Рішення № 33167690, 20.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.08.2013Справа №901/1881/13

За позовом заступника Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави (вул. Казанська, 27, м. Сімферополь, АР Крим, 95006), в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" (вул. Залізнична,5, м. Сімферополь, АР Крим, 95043).

до відповідача - Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції (вул. Київська, 150, м. Сімферополь, АР Крим, 95493).

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а, м. Сімферополь, АР Крим, 95026, Україна).

про спонукання до виконання певних дій.

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

від позивача - Корж Ю.С., довіреність №64 від 04.03.2013, юрисконсульт;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - Щеглов Г.А., довіреність № 20-3/6059 від 26.03.2013, представник;

прокурор - Реднікін М.В., службове посвідчення №012228, прокурор Сімферопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Суть спору: заступник Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції про зобов'язання виключити з акту опису й арешту майна складеного 20 грудня 2012 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції, наступне майно, а саме: вантажний автомобіль марки МАЗ, модель 551605, 2004 року випуску, колір жовтий, державний номер АК6293АТ, № кузову YЗМ55160540003681, № двигуна 14860D, тип кузова самоскид; вантажний автомобіль марки ГАЗ, модель 33023-2123НГ, 2004 року випуску, колір білий, державний номер АК6678АТ, № кузову 33023040034517, № шасі ХТН33023042020407, № двигуна 2890S, вантажний автомобіль (спеціальний) марки ГАЗ, модель 66БМ-302Б, 1990 року випуску, колір зелений, державний номер АК6602АТ, № кузову ХТН006612L0641447, № двигуна 4250В; вантажний автомобіль марки КАМАЗ модель 5511, 1988 року випуску, колір зелений, № кузову 5511294836, № двигуна 10850D, державний номер АК6682АТ, тип самоскид; вантажний автомобіль марки КАМАЗ модель 53229ССБ5814601, 2004 року випуску, колір оранжевий, державний номер АК6675АТ, № кузову ХТС53229С42228462, № двигуна 10850D, тип бетономішалка.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статі 20 Господарського кодексу України, статті 7 Закону України «Про державну виконавчу службу», статей 52, 55, 57 Закону України «Про виконавче провадження», статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» та мотивовані неправомірними діями органу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції по складанню акту опису й арешту майна від 20 грудня 2012 року, оскільки описане і арештоване майно, зазначене в акті, не є власністю державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд", а є загальнодержавною власністю.

За переконанням позивача, накладення відповідачем арешту на майно державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" може створити загрозу його вилучення з відання держави в особі Міністерства оборони України, що в свою чергу може негативно вплинути на стан боєготовності Міністерства оборони України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2013 року суддею Лагутіною Н.М. порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2013 року розгляд справи відкладався.

08 липня 2013 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго", про що 08 липня 2013 року судом винесено відповідну ухвалу.

Не погодившись с заявленими позовними вимогами, Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції 08 липня 2013 року надав письмові заперечення у яких повідомив суд, що для забезпечення реального виконання рішення суду по справі №5002-1/1593-2011 актом опису та арешту майна від 20 грудня 2012 року було арештовано та описано рухоме майно, а саме вантажні автомобілі у кількості 5 одиниць згідно відповіді УДАЇ в АР Крим.

Відповідач пояснив, що у зв'язку з тим, що майно знаходилось в гаражі за адресою вул. Федотова 33, державним виконавцем разом з представником стягувача та боржника здійснений виїзд на місце знаходження майна де і був складений акт опису та арешту. Відповідальним зберігачем описаного майна став Степченко В.П. якому на зберігання залишились вантажні автомобілі. Копію акта опису та арешту Степченко В.П. отримав на місці складання акту, про що свідчить підпис останнього у акті опису та арешту.

Адресою боржника виконавчих документах вказано вул. Леніна 17, саме на цю адресу згідно Закону України „Про виконавче провадження" неодноразово державним виконавцем надсилались листи, згідно кур'єрського повідомлення підприємство за вищевказаною адресою відсутнє, втім є повідомлення про те, що кореспонденція боржником отримувалась.

