Постанова № 33197495, 20.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2013 р. Справа№ 910/3816/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Цурановій І.А.

від позивача: ОСОБА_2 - паспорт серії НОМЕР_2

від відповідача: Толстенко А.В. - представник за дов. №13-11-8697 від 17.07.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

на рішення господарського суду м. Києва

від 24.05.2013р. (дата підписання - 29.05.2013р.)

у справі №910/3816/13 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

про стягнення 97 146,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013р. Фізична особа-підприємець звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами Договором оренди нерухомого майна б/н від 25.09.2008р. у розмірі 97 146,65 грн., до складу яких входили: 89 536,50 грн. основного боргу, 2 542,83 грн. пені, 1 356,53 грн. 3% річних та 3 710,79 грн. 3% річних, нарахованих за період з 08.12.2011р. по 07.11.2012р. на орендну плату, присуджену до стягнення з відповідача рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2011р. у справі №36/369.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань орендаря по своєчасному внесенню встановленої умовами Договору орендної плати за користування майном.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.03.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/3816/13.

Відповідач позов не визнав. Обгрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначив, що позивач порушував строки виставлення рахунків на оплату за Договором, що відповідно до п.4.3 Договору є підставою для звільнення орендаря від відповідальності за прострочення оплати за цим Договором. Крім того, на думку відповідача, вимоги про стягнення пені та 3% річних заявлені позивачем передачасно без дотримання порядку, встановленого ст.530 ЦК України і тому підлягали відхиленню.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.05.2013р. у справі №910/3816/13 (суддя - Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволені частково, визначено до стягнення із ПАТ «КБ «Надра» на користь СПД - ФО ОСОБА_2 основну заборгованість по орендній платі в сумі 89 536,50 грн., пеню у розмірі 2 542,83 грн., 3% річних у розмірі 1 356,53 грн. В іншій частині позову у задоволенні вимог про стягнення із відповідача 3 710,79 грн. 3% річних, відмовлено.

За оцінкою місцевого господарського суду, на підставі чинного договору між сторонами виникли правовідносини оренди, за якими відповідач зобов'язувався належним чином виконувати зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за користування орендованим майном. Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, на думку господарського суду, мало наслідком примусове стягнення несплачених орендних платежів на користь позивача з урахуванням 3% річних та пені.

Відхиляючи позовні вимоги про стягнення із відповідача 3 710,79 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №36/369, суд першої інстанції посилався на ту обставину, що 3% річних вже були стягнуті господарським судом за вказаним рішенням.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив частково скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2013р. у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення із Банку орендної плати, пені та 3% річних, а в іншій частині судове рішення залишити без змін.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на допущені судом першої інстанці порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягало скасуванню. Так, за оцінкою скаржника, господарський суд не надав належної оцінки наведеним Банком запереченням і безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що позовні вимоги заявлені без дотримання вимог діючого законодавства про досудове врегулювання спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 25.06.2013р. №910/3816/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Корсакова Г.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 07.08.2013р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. №910/3816/13 у зв'язку із перебуванням суддів Корсакової Г.В. та Тищенко А.І. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

Розгляд апеляційної скарги, призначений на 07.08.2013р. відкладався у порядку ст.77 ГПК України на 20.08.2013р.

20.08.2013р. до початку судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшов письмовий відзив, в якому він просив апеляційну скаргу відповідача відхилити, а рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення із Банку 3 710,79 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №36/369, прийнявши у цій частині новий судовий акт про задоволення позову. В іншій частині рішення місцевого господарського суду від 24.05.2013р. у даній справі відповідач просив залишити без змін.

У судовому засіданні 20.08.2013р. представники сторін підтримали викладені ними у їхніх письмових поясненнях позиції. Представник відповідач просив про задоволення апеляційної скарги, а представник відповідача - про її відхилення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 25.09.2008р. між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (далі - орендодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - орендар, позивач, Банк) був укладений Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), за умовами якого орендодавець зобов'язувався передати, а орендар - прийняти в тимчасове платне користування на умовах оренди 1/10 частку нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Згідно п.5.1. Договору сторони домовились, що прийом-передача орендованого майна здійснюється на підставі відповідного Акту, підписаного уповноваженими представниками сторін.

