Ухвала суду № 33185579, 27.08.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-7987/12/0170/25

27.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Щепанської О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кононова Ю. С. ) від 09.07.2013 у справі № 2а-7987/12/0170/25

за позовом Приватного підприємства "Фірма Український нафтопродукт" (вул. Московська, 134, кв. 1, місто Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, 30, місто Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Джанкойською об'єднаною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №12592200 та №0012602200, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статі 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ПП "Фірма Український нафтопродукт" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення, винесені 18.05.2012 Джанкойською об'єднаною Державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим Державної податкової служби (з урахуванням результатів адміністративного оскарження): № 12592200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2148818,00 грн. та № 0012602200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1247463,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та винесені на підставі Акту перевірки №556/23-1/37463592 від 06.02.2012 податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012 №12592200 та №0012602200 є протиправними та мають бути скасовані.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 24.02.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0006972301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 300074,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 225055, грн.; №0006982301, яким позивачу донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2379934,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1784950,00 грн., які за результатами адміністративного оскарження були скасовані та з урахуванням виправлення арифметичної та технічної помилки прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012: №12592200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2148818,00 грн. та №0012602200 про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 1247463,00 грн., які на цей час є дійсними та є предметом оскарження в даній справі.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №556/23-1/37463592 від 06.02.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з: ТОВ «Роса-Україна», ТОВ «Торгівельна компанія Елемент» та ТОВ «Елемент-СА» за серпень 2011 року.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку податкового органу про заниження податку на додану вартість є його формування за рахунок угод, які не підтверджуються документами бухгалтерського та податкового обліку, а тому мають ознаки безтоварних угод.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно помилковості зазначених в акті перевірки висновків відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 10.06.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Роса-Україна» (продавець) було укладено договір поставки №13/06-11, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний передати у власність товар, а покупець зобов'язаний прийняти та сплатити його. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Роса-Україна» було поставлено товар на суму 327880,80 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 54646,80 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що товар, отриманий за вищезазначеним договором був сплачений позивачем на користь ТОВ «Роса-Україна» на суму 327880,80 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням, а за фактом отримання та оплати товару, ТОВ «Роса-Україна» виписало позивачу податкову накладну на суму 327880,80 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 54646,80 грн.. Окрім цього, відповідно до товарно-транспортної накладної від 09.08.2011, яка також підтверджує факт перевозки ТМЦ, ТОВ «Роса-Україна» було поставлено товар (масло моторне) у кількості - 28024 л. на 327880,80 грн. замовнику та вантажоодержувачу - позивачу.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 22.04.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «Торгівельна компанія» «Елемент» (постачальник) було укладено договір поставки нафтопродукту №51, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний передати у власність товар, а покупець зобов'язаний прийняти та сплатити його. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгівельна компанія» «Елемент» було поставлено нафтопродукти на загальну суму 1515232,70 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 252538,79 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

До того ж, нафтопродукти, отримані за вищезазначеним договором були сплачені позивачем на користь ТОВ «Торгівельна компанія» «Елемент» у загальній сумі 1515232,70 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та податковими накладними.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 09.06.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Елемент-СА» (постачальник) було укладено договір поставки нафтопродукту №58, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний передати у власність товар, а покупець зобов'язаний прийняти та сплатити його. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Елемент-СА» було поставлено нафтопродукти на суму 14236936,74 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 2372822,79 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: Нафтопродукти, отримані за вищезазначеним договором були сплачені позивачем на користь ТОВ «Елемент-СА» на суму 15047752,81 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Окрім цього, заявником апеляційної скарги не враховано, що за фактом отримання та оплати товару, ТОВ «Елемент-СА» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 14236936,74 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 2372822,79 грн., які містяться в матеріалах справи та досліджені судовою колегією під час апеляційного перегляду справи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 11.03.2011 між позивачем (орендатор) та ПБМП «ДЮН» (орендодавець) було укладено договір, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування залізничні колії №10 та №11 Джанкойського філіалу ВАТ «Київ-Днепровське підприємство промислового залізничного транспорту» для приймання нафтопродуктів. Залучені до матеріалів справи залізничні накладні підтверджують факт надходження нафтопродуктів в адрес підприємства, яке володіє залізничними коліями та здатне прийняти вантаж - ПБМП «ДЮН». Тобто, нафтопродукти по залізничним накладним надходили на орендні у ПБМП «ДЮН» залізничні колії, після чого, актами приймання-передачі, які містяться в матеріалах справи, придбані нафтопродукти передавалися у власність позивача.

Судом першої інстанції також безперечно встановлено, що позивач мав необхідні виробничі потужності для отримання, зберігання та реалізації ПММ від його контрагентів, що підтверджується договорами оренди автозаправних станцій, укладених у квітні та травні 2011 року з ПБМП «ДЮН», МП «Рубін» та ТОВ «Альфа-ТИ».

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач надав суду повне підтвердження реальності вироблених закупівель товару, їх доставку та зберігання.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є нікчемними, тому що діяльність контрагентів позивача спрямована на отримання податкової вигоди та ці відносини мали безтоварний характер, через наступне.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїми контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Стосовно висновків в апеляційній скарзі щодо того, що експертом не належним чином проведено судово-економічну експертизу, внаслідок чого висновок №54 від 31.05.2013 не може бути прийнятий судом до уваги, судова колегія зазначає, що дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта, відповідно до яких встановлено, що документами бухгалтерського та податкового обліку позивача висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 06.02.2012 №556/23-1/37463592 не підтверджуються у повному обсязі. До того ж, податковий орган не наділений повноваженнями надавати оцінку висновкам експерта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оцінюючи дії Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 у справі № 2а-7987/12/0170/25 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко