Ухвала суду № 33195807, 29.08.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

№ справа:122/9860/2012Головуючий суду першої інстанції:Заболотна Наталя Миколаївна № провадження:122/9860/2012Доповідач суду апеляційної інстанції:Петюшева Н.М.________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Петюшевої Н.М. Суддів -Соловйова М.В., Кордика С.В. при секретарі -Іоновій С.Я. за участю прокурора - Валімбовської Т.П. засудженої захисника засудженоїОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_7 на вирок Центрального районного суду м. Сімферополя від 11.04.2013 р., яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Сімферополя АР Крим, громадянка України, з вищою освітою, раніше не судима, не одруженої, працююча головним державним податковим ревізором відділу адміністрування ПДВ управління оподаткування юридичних осіб ДПС в АР Крим, зареєстрована і проживаюча за адресою: АДРЕСА_1засуджена за:

- ст. 364 ч.1 КК України до покарання у виді одного року шести місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки;

- ст. 366 ч.1 КК України до покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 2роки.

Відповідно до ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на один рік шість місяців з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на строк два роки і з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 ч.1 п. 2,3,4 КК України.

З ОСОБА_7 в дохід держави стягнуто судові витрати за проведення судової економічної експертизи в розмірі 2452 грн.

Вирішено питання стосовно речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку суду ОСОБА_7 визнана винною і засуджена за те, що вона, працюючи на посаді старшого державного податкового інспектора сектору адміністрування податку на додану вартість державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим, будучи державним службовцем і службовою особою, наділеною адміністративно-господарськими обов'язками, яка відповідно до посадової інструкції здійснює контроль щодо дотримання платниками податків - юридичними особами податкового законодавства, достовірністю нарахування, повноти і своєчасністю сплати податку на додану вартість шляхом проведення документальних перевірок, навмисно, діючи в інтересах комунального підприємства «Кольчугіно», в період з 08 вересня 2008 року по 27 липня 2010 року скоїла злочини у сфері службової діяльності при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_7 у вказаний період приймала в роботу податкові декларації з ПДВ КП «Кольчугіно» за липень 2008 р., вересень 2008 р., листопад 2008 р., грудень 2008 р., січень 2009 р., травень 2009 р., червень 2009 р., липень 2009 р., серпень 2009 р., вересень 2009 р., жовтень 2009 р., листопад 2009 р., грудень 2009 р., січень 2010 р., лютий 2010 р., березень 2010 р., квітень 2010 р., травень 2010 р., червень 2010 р.

Після чого, в ході проведення камеральних перевірок ОСОБА_7, зловживаючи службовим становищем, умисно, діючи в інтересах КП «Кольчугіно», використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи про те, що Приватне багатопрофільне мале підприємство «Ліка» м. Вінниця фактично не існує і не внесено до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у порушення п. 3.4.5, 3.5, 3.7.1, 4.4 Наказу «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» № 266 від 18.04.2008 р. і п.п. 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.9.1, 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», діючи в інтересах КП «Кольчугіно», приховала цей факт і навмисно не направляла письмові запити до КП «Кольчугіно» про надання пояснень та їх документального підтвердження правовідносин з фірмою «Ліка» , не проводила перевірки і не складала акти документальних перевірок декларацій, не зменшила податкові кредити КП «Кольчугіно» по взаємовідносинах з фірмою «Ліка» і не донарахувала податкових зобов'язань з ПДВ КП «Кольчугіно» на загальну суму 60193,59 грн.

Також, ОСОБА_7 вносила завідомо неправдиві відомості у зазначені податкові декларації з ПДВ КП «Кольчугіно», передбачені наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (у редакції наказу ДПА України від 17.03.2008 р. № 159) про те, що в ході камеральної перевірки порушень не виявлено, а також підписувала зазначені офіційні документи, що містять завідомо неправдиві відомості про те, що за результатами камеральної перевірки податкових декларацій з урахуванням автоматизованого співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів порушень не виявлено, і інформація, викладена в них, відповідає дійсності, чим надавала їм статус офіційних документів.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_7 КП «Кольчугіно» необґрунтовано задекларувало податковий кредит по постачальнику фірма «Ліка» і відповідно, занизило суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього в розмірі 60193,59 грн. Тобто, умисними злочинними діями ОСОБА_7 заподіяно істотну матеріальну шкоду охоронюваним законом державним інтересам на суму 60193,59 грн., що більш ніж у 100 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, а також істотну шкоду інтересам держави у виді підриву престижу та авторитету державного органу влади в особі ДПІ у Сімферопольському районі АР Крим.

В судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину не визнала.

В апеляції засуджена просить вирок суду скасувати і повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апелянт вважає, що під час судового слідства допущено однобічність і неповноту, а в основу вироку покладено докази, які не доводять її причетність до інкримінованих злочинів.

Зокрема, апелянт зауважує, що згідно до її посадової інструкції від 2009 р. вона мала право проводити лише камеральні перевірки, інших посадових інструкцій в матеріалах справи немає. Камеральні перевірки КП «Кольчугіно» проводились нею за усною вказівкою начальника відділу ДПІ Сімферопольського району ОСОБА_9

На думку апелянта, факт порушення нею вимог наказу № 266 від 18.04.2008 р. не знайшов свого підтвердження, оскільки вона із ним не була ознайомлена, у тому числі під розпис, як це повинно робитись, що й підтверджено показаннями ряду свідків. Висновки суду про опублікування цього наказу апелянт вважає необґрунтованими і нічим не підтвердженими.

Апелянт зазначає, що ніхто із допитаних свідків не підтвердив того, що вона була ознайомлена із зазначеним наказом, а лише зазначали про роботу, яка виконувалась ними особисто.

Також апелянт вказує на те, що згідно із вимогами закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» додатково перевіряти платника податків за допомогою будь-яких спеціальних засобів заборонено, і це підтвердили свідки у справі.

Як стверджує засуджена, судом залишено без уваги її доводи стосовно відсутності у неї доступу до Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту і зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПІ України, і того, що доступ до цієї Системи надається за спеціальною процедурою, яка нею не проходилась.

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, на думку апелянта, виразились у тому, що перед судовими дебатами до матеріалів справи приєднано журнал, який нібито містив відомості про отримання нею доступу до вказаної Системи, і хоча нею заявлено про те, що підписи їй не належать, а захисником заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, суд не мотивовано відмовив у його задоволенні і у вироку послався на цей журнал в якості доказу її вини.

Заслухавши суддю-доповідача, засуджену та її захисника, які підтримали апеляцію і просили вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, думку прокурора, який просив залишити апеляцію без задоволення, а вирок суду без змін, вивчивши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія судді дійшла до висновку, що вона задоволенню не підлягає, проте вирок підлягає зміні в порядку ст. 365 КПК України 1960 р. з огляду на наступні підстави.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, тобто у зловживанні службовим становищем - умисному, в інтересах третіх осіб, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, та у службовому підробленні - внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, правильно кваліфікувавши її дії за ст. 364 ч1 КК України та ст. 366 ч.1 КК України відповідно.

Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах.

Зокрема, згідно із показаннями свідка ОСОБА_9, яка працювала на посаді начальника відділу сектору адміністрування ПДВ, по закінченню камеральної перевірки даних декларації цифри, зазначені в ній, порівнюються в розрізі контрагентів через електронну базу відповідно до наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 р., який вона застосовувала у роботі, хоча він, на її думку, носив рекомендаційний характер. Порушення можна було виявити лише при автоматизованій перевірці в базі даних, у цьому випадку інспектором розглядалось питання про проведення документальної невиїзної перевірки (т.5 а.с. 148-149).

Відповідно до показань свідка ОСОБА_10, вона в листопаді 2008 р. була призначена на посаду начальника ДПІ в Сімферопольському районі, перевірками КП «Кольчугіно» в той період займалась ОСОБА_7 По закінченню камеральної перевірки цифри, вказані в декларації, порівнювались в розрізі контрагентів через електронну базу ДПІ України, ця програма працювала з 2008 р. Якщо підприємство не є платником ПДВ, то програма зазначала «не платник ПДВ». У випадку з КП «Кольчугіно» контрагент був зазначений в розшифровці «інші», але інспектор мав перевірити повністю, де цей контрагент (т.5 а.с. 144-146).

Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що перебувала на посаді головного інспектора адміністрування ПДВ, для належного виконання своїх посадових обов'язків керувалась у тому числі і наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р., застосування яких є обов'язковим, керівники знайомлять працівників із ними. Зазначені в декларації цифри по закінченню камеральної перевірки порівнювались в розрізі контрагентів відповідно до зазначеного наказу, в разі виявлення порушень розглядалось питання про проведення невиїзної документальної перевірки (т.5 а.с. 151-153).

Свідок ОСОБА_12, яка перебувала на посаді інспектора адміністрування ПДВ, також зазначила у показаннях суду про застосування нею в роботі наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. і системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (т.5 а.с. 153-156).

Також свідки ОСОБА_13 і ОСОБА_12 показали, що фраза в системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів «не визначено» означає «не платник ПДВ».

Допитаний судом свідок ОСОБА_14 пояснив, що перебував на посаді старшого податкового інспектора відділу адміністрування ПДВ, всі інспектори цього відділу користуються наказом ДПА України № 266 (т.5 а.с. 159).

Відповідно до показань свідка ОСОБА_15, він з 2006 р. працював на посаді інспектора сектору адміністрування ПДВ, для роботи із базою співставлення контрагентів, за допомогою якої було можливо встановити розходження при проведенні камеральної перевірки, кожному працівнику надавався логін і пароль. В 2008 - 2010 роках в основному видавався один пароль на відділ. Свідок підтвердив, що із наказом ДПА України № 266 він був ознайомлений і керувався ним у роботі (т.5 а.с. 177-178)

Згідно із показаннями свідка ОСОБА_16, в його обов'язки як працівника ДПІ Сімферопольського району входить встановлення програмного забезпечення, обслуговування комп'ютерів. На виконання наказу ДПА України був розроблений програмний комплекс по складанню податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, програма працювала з травня 2008 р. без збоїв, доступ до неї надавався за логіком і паролем, ОСОБА_7 у тому числі, за що вона розписалась у журналі. Свідок підтвердив свою впевненість у тому, що ОСОБА_7 з 2008 р. по 2010 р. мала доступ до програми, як і всі працівники відділу ПДВ (т.5 а.с. 147-148, 178-179).

Свідок ОСОБА_17 надала суду показання, відповідно до яких вона працювала на посаді головного бухгалтера КП «Кольчугіно», проблем із здачею податкової звітності у неї не було, лише одного разу інспектор повідомив про розходження із контрагентами, про що вона доповіла директору підприємства, після цього звітність прийняли без зауважень (т.5 а.с. 154-156).

Згідно із показаннями свідка ОСОБА_18 при перевірці по КП «Кольчугіно» в базі по контрагентам були розходження (т.5 а.с. 174-175)

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що з 2008 р. працівники ДПС при проведенні камеральних перевірок мали працювати за наказом ДПА № 266 та базою співставлення контрагентів, яка з часу встановлення працювала без збоїв . За цією базою видно, що КП «Кольчугіно» перебувало у відносинах і підприємством «Ліка», яке не зареєстровано платником ПДВ 9т.5 а.с. 167-168).

Відповідно до показань свідка ОСОБА_20, ним у 2012 р. за дорученням слідчого проводилась перевірка по КП «Кольчугіно», в ході якої виявлено ще воно ставило витрати по взаємовідносинам із ПП «Ліка», яке не перебувало на податковому обліку. При опитуванні працівники відділу пояснили, що працюють із наказом № 266, а ОСОБА_17 пояснила, що одного разу при здачі звітності інспектор звернула увагу на те, що підприємство «Ліка» зазначено як фіктивне, але після дзвінку директора звітність прийняли (т.5 а.с. 170-171).

