Рішення № 33180235, 20.08.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 232/1188/12

Провадження № 2/127/178/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Сичук М. М.,

при секретарі Гороховій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на боці відповідачів приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання правочину договору купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1 від 01 червня 2010 року недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування квартири від 07 грудня 2006 року позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 3871. 18 травня 2010 року видано на ім'я відповідачки ОСОБА_2 довіреність, до повноважень якої входило представництво інтересів щодо оформлення, відчуження, здачі в оренду чи передачі в іпотеку належної на праві власності квартири в АДРЕСА_1. 01 червня 2010 року ОСОБА_6 від імені та в інтересах якого по довіреності від 18.05.2010 р. за № 455 діяла ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 придбала квартиру за зазначеною вище адресою. Договір купівлі-продажу квартири посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 у реєстрі під № 928. З договору купівлі-продажу вбачається, що вартість квартири складає 40 000 грн.( п. 2.1).

У обґрунтування своїх вимог посилається на ст. 232 ЦК України, відповідно до якої правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Вважає, що між відповідачами мала місце зловмисна змова, а саме продаж-квартири за значно заниженою ціною, наявність у сторін правочину умислу на укладення, а також зловживання правами позивача при посвідченні правочину та також те, що правочин не був спрямований на реальне настання наслідків передбаченим договором, а саме одна зі сторін не отримала коштів від відчуження нерухомого майна оскільки представник ОСОБА_2, вчиняючи правочин, повинен був виражати власну волю - його завдання полягало в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє, оскільки, відповідно до ст. 237 ЦК представник зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє. Але в силу зловмисної домовленості представника й контрагента - ОСОБА_7 (покупець) воля довірителя - позивача ОСОБА_1 не знайшла свого вираження, а підмінилася волею представника, який фактично вступив у змову з контрагентом, що створило негативну ситуацію для довірителя, що і є підставою для визнання цього правочину недійсним.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав.

Представники відповідача ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечили, пояснивши, що довіреністю від 18 травня 2010 року його довірителька була уповноважена на продаж квартири з визначенням квартири на її розсуд. Сторони дійшли згоди про вартість квартири в сумі 40 000 грн. Крім того позивач пред'явив позов після їх розлучення. До розлучення вони проживали однією сім`єю і в позивача протягом вказаного терміну не було претензій до його довірительки.

Представники відповідача ОСОБА_7 проти позову заперечили та пояснили, що договір купівлі-продажу укладено з дотриманням всіх вимог законодавства в тому числі щодо ціни на яку представник був уповноважений. Також пояснили, що квартира була у поганому стані і більше як 40 000 грн., що еквівалентно 5 000 доларів США, не коштувала.

Третя особа просила розглядати справу за її відсутності. У задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши письмові докази в справі, суд встановив наступне.

01 червня 2010 року ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого по довіреності від 18.05.2010 року за № 455 діяла ОСОБА_2, продав, а ОСОБА_3 придбала квартиру в АДРЕСА_1 за ціною згідно договору 40 000 грн., який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 у реєстрі під № 928. На момент відчуження квартира належала позивачу на підставі договору дарування від 07 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 3871. 28 серпня 2012 року позивач надіслав на адресу відповідачки ОСОБА_2 досудову вимогу з проханням повернути грошові кошти отримані внаслідок укладення нею від його імені 01 червня 2010 року договору купівлі-продажу. Відповіді на звернення не отримано.

03 жовтня 2012 року на адресу відповідачки ОСОБА_7 надіслано заяву з проханням повідомити про реальну вартість договору купівлі-продажу так як позивач не вірить, що квартира насправді могла бути проданою просто за смішну суму а саме 40 тис. грн. при її ринковій вартості станом на червень 2010 року в 40 тис. доларів США. Відповіді на звернення не було отримано.

Згідно звіту про незалежну оцінку Вінницької торгово-промислової палати ринкова вартість квартири в АДРЕСА_1 станом на 01.06.2010 року склала 277 412 грн. (а.с. 117- 149).

