Рішення № 33196808, 29.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.08.2013Справа № 901/2723/13Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Лівадійської селищної ради , смт. Лівадія

до відповідача Приватного підприємства «Кілікія 2005», с. Українка

про внесення змін до договору

За участю представників:

від позивача - Ващишен С.В., довіреність № 02-14/1964 від 24.07.2013 року

від відповідача - не з'явився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: Лівадійська селищна рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приватного підприємства «Кілікія 2005» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 040602100019 від 23.08.2006 року в частині зміни нормативної грошової оцінки та орендної плати.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.08.2013 року порушено провадження у справі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи .

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2006 року між Лівадійською селищною радою (Орендодавець)(позивач) та Приватним підприємством «Кілікія 2005» (Орендар) (відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого в оренду передана земельна ділянка для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу, що знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Виноградне, вул.. Яузи, район ДПО «Азот». ( а.с. 11-15).

У відповідності до пункту 2 Договору, договір укладено строком на 49 років.

Згідно з пунктом 5 договору,нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1 149 337, 69 грн.

Пункт 9 договору твердить, орендна плата становить 17 240, 00 грн. на рік без врахування ПДВ.

14.07.2011 Лівадійською селищною радою прийнято рішення № 6 «Про затвердження ставок орендної плати за оренду земельних ділянок та додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок на території Лівадійської селищної ради», згідно з яким затверджені ставки орендної плати земельних ділянок ( а.с. 27).

Згідно зі статтею 13 Конституції України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначних цим Кодексом.

Волевиявлення відповідного органу, як власника землі, у господарських відносинах -орендодавця здійснюється у формі рішення такого органу (зокрема, органу місцевого самоврядування, оскільки він є колегіальним органом).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, як то передбачено статтею 654 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містяться у статті 188 Господарського кодексу України, зокрема, згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду , що встановлено пунктом 4 статті 188 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства та умовами договору передбачено можливість у даному випадку зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Так, в обґрунтування своєї правової позиції, позивач покладається саме на приписи законів, що регламентують можливість внесення змін до договору оренди землі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2011 року між сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої спірні пункти сторонами погоджені. ( а.с. 34 -35).

Таким чином, посилання позивача на необхідність внесення змін до договору не є актуальним в рамках даного спору, з огляду на те, що позивач у досудовому порядку реалізував право на на зміну договору.

Як вбачається з обґрунтування позовних вимог, ціллю звернення до суду із дійсним позовом було спонукання відповідача до державної реєстрації додаткової угоди, якою сторони вже внесли зміни до договору в добровільному порядку, проте предметом позову обрано повторне внесення тих самих змін до умов договору, а отже позов із вимогою захисту непорушеного права не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 29.08.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене та підписане 30.08.2013 року.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя А.М. Гризодубова