Таким чином, всі зазначені свідки надали узгоджені показання стосовно застосування наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. в роботі та користування системою співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Також вина ОСОБА_7 підтверджена рядом інших доказів у справі, зокрема: висновком про результати службової перевірки від 17.05.2012 р. (т.1 а.с. 76-81), протоколами обшуку та огляду звітно-реєстраційних документів КП «Кольчугіно» (т.2 а.с. 4, 5-25, 103-112), деклараціями з ПДВ, розшифровками податкових зобов'язань в розрізі контрагентів (т.2 а.с. 4-25, т.3 а.с. 103-112), роздруківкою з системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів (т.3 а.с. 224-272), протоколами виїмки та огляду документів ПБМП фірми «Ліка», які долучені до справи як речові докази і підтверджують індивідуальний податковий номер цього підприємства (т.3 а.с. 127-137, 138-147, 148-160), копією рішення Господарського суду Вінницької області від 06.12.2002 р. про скасування державної реєстрації ПБМП «Ліка» (т.1 а.с. 192), витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про відсутність у ньому ПБМП фірми «Ліка» (т.1 а.с. 197), висновком судово-економічної експертизи № 2252 від 25.10.2012 р. про необґрунтоване задекларування КП «Кольчугіно» протягом 2008-2010 рр. податкового кредиту по постачальнику ПБМП «Ліка» і зниження суми ПДВ в розмірі 60193,59 грн., які підлягають сплаті до бюджету (т.4 а.с. 79-85).

Судом першої інстанції на підставі зазначених розшифровок і роздруківок з системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту зроблений обґрунтований висновок про обізнаність ОСОБА_7 стосовно фактичного не існування ПБМП фірми «Ліка», оскільки безпосередньо вона проводила камеральні перевірки податкових декларацій.

Також, згідно із наказами ОСОБА_7 15.09.2006 р. прийнята на посаду старшого державного інспектора сектору адміністрування ПДВ (т.1 а.с. 231), з 18.04.2007 р. займала посаду головного державного податкового інспектора відділу адміністрування ПДВ (т.1 а.с. 177).

Відповідно до посадової інструкції головного державного податкового інспектора відділу адміністрування ПДВ, із якою ОСОБА_7 було ознайомлено під розпис, вона у своїй діяльності керувалась нормативними документами ДПАУ (т.1 а.с. 168-169).

Доводи апелянта про наявність в матеріалах кримінальної справи лише цієї посадової інструкції, на думку колегії суддів, не спростовують покладення на неї обов'язку керуватись наказами ДПА України, що підтверджено показаннями зазначених свідків. Тим більше, дана інструкція стосувалась службової діяльності засудженої в період вчинення нею злочинів.

Твердження апелянта про те, що вона не була ознайомлена із наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. та не мала доступу до системи співставлення податкового зобов'язання і податкового кредиту в розрізі контрагентів спростовуються показаннями свідків, які підтвердили, що всі інспектори користувались в роботі наказом і системою з 2008 р.

Крім того, згідно із службовою запискою від 28.05.2008 р., ОСОБА_7 зазначена серед працівників, яким надано дозвіл на роботу з інформацією бази даних обмеженого доступу Системи (т.5 а.с. 121-123). Також за відповіддю Сімферопольської МДПІ в АР Крим ДПС їй видавався особистий логін і пароль (т.5 а.с. 119).

Судом першої інстанції вірно зауважено щодо показань ОСОБА_7, допитаної в якості свідка під час досудового слідства, яка пояснювала про зіставлення даних декларацій в розрізі контрагентів і посилалась на наказ № 266 від 18.04.2008р., будучи при цьому попередженою про кримінальну відповідальність, поставила свій підпис і написала про відсутність доповнень і зауважень (т.4 а.с. 64-69).

Колегія суддів відмічає, що даних на підтвердження оскарження ОСОБА_7 дій або бездіяльності слідчого під час її допиту як свідка в матеріалах справи немає.

Доводи апелянта стосовно необов'язковості виконання наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 р., оскільки його не зареєстровано у Міністерстві юстиції України, вірно оцінені судом першої інстанції і на підставі Указу Президента України від 03.10.1992 р. та Постанови КМ України від 28.12.1992 р. зроблений правильний висновок про те, що він не підлягав реєстрації.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на лист ДПА України № 12327/5/07-1216 від 10.10.2009 р., згідно із яким наказ № 266 виданий як внутрішній документ, який затверджує примірний порядок взаємодії органів ДПС при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, а тому не підлягає реєстрації в Мін'юсті України та не виходить за межі повноважень органів ДПС.

