Ухвала суду № 33170772, 27.08.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року справа №805/8363/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Ястребової Л.В., суддів: Ляшенка Д.В., Чумака С.Ю.

секретар Копиця С.В.,

за участі представників позивача Попової І.С., Манерової Ю.В.,

представника відповідача Гурського Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року у справі № 805/8521/13-а за позовом Державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області (далі - відповідач, ДФІ в Донецькій області) про скасування вимоги пункт 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що відповідно до пункту 2.7 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2012 року проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП "Донецька залізниця" та його структурних підрозділів за період з 01 квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт №05.1-16/01, який підписано позивачем із запереченнями. 09 квітня 2012 року ДФІ в Донецькій області винесена вимога про усунення порушень за № 05-05.1-10-14/3915, з якою позивач частково не згоден, оскільки відповідачем не були враховані надані позивачем матеріали в обґрунтування своєї позиції, та вважає її такою, що не відповідає діючим нормативним актам.

Зокрема, позивач вказав, що в під час ревізії відповідачем встановлено, що в порушення пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., які згідно пункту 15 оскаржуваної вимоги відповідач пропонує стягнути 4 373,30 грн. з осіб, які їх отримали безпідставно. Позивач не згоден із наведеними висновками ревізорів та вказав, що розрахунок середньомісячного заробітку для виплати допомоги при народженні дитини проводився згідно пункту 6.29 та додатку № 9 колективного договору, згідно яких при народженні дитини виплачується матеріальна допомога у розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат, а до розрахунку включаються всі доплати, зокрема, за вислугу років, за роботу у вечірній та нічний час та інші, а також з урахуванням приписів Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року адміністративний позов Державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 - задоволено повністю, а саме скасовано пункт 15 вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - Державне підприємство "Донецька залізниця" є юридичною особою, обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 01074957. Підпорядковується Державній адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" Міністерства інфраструктури України (том 1 арк. справи 143-145).

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Донецькій області в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України у даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до пункту 2.7 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2012 року ревізійною групою під керівництвом начальника відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та фінансових послуг Лавренюк О.А. проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП "Донецька залізниця" та його структурних підрозділів за період з 01 квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт № 05.1-16/01 від 26 лютого 2013 року (арк. справи 70-71). В акті ревізії перевіряючими встановлено ряд порушень.

Зокрема, серед іншого, ревізією Локомотивного депо Ясинувата-Західна встановлено, що відповідно до колективного договору на 2012 рік відповідно до пункту 6.29 працівникам виплачується матеріальна допомога в розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат. За січень, червень та вересень 2012 року проведена виплата матеріальної допомоги 4 жінкам, з них 2 жінкам в порушення останнього абзацу пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., а саме: жінки у попередніх двох місяцях не мали заробітну плату за фактично відпрацьований час, отримували оплату праці за навчання та допомогу по вагітності та пологам. Розрахунок проведено з урахуванням окладу, надбавок за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час, а не розміру тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, передбачено, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

За результатами ревізії 09 квітня 2013 року Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області сформована вимога № 05-05.1-10-14/3915 про усунення порушень, якою позивача у пункті 15 зобов'язано: стягнути 4 373,30 грн. зайво виплачених виплат, з осіб, які їх отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу законів про працю України; в іншому випадку стягнути з осіб винних у безпідставних виплатах коштів шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України (арк. справи 74-76).

Зазначеною вимогою про стан вжитих заходів і виконання вимог позивача зобов'язано проінформувати Державну фінансову інспекцію в Донецькій області в термін до 15 травня 2013 року.

Суть спору полягає в обґрунтованості зроблених висновків відповідачем за актом ревізії і, як наслідок, правомірність винесення вимоги в оскаржуваній частині, зокрема пункту 15 вимоги.

Відповідно до акту ревізії, за січень, червень та вересень 2012 року проведена виплата матеріальної допомоги 4 жінкам, з них 2 жінкам в порушення останнього абзацу пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., а саме: жінки у попередніх двох місяцях не мали заробітну плату за фактично відпрацьований час, отримували оплату праці за навчання та допомогу по вагітності та пологам. Розрахунок проведено з урахуванням окладу, надбавок за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час, а не розміру тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно статті 8 Закону України "Про оплату праці" державне регулювання оплати праці обмежено встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до частини 2 статі 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Положення аналогічного змісту міститься в статті 15 Закону України "Про оплату праці", згідно якої вирішення наведеного вище переліку питань віднесено законодавцем також до сфери договірного регулювання оплати праці.

Згідно статті 9 Закону України "Про колективні договори та угоди" положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

Як встановлено судом і не є спірною обставиною між сторонами, позивачем у відповідності до пункту 6.29 колективного договору на 2012 рік, укладеного між керівництвом Локомотивного депо Ясинувата-Західна та профспілковим комітетом, у червні та вересні 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виплачена матеріальна допомога при народженні дитини у розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат. Позивач при визначенні середньомісячної заробітної плати включив до розрахунку оклад, надбавку за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час.

Пунктом 3.13 вказаного колективного договору визначено, що середня заробітна плата для всіх видів нарахувань (крім пенсій та виплат по соціальному страхуванню) визначається установленим порядком, однак її розмір не може бути нижче останнього посадового окладу та тарифної ставки з урахуванням постійних доплат і надбавок (додаток № 7). Згідно додатку № 7 до колективного договору визначений перелік постійних надбавок та доплат, серед яких передбачені доплати, крім інших, за роботу у вечірній та нічний час, за вислугу років (арк. справи 116-120).

Отже, позивачем при виплаті матеріальної допомоги при народженні дитини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 середньомісячна заробітна плата обрахована відповідно до положень колективного договору, укладеного у передбаченому законодавством порядку, підстави для невиконання якого у позивача відсутні.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виплата означеної матеріальної допомоги запроваджена саме нормами колективного договору, яким і визначений її розмір, в той час як Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, застосовується лише у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; б) надання працівникам творчої відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень; з) вимушеного прогулу; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Разом із цим, як підтверджується матеріалами акту ревізії та копією податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік (арк. справи 147-148, 150-157) ДП "Донецька залізниця" у 2012 році отримано прибуток, в межах якого означена допомога і виплачувалась, що також не суперечить приписам статті 16 Закону України "Про оплату праці", стосовно організації оплати праці для підприємств і організацій, які знаходяться на госпрозрахунку.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем необґрунтовано зроблений висновок про те, що позивачем при виплаті матеріальної допомоги 2 жінкам порушений останній абзац пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, внаслідок невірного визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

В акті ревізії не зазначено жодної з підстав, відповідно до вказаної статті для стягнення виплачених сум з осіб, які їх отримали.

Що стосується вимоги стягнути матеріальну шкоду з осіб, винних у зайвих грошових виплатах, то відповідачем не визначений порядок виконання вказаної вимоги, зокрема шляхом стягнення зайво виплачених сум з конкретних осіб, що унеможливлює її виконання.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми законів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Повний текст ухвали складений 28 серпня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 197, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 207, ст. 211, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року у справі № 805/8521/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2013 року у справі № 805/8521/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до безпосередньо до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів: Л.В.Ястребова

Д.В.Ляшенко

С.Ю.Чумак