Постанова № 33182468, 27.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2013 року 810/3866/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп"доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо визнання в Акті перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404 нікчемними правочинів, укладених між ТОВ "Агроскоп" та ФОП ОСОБА_1, та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2013 №0000952300 та №0000962300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які укладені між ТОВ "Агроскоп" та ФОП ОСОБА_1, перевищивши при цьому свої повноваження. Позивач вважає, що податковий орган не наділений компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного та господарського законодавства, а тому посадові особи ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС діяли всупереч вимогам чинного законодавства. В той же час, всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані в повному обсязі, відображені в податковому та бухгалтерському обліку.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що в ході перевірки встановлено факт фіктивності контрагента позивача - ФОП ОСОБА_1 та порушення приписів господарського та цивільного законодавства, а відтак взаємовідносини між ТОВ "Агроскоп" та ФОП ОСОБА_1 мають протиправний характер, у зв'язку з чим вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та таким, що не підлягають скасуванню.

Представники сторін 27.08.2013 до початку розгляду справи по суті подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" є юридичною особою, що зареєстрована Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 25.11.2008 та взятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 26.11.2008, на момент перевірки перебував на обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 06.02.2013 по 12.02.2013 на підставі наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 06.02.2013 №106 посадовою особою згідно з п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Київській області капітана податкової міліції Середи В.В. від 22.01.2013 "Про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Агроскоп" по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1." проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Агроскоп" з питань дотримання вимог податкового законодавства про проведення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 28.12.2012.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404, в якому встановлені наступні порушення, а саме:

- п.п.14.1.36, п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1838 грн., у тому числі за І квартал 2012 року на суму 735 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 473 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 630 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1750 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 1150 грн., за жовтень 2012 року на суму 600 грн.

Так, у вказаному Акті перевірки відповідач дійшов висновків про відсутність надання послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди про надання послуг (транспортні послуги) є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Так, перевіркою встановлено відсутність у ТОВ "Агроскоп" об'єктів оподаткування по операціях з отримання послуг від ФОП ОСОБА_1

Крім того, в Акті перевірки зазначено про те, що фінансово-господарські операції, відображені за даними податкового обліку ТОВ "Агроскоп" з ФОП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є безтоварними (відсутність реального здійснення операцій) (нікчемними).

У зв'язку з зазначеним вище, перевіркою було встановлено, що ТОВ "Агроскоп" порушено п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст.655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Агроскоп" з постачальником ФОП ОСОБА_1, а отже є нікчемними.

Так, на підставі висновків Акта перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404 ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0000952300 від 07.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 2188 грн., з яких: 1750 грн. - за основним платежем; 438 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000962300 від 07.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 2298 грн., з яких: 1838 грн. - за основним платежем; 460 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Проте, вважаючи дії відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Агроскоп" з ФОП ОСОБА_1, неправомірними, та не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ФОП ОСОБА_1 послуг по перевезенню вантажу.

В Акті перевірки відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Київській області капітана податкової міліції Середи В.В. від 22.01.2013 "Про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Агроскоп" по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1.".

Згідно з вказаною постановою податковий орган зазначає, що СУ ДПС у Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №32012100000000001 від 21.11.2012 щодо ФОП ОСОБА_3, який за попередньою змовою з ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1 та невстановленими слідством особами документально оформив видимість операцій з купівлі-продажу товарів, надання послуг, виконання робіт в період 2010-2012 років, які фактично не виконувались, з підприємствами вигодонабувачами.

Попередньо ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як ФОП у Рокитнянській МДПІ, передав реєстраційні документи та печатку підприємства ОСОБА_3 Первинних та звітних документів від свого імені ОСОБА_1 не складав, підписував документи лише на прохання ОСОБА_3 не розуміючи їх змісту. Особливо ОСОБА_1 як ФОП господарської діяльності не здійснював, хто виступав представником при укладенні угод від імені ФОП ОСОБА_1 йому також не відомо.

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган в Акті перевірки зазначає, що у результаті встановлених в ході перевірки фактів фіктивності ФОП ОСОБА_1, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), взаємовідносини з ТОВ "Агроскоп" мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесені витрати до складу валових витрат, податковий кредит по податку на додану вартість по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від ФОП ОСОБА_1, а також належним чином засвідчені копії оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, договори-заявки, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі послуг у ФОП ОСОБА_1 При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ФОП ОСОБА_1

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований як фізична особа-підприємець та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_1 підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб податкового органу, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, посилання відповідача на частину першу статті 203, статтю 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ "Агроскоп" з ФОП ОСОБА_1, які зазначені в Акті перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та порушують вимоги статей Цивільного та Податкового кодексів.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в Акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення Акту перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404 ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки позивача покладено висновки Акту перевірки іншої податкової інспекції.

Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ФОП ОСОБА_1 в оплату за надані послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000962300 від 07.03.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 2298 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ФОП ОСОБА_1 було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які надавались податковому органу на перевірку, містили усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ФОП ОСОБА_1 не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ФОП ОСОБА_1, які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі послуг по перевезенню є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ФОП ОСОБА_1, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Агроскоп" з ФОП ОСОБА_1, а також прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" - задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби щодо визнання в Акті перевірки від 19.02.2013 №89/22-01/36263404 нікчемними правочинів, укладених між ТОВ "Агроскоп" та ФОП ОСОБА_1

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 07.03.2013 №0000952300 та №0000962300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" (код ЄДРПОУ 36263404) сплачений судовий збір у розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 52 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.