Таким чином, зазначений наказ № 266 від 18.04.2008 р. був обов'язковим для виконання всіма працівниками органів ДПС, без виключення для ОСОБА_7, і та обставина, що він втратив чинність на підставі наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 р. № 165, яким затверджено нові методичні рекомендації, не впливає на законність його дії у минулому.

Посилання суду першої інстанції у вироку на те, що наказ ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. перебував у загальному доступі через електронні інформаційні системи і ряд періодичних видань є мотивованими, оскільки ці обставини підтверджують дію цього нормативно-правового акту.

Доводи апелянта про те, що використання в роботі вказаної Системи суперечить вимогам Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» спростовується показаннями всіх вищенаведених свідків і ґрунтується на припущеннях.

Колегія суддів не вбачає порушень вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається апелянт, оскільки з протоколу судового засідання вбачається, що у судовому засіданні 03.04.2013 р. саме захисником підсудної заявлено клопотання про витребування з податкової «журналу паролів» для ознайомлення (т.5 а.с. 179), у судовому засіданні цей журнал надано прокурором для огляду (т.5 а.с. 180), після чого зазначено про те, що його не можна використати в якості доказу, оскільки у ньому немає дати (т.5 а.с. 181).

У вироку суду посилань на зазначений журнал як на доказ немає, у проведенні почеркознавчої експертизи відмовлено мотивовано (т.5 а.с. 135), тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів ґрунтується на сукупності узгоджених, належних і допустимих доказах і зроблений за результатом повного і всебічного їх дослідження.

Одночасно, колегія суддів вважає, що вирок відносно ОСОБА_7 в порядку ст. 365 КПК України 1960 р. підлягає зміні, а засуджена - звільненню від призначеного їй покарання на підставі ст. 74 ч.5 КК України.

Згідно із ст. 12 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення ОСОБА_7 злочинів, до злочину невеликої тяжкості відносяться такі, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Законом України № 4025-ІV від 15.11.2011 р. дану статтю викладено в іншій редакції, за якою злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі НМДГ.

Таким чином, внесені до ст. 12 КК України зміни не впливають і в силу ст. 5 КК України у будь-якому разі не могли б вплинути на віднесення злочинів, вчинених засудженою, до невеликої тяжкості.

Злочини, передбачені ст.ст. 364 ч.1, 366 ч.1 КК України, в силу ст. 12 КК України відносяться до категорії невеликої тяжкості, за їх вчинення санкціями статті в редакціях, що діяли на час їх скоєння, передбачено найсуворіше покарання у виді 3 років обмеження волі.

Відповідно до ст. 49 ч.1 п.2 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до набрання вироком законної сили минуло три роки.

Як вбачається з обвинувачення, визнаного судом доведеним, останні епізоди інкримінованих злочинів ОСОБА_7 вчинені 27.07.2010 р., тобто трирічний строк сплинув 27.07.2013 р., після винесення оскаржуваного вироку, але до набрання ним чинності.

Дані, які б свідчили про наявність підстав для зупинення або переривання давності, у матеріалах кримінальної справи відсутні.

Згідно зі ст. 74 ч.5 КК України особа може бути звільнена від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Оскільки під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_7 не заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а просила скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд, то в силу ст. 74 ч.5 КК України вона підлягає звільненню від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків, встановлених ст. 49 ч.1 п.1 КК України.

Керуючись ст.ст. 49, 74 КК України, ст.ст. 365, 366, 367 КПК України 1960 р., п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію засудженої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

В порядку ст. 365 КПК України 1960 р. вирок Центрального районного суду м. Сімферополя від 11.04.2013 р. відносно ОСОБА_7 - змінити.

Звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 74 ч.5 КК України у зв'язку із закінченням строку давності, передбаченого ст. 49 ч.1 п.1 КК України.

В іншій частині вирок Центрального районного суду м. Сімферополя від 11.04.2013 р. відносно ОСОБА_7 залишити без змін.

Судді

Соловйов М.В. Петюшева Н.М. Кордик С.В.

2