25.09.2008р. орендодавець передав, а орендар прийняв у платне тимчасове користування на умовах оренди наступне нежиле приміщення - частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 98, 5 кв.м., що підтверджується двосторонньо підписаним Актом прийому-передачі приміщень від 25.09.2008р. (а.с.13).

Строк оренди згідно п.3.1 Договору становив десять років з дня передачі орендованого майна орендарю.

Відповідно до п.4.2 Договору розмір орендної плати за перші шість місяців становив 9 850,00 грн. без ПДВ в місяць, а починаючи з сьомого місяця - 14 922, 75 грн. без ПДВ в місяць.

Таким чином, розмір місячної орендної плати протягом спірного періоду - з червня по листопад 2012р. - становив 14 922,75 грн. без ПДВ.

За змістом п.4.3 Договору, орендна плата сплачується орендарем попередньо, щомісяця, до 25 числа поточного місяця за наступний місяць, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем; орендодавець щомісячно до 25 числа поточного місяця зобов'язаний надавати акт приймання-передачі послуг оренди за звітній період, при цьому орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату за цим Договором у випадку несвоєчасного виставлення орендодавцем рахунку.

Звертаючись до господарського суду з вимогами про стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати, позивач вказував, що відповідач не сплатив орендну плату за користування майном у період з червня по листопад 2012р. включно.

Суд першої інстанції визнав ці доводи обґрунтованими і вимоги про стягнення із відповідача основного боргу по орендній платі у розмірі 89 536,50 грн. задовольнив.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився орендар (апелянт), який зазначив, що виникнення у нього обов'язку по сплаті орендної плати пов'язано, за умовами договору, з направленням йому рахунків-фактур орендодавцем.

Утім, судова колегія із такими доводами апелянта погодитися не може.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають значення для справи. Відповідно до ч.5 ст.762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася, або взагалі звільняється відповідальності за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч.4 та 6 ст.762 ЦК України).

З матеріалів справи випливає, що орендар у спірний період - з червня по листопад 2012р. - здійснював користування об'єктом оренди; обставин, які за законом звільняли би його від плати за користування об'єктом оренди, не навів, а тому в силу імперативного припису закону повинен був сплачувати оренду плату за користування річчю у строки та у розмірі, передбаченому договором - у розмірі 14 922,75 грн. на місяць.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи випливає, що відповідач користувався орендованим майном протягом спірного періоду - з червня по листопад 2012р., однак, всупереч умов Договору та покладених на нього законом зобов'язань, орендну плату, не вносив.

Доводи апелянта про відсутність у нього грошових зобов'язань перед позивачем у зв'язку з несвоєчасним виставленням йому орендодавцем рахунків, судова колегія відхиляє, оскільки наявність чи відсутність рахунку на оплату орендної плати не є тим юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у орендаря обов'язку сплачувати плату за користування майном. До того ж, розмір орендної плати був погоджений сторонами у п.4.2 Договору і протягом спірного періоду він не змінювався, а платіжні реквізити орендодавця відомі орендарю з умов договору - розділ 12 «Місцезнаходження та платіжні реквізити сторін». Отже, орендар не був позбавлений можливості своєчасно виконувати свої грошові зобов'язання перед орендодавцем.

Враховуючи встановлене, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення із відповідача 89 536,50 грн. заборгованості з орендної плати, допущеної орендарем у період користування об'єктом оренди з червня по листопад 2012р., тому рішення у цій частині слід залишити без змін.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно п.4.5 Договору у випадку прострочення орендарем сплати орендної плати орендодавцю, більше ніж за місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,02 % річних від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на день сплати.

