовляє позивачу у стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 5000грн.

При вирішенні розподілу судових витрат за подання позовної заяви судом встановлено, що позивачем згідно платіжного доручення від 12.03.2010р. оплачене державне мито в сумі 562грн. Про зарахування вказаної суми в дохід державного бюджету свідчить відповідний напис, скріплений відбитком печатки банківської установи.

Визначена судом вірна ціна позову складає 51190грн.72коп.

Відповідно до п.п. а п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” N 7-93 від 21 січня 1993 року, в редакції на час звернення позивача з позовом, за подання позовної заяви позивачем мало бути сплачене державне мито в сумі 511грн.91коп.

Таким чином, при зверненні з позовом позивачем було надлишково сплачене державне мито в сумі 50грн. 09коп.

Разом з цим враховуючи, що державне мито за звернення до суду з позовом зараховано в дохід бюджету ще 12.03.2010р., а відповідно до приписів ч. 3 Розділу IV затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.07.2012р. N 811 “Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита” повернення державного мита здійснюється на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету, до відповідного органу, що контролює справляння надходжень державного мита, сума надмірно сплаченого позивачем державного мита поверненню позивачу не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у передбачених законодавством розмірі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 251, 252, 525, 526, 530, 547, 548, 549, 610, 611, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 181 Господарського кодексу України ст.ст. 32-34, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет», м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Обжора», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 50104грн.33коп., 3% річних у розмірі 134грн.41коп., індексу інфляції у сумі 951грн.98коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Обжора» (юридична адреса: 83008, м. Донецьк, вул. Югославська, 30; поштова адреса: 83045, м. Донецьк, вул. Професорів Богуславських, 7-Б; код ЄДРПОУ 31018243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозмаркет» (юридична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Широка, будинок 225; поштова адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Ушинського, 1; код ЄДРПОУ 32058046) основний борг у сумі 31313грн. 20коп., 3% річних у сумі 82грн.36коп., інфляційні втрати у сумі 594грн.95коп., витрати на оплату державного мита в сумі 319грн.91коп. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 147грн.48коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 22.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 27.08.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова