Постанова № 33197779, 27.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р. Справа№ 910/7602/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 року (Суддя: Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія

"Асортимент"

до Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських

споруд"

про стягнення 75287,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" (далі - відповідач ) про стягнення 75287,84 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 року по справі № 910/ 7602/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Державного підприємства «Об'єднання спортивно-господарських споруд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент» 68335,27грн. - основного боргу, 5155,13 грн. - пені, 1797,44грн. - 3% річних та 1720,50грн. - судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Державне підприємство "Об'єднання спортивно-господарських споруд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 20.06.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 20.08.2013 року.

14 серпня 2013 року, від представника відповідача, через відділ документального забезпечення суду, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

14 серпня 2013 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 року відкладено розгляд справи до 27.08.2013 року.

В судове засідання 27.08.2013 року представники сторін не з'явилися, з невідомих суду причин.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача та відповідача повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчить штамп Київського апеляційного господарського суду на звороті ухвали про відкладення розгляду справи від 15.08.2013 року, про надсилання зазначеної ухвали представникам сторін, а також підпис представника позивача на розписці про відкладення розгляду справи від 15.08.2013 року, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

06 лютого 2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки продуктів № 24ВП/р (далі - Договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товари у власність покупця на підставі замовлення покупця в асортименті, зазначеному в специфікації (додаток №1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такі товари. Ціна Договору становить 790751,20 грн. в тому числі ПДВ - 131791,87 грн.(п.3.1. Договору)

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата за товар здійснюється протягом 15 календарних днів з дати поставки товару за умови, що постачальник виконав умови п. 4.3. Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 68335,27 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Місцевим господарським судом встановлено, що поставка відповідачем та прийняття товару позивачем підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без зауважень.

Доказів сплати заборгованості в сумі 68335,27 грн. відповідачем до суду не надано.

Твердження апелянта, що вищезгадані видаткові накладні підписані не уповноваженими представниками покупця, а також, що єдиними уповноваженими особами на підписання видаткових накладних є Генеральний директор Бугай В.М. та перший заступник генерального директора Апкар'ян Д.Г., що діє на підставі довіреності, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин матеріали справи не містять.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 68335,27 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що покупець за договором у разі порушення строків оплати товару, сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення на користь позивача пені в розмірі 5155,13 грн. та 3% річних в розмірі 1797,44 грн.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 року по справі № 910/7602/13 - без змін.

Матеріали справи №910/7602/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.08.2013 року.