У заяві від 19 грудня 2012 року справжність підпису на якій посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 позивач зазначив, що у зв'язку з необхідністю в отриманні додаткових коштів для продовження будівництва в м. Ужгороді позивач прийняв рішення про продаж належної квартири в АДРЕСА_1. Ними з дружиною вивчалась цінова політика аналогічних нашій квартир і було прийнято рішення про продаж квартири на рівні 40 тисяч доларів США. попросив свого знайомого ОСОБА_9 продати квартиру. Однак ОСОБА_9 відмовився і позивач попросив дружину ОСОБА_2 продати мою квартиру. З першої спроби квартиру не вдалось продати, через те що відмовився покупець. Дружина знайшла покупця за ту саму ціну і домовилась про продаж. До продажу за квартирою доглядав його батько ОСОБА_10 сплачував за неї комунальні та інші платежі, проводив необхідний ремонт. Перед наданням колишній дружині довіреності нами була погоджена вартість квартири в сумі 40 тисяч доларів США. Про узгоджену нами вартість квартири знали сини та ОСОБА_9.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що у позивача станом на 2010 рік у власності була 2 кімнатна "хрущовка" в м. Вінниця, яка отримана ним у дар від батька. При підписанні ним договору дарування я був з ним у нотаріуса у м. Вінниця. У зв'язку з необхідністю в отриманні коштів ОСОБА_1 вирішив продати зазначену квартиру неодноразово йому купляв газети видані у Вінниці з оголошеннями для того, щоб отримати реальну інформацію про вартість квартир. Також йому було відомо, що у Вінниці знайшовся покупець його квартири за ціною 40 000 доларів США. і у травні 2010 року ОСОБА_1 пропонував видати довіреність для продажу його квартири в м. Вінниці однак позивач від такого відмовився. Враховуючи, що позивач є державним службовцем і має завантажений графік роботи то продаж квартири доручив своїй дружині ОСОБА_2 на тих же умовах. Їй він і видав відповідну довіреність. Також йому відомо, що у Вінницю продавати квартиру їздила його дружина ОСОБА_2 і зі слів ОСОБА_2, що квартира продана фактично за ту ціну яку вони збиралися виручити від продажу, тобто за 40 000 (сорок тисяч) доларів США.

Ухвалою від 21 лютого 2013 р. по справі було призначено судово-будівельну експертизу на предмет визначення ринкової вартості квартири станом на 01 червня 2010 року. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1345 від 08 травня 2013 року Подільського центру судових експертиз ринкова вартість квартири в АДРЕСА_1 станом на 01.06.2010 року склала 250 680 грн.

Згідно виписки з рахунку № 26209187913702, відкритого на імя ОСОБА_2 вбачається, що 01 червня 2010 року в м. Вінниця на рахунок відповідачки відкритому в ПАТ «Укрсиббанк» були зараховані грошові кошти в сумі 29 200 доларів США.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений)зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до п. 22. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті факти та обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Отже, позивач належними та допустимими доказами довів, що вартість квартири на момент укладення договору купівлі-продажу була значно вища, ніж та, яку сторони визначили як договірну, діями представника позивача йому заподіяно шкоду у вигляді відсутності квартири та грошових коштів, тобто того, на що розраховувала особа, вчиняючи спірний правочин.

Доводи відповідачів суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують висновків суду про те, що квартира була відчужена за заниженою ціною, в результаті укладення правочину позивач позбавлений власності, а також внаслідок укладення правочину не отримав того, на що розраховував. Суд оцінює критично заперечення ОСОБА_12 про відсутність претензій до його довірительки протягом 2 років після продажу, а пред'явлення їх лише після розірвання шлюбу та поділу майна оскільки позивач звернувся в суд з позовом щодо захисту свого права у підтвердження надав докази. Крім того квартира не була об'єктом спільної сумісної власності і його довірителька не була позбавлена виконати умови договору доручення в тій формі в якій він був укладений. У заперечення не доведено належними і допустимими доказами, що позивач отримав від свого довірителя те на що отримував.

Відповідно до ч 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Так, основною умовою застосування цієї статті є наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. При цьому немає значення чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету чи ні. Важливим є те, що представник однієї сторони і друга сторона діяли з метою заподіяти шкоду тому, чиї інтереси мав захищати представник.

Факт заподіяння шкоди є очевидним. Досягши мети а саме укладення договору купівлі-продажу, заперечуючи реальну вартість правочину за яким відбулось відчуження квартири сторони заподіяли шкоду позивачу інтереси згідно довіреності зобов'язана булла відстоювати відповідач ОСОБА_2 Відповідач у обґрунтування своїх заперечень не надала доказів виконання умов договору доручення а також не пояснила звідки в неї були 29 200 (двадцять дев'ять тисяч двісті доларів) США, які вона в день укладення договору купівлі-продажу розмістила на відкритий на своє ім'я рахунок НОМЕР_4 в ПАТ «Укрсиббанк» .

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в межах заявлених позовних вимог без застосування наслідків визнання договору недійсним.

Суд вважає, що в зв'язку із задоволенням позову з відповідачів слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок, витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень та витрати за проведення експертизи в сумі 1500 гривень, що підтверджується наданими квитанціями.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 13, 203, 215, 232, 236 ЦК України, ст. ст. 11, 57-60, 88, 208, 209, 212, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на боці відповідачів приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним задовольнити.

Визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1 який укладено 01 червня 2010 року між ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_1 (продавець), та ОСОБА_7 (покупець), та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 у реєстрі під № 928.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок, витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень та витрати за проведення експертизи в сумі 1500 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: