Постанова № 33202453, 29.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 р. Справа №805/11752/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-40 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1, м. Донецьк

до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька

про скасування вимоги № Ф-1036, зобов'язання не нараховувати суми єдиного внеску, визнання дій незаконними

за участю

позивача: ОСОБА_1 - особисто

представника відповідача: Кіяшко О.Г. - за дов. від 28.08.2013р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 заявив позов до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька про скасування вимоги № Ф-1036 у сумі 7464 грн. 68 коп., зобов'язання не нараховувати суми єдиного внеску за квітень-травень 2013 року в сумі 796 грн. 02 коп., визнання незаконними дій по нарахування єдиного соціального внеску.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається те, що отримує пенсію за віком та зареєстрований як фізична особа-підприємець, обравши спрощену систему оподаткування. З посиланням на статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач вважає, що він є звільненим від сплати єдиного внеску за себе, внаслідок чого вимога про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску є неправомірною та дії відповідача по нарахуванню єдиного внеску є незаконними.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що право на звільнення від обов'язкової сплати єдиного соціального внеску, здійснюючи діяльність на спрощеній системі оподаткування, у позивача виникне тільки по досягненню пенсійного віку, тобто 60 років, посилаючись, зокрема, на статтю 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивачу була призначена пенсія за віком на пільгових умовах, до досягнення ним 60-річного віку, внаслідок чого права право на звільнення від обов'язкової сплати єдиного соціального внеску, на думку відповідача, позивач не має, а отже спірна вимога прийнята правомірно та його дії відповідають вимогам діючого законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Донецької міської ради 10 грудня 2003 року. Перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька як страхувальник, який обрав спрощену систему оподаткування, отримує пенсію за віком з липня 2003 року. Дані обставини не є спірними між сторонами.

Позивач письмовою заявою звернувся до відповідача з проханням скасувати вимогу про сплату недоїмки з урахуванням того, що він (на його думку) є пенсіонером за віком, у зв'язку із чим він не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок. Відповідачем було надане рішення від 19 липня 2013 року № 16227/02, відповідно до змісту якої вимога від 1 липня 2013 року була залишена без змін та заявникові повідомлено наступне.

Відповідно до частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (надалі - Закон № 2464), який набрав чинності з 1 січня 2011 року, сплата єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється у розмірі 34,7% на суми, що визначаються такими платниками самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страховою внеску за кожну особу. Єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, сплачується не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний рік. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609, який набрав чинності з 6 серпня 2011 року, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. У відповідності до частини 4 статті 4 Закону Україні «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VІ) фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують у відповідності до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058) пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 9 Закону № 1058 передбачені наступні види пенсійних виплат: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону № 1058, а саме - особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявного і страхового стажу не менше 15 років. У зв'язку із тим, що заявник отримує пенсію, призначену відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто, на пільгових умовах і йому не виповнилось 60 років, тому він не є пенсіонером за віком у розумінні статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

1 липня 2013 року відповідачем була прийнята вимога про сплату недоїмки № Ф-1036 (вих. № 13254/02 від 10 липня 2013 року), відповідно до якої станом на 1 липня 2013 року у позивача існує заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 7464 грн. 68 коп. З пояснень сторін, письмових заперечень, розрахунків відповідача. особового рахунку позивча, судом встановлено, що дана заборгованість утворилася за період з 1 серпня по 31 грудня 2011 року в сумі 1698 грн. 23 коп., за 2012 рік в сумі 4572 грн. 42 коп. та 1 квартал 2013 року в сумі 1194 грн. 03 коп. За даний період позивач перебував на спрощеній системі оподаткування як фізична особа-підприємець. Дані обставини не є спірними між сторонами.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього статтею 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із частиною 4 статті 4 зазначеного Закону, особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування», положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Статтею 1 Закону № 1058 визначене поняття «пенсія» як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно зі статтею 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

При цьому, пунктом 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлено, що забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З аналізу даних норм вбачається чітке визначення, що пенсійний вік для громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 зменшується.

Як встановлено в судовому засіданні та не є спірною обставиною між сторонами по справі, позивачу призначена пенсія на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (за списком № 1) до досягнення останнім 60-річного віку. 17 липня 2003 року позивачу було видане пенсійне посвідчення № 930914, в якому в графі «вид пенсії» зазначено «за віком», що можна вважати визнанням факту того, що позивач вважається «пенсіонером за віком». У зв'язку із зазначеним, суд не приймає посилання відповідача на визначення поняття «пенсійний вік» виключно за нормами Закону № 1058, оскільки законодавством (зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення») встановлено чітке посилання на зменшення встановленого статтею 26 Закону №1058 пенсійного віку певної категорії громадян.

Оскільки позивач станом на час виникнення спірних відносин є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, суд приходить до висновку про те, що він не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та прийняття стосовно нього вимоги від 1 липня 2013 року щодо сплати недоїмки є неправомірним. Судом також з'ясовано, що до складу загальної суми недоїмки входить сума штрафу у розмірі 56 грн. 11 коп. та сума пені у розмірі 25 грн. 82 коп. З особового рахунку позивача вбачається, що дані суми були сплачені позивачем, однак зараховані відповідачем в порядку календарної черговості на сплату недоїмки по єдиному внеску за період з серпня по грудень 2011 року, що підтверджено поясненнями представника відповідача під час судового розгляду справи та особовим рахунком позивача. Оскільки, як зазначив суд, позивач не повинен сплачувати єдиний внесок за спірний період, та з урахуванням фактичної сплати штрафу та пені, суд дійшов висновку щодо скасування спірної вимоги у повному обсязі та задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

У задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача не нараховувати суми єдиного внеску за квітень-травень 2013 року в сумі 796 грн. 02 коп., визнання незаконними дій відповідача по нарахуванню єдиного соціального внеску суд відмовляє з огляду на наступне. Позивачем не надано суду доказів, які б достовірно свідчили про наявність в діях відповідача примусу щодо сплати позивачем єдиного внеску в сумі 796 грн. 02 коп. за квітень-травень 2013 року. Жодних рішень, вимог, повідомлень тощо стосовно позивача щодо нарахування єдиного внеску за це період відповідачем не приймалося, а отже під час судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт нарахування відповідачем позивачу єдиного внеску за квітень-травень 2013 року в сумі 796 грн. 02 коп. Суд також зазначає, що відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Отже, суд захищає та поновлює вже порушені права, та не може захистити права, які можливо будуть порушені в майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а судові витрати підлягають присудженню з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька про скасування вимоги № Ф-1036 у сумі 7464 грн. 68 коп., зобов'язання не нараховувати суми єдиного внеску за квітень-травень 2013 року в сумі 796 грн. 02 коп., визнання незаконними дій по нарахуванню єдиного соціального внеску, задовольнити частково.

Скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька від 1 липня 2013 року № Ф-1036 про сплату недоїмки в загальній сумі 7464 грн. 68 коп.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 114 грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 серпня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 30 серпня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.