У зв'язку з порушенням відповідачем встановлених Договором строків внесення орендної плати, позивач нарахував на просив стягнути із відповідача 2 542,83 грн. пені.

Крім того, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просив стягнути із відповідача 1 356,53 грн. 3% річних за прострочення останнім виконання своїх грошових зобов'язань за Договором.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок вказаних сум, господарський суд задовольнив позов у цій частині вимог у заявленому до стягнення розмірі.

Умотивовуючи наявність підстав для скасування судового рішення у цій частині, відповідач вказував на невірне застосування судом першої інстанції норм ст.ст. 530, 625 ЦК України. За оцінкою скаржника, недотримання позивачем встановленого законом порядку досудового врегулювання спору в цій частині вимог, а саме: відсутність доказів направлення на адресу боржника вимоги у порядку ст.530 ЦК України, виключало можливість задоволення цих позовних вимог.

Однак, така позиція скаржника не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апелянт вважав, що до звернення з позовом позивач (орендодавець) мав направити вимогу до відповідача (орендаря) про сплату пені та 3%.

Між тим, за Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002р. №15-рп/2002 встановлено, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку пені та 3% річних, судова колегія визнала його арифметично вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Відтак, рішення місцевого господарського суду у цій частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 3 710,79 грн. 3% річних за період з листопада 2009р. по червень 2010р. включно, нарахованих на заборгованість по орендній платі, визначену та присуджену до стягнення з боржника рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2011р. у справі №36/369.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині вимог, господарський суд виходив з того, що 3% річних вже були стягнуті судовим рішенням по справі №36/369, тому заявлені позивачем вимоги про стягнення додатково 3 710,79 грн. 3% річних визнав безпідставними.

Утім, зі змісту рішення господарського суду від 28.11.2011р. у справі №36/369 вбачається, що з відповідача було стягнуто, зокрема, 110 428,05 грн. заборгованості по орендній платі за період з 18.11.2009р. по 30.06.2010р. і 5 563,48 грн. 3% річних за період прострочення з 01.12.2009р. по 28.10.2011р.

Між тим, заявляючи вимоги про стягнення 3 710,79 грн. 3% річних, позивач визначив період з 08.12.2011р. (дата набрання законної сили судовим рішенням у справі №36/369) по 07.11.2012р. (дата його фактичного виконання і зарахування присуджених до стягнення із відповідача грошових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_2.).

На підтвердження зазначених обставин, позивач надав господарському суду копію платіжного доручення №U1431608 від 01.11.2012р. на суму 136 443,35 грн. (а.с.26), на підставі якого 06.11.2012р. о 17:43 год. була проведена операція щодо перерахування вказаної суми на рахунок ФОП ОСОБА_2

Судовою колегією враховано, що за змістом ст.ст. 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. №10/25, від 04.07.2011р. №13/210/10, від 12.09.2011р. №6/433-42/183, від 14.11.2011р. №12/207, від 23.01.2012р. №37/64.

Перевіривши обґрунтованість виконаного позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 3 710,79 грн., судова колегія визнала його вірним та, з огляду на наведене, дійшла висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 3 710,79 грн. 3% річних з прийняттям у цій частині нового судового акту про задоволення позову.

Водночас, з огляду на часткове скасування судового рішення, апеляційний господарський суд вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції із покладенням їх на відповідача.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції також покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2013р. у справі №910/3816/13 задовольнити частково.

2. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2013р. у справі №910/3816/13 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційни номер - НОМЕР_1) про стягнення із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ - 20025456) 3 710,79 грн. 3% річних за період з 08.12.2011р. по 07.11.2012р.

Прийняти у цій частині нове судове рішення про задоволення позову:

«Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ - 20025456) 3 710,79 грн. 3% річних за період з 08.12.2011р. по 07.11.2012р. на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційни номер - НОМЕР_1)».

3. Здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ - 20025456) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 1 942,93 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

5. Матеріали справи №910/3816/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Зубець Л.П.

Новіков М.М.