При цьому, відповідач відхиляє посилання позивача на те, що про спірний акт опису та арешту майна він дізнався лише 03 червня 2013 року, оскільки копія акту опису та арешту від 20 грудня 2012 року залишена відповідальному зберігачу Степченко В.П., крім того, про складання акту опису та арешту боржники знали, про що свідчить заява директора О.М. Кочетова від 26 квітня 2013 року та заява представника боржника від 24 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 липня 2013 року суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладав.

За розпорядженням керівництва суду від 22 липня 2013 року у зв'язку з перебуванням судді Лагутіною Н.М. у щорічній відпустці справа передана на розгляд судді Дворного І.І., який ухвалою суду від 23 липня 2013 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.

Через неявку представника відповідача у судове засідання, що відбулось 30 липня 2013 року, суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою відкладав розгляд справи.

У судове засідання, що відбулось 20 серпня 2013 року, з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позовних вимог та надав суду письмові пояснення у яких повідомив суд, що Департамент капітального будівництва Міністерства оборони України має всі повноваження щодо підтвердження у власності державного майна, а саме транспортних засобів вказаних у акті опису й арешту майна, і про те, що державний виконавець не мав права проводити будь-які виконавчі дії, зокрема, проводити опис та арешт майна без присутності директора підприємства. Прокурор пояснення позивача підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго", у свою чергу, з посиланням на статті 16, 386 Цивільного кодексу України та статтю 52 Закону України «Про виконавче провадження» просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, про що надав відповідні письмові пояснення.

Представник Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в судове засідання за викликом повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарським процесуальним кодексом України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач належним чином сповіщений судом про дату, час і місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та третьої особи, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" про стягнення суми боргу в розмірі 214 734,26 грн., 3% річних в розмірі 7334,42 грн., витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 20552,79 грн. та пені в розмірі 1205,77 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2011 року у справі №5002-1/1593-2011 позов задоволено. Стягнуто з державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" на користь орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" заборгованість в розмірі 214734,26 грн., 3% річних в розмірі 7334,42 грн., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 20552,79 грн., пеню в розмірі 1205,77 грн., державне мито в розмірі 2438,27 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

10 червня 201 року на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

04 серпня 2011 року на примусове виконання рішення суду відкрито виконавче провадження.

За твердженням відповідача, на виконанні Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження №38753567 про стягнення з боржника - державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" на користь юридичних осіб та держави загальноъ суми боргу у розмірі 425198,21 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що 18 липня 2012 року державним виконавцем по виконанню наказу №5002-1/1593-2011 виданого 10 червня 2011 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, відповідно до якої постановлено накласти арешт на все рухоме майно у межах суми боргу у розмірі 246501,51 грн. Відповідно до супровідного листа від 03 серпня 2012 року за вих. №03-50/11634 вказана постанова направлена боржнику.

20 грудня 2012 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції по примусовому виконанню зведеного виконавчого провадження в присутності двох понятих, представника боржника (начальника автобази), представника стягувача був складений акт опису й арешту майна відповідно до якого описано і накладено арешт на таке майно:

- вантажний автомобіль марки МАЗ, модель 551605, 2004 року випуску, колір жовтий, державний номер АК6293АТ, № кузову YЗМ55160540003681, № двигуна 14860D, тип кузова самоскид;

- вантажний автомобіль марки ГАЗ, модель 33023-2123НГ, 2004 року випуску, колір білий, державний номер АК6678АТ, № кузову 33023040034517, № шасі ХТН33023042020407, № двигуна 2890S;

- вантажний автомобіль (спеціальний) марки ГАЗ, модель 66БМ-302Б, 1990 року випуску, колір зелений, державний номер АК6602АТ, № кузову ХТН006612L0641447, № двигуна 4250В;

- вантажний автомобіль марки КАМАЗ модель 5511, 1988 року випуску, колір зелений, № кузову 5511294836, № двигуна 10850D, державний номер АК6682АТ, тип самоскид;

- вантажний автомобіль марки КАМАЗ модель 53229ССБ5814601, 2004 року випуску, колір оранжевий, державний номер АК6675АТ, № кузову ХТС53229С42228462, № двигуна 10850D, тип бетономішалка.

На описане майно накладено арешт і вставлено обмеження права користування ним: розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном на яке накладено арешт.

Описане майно на зберігання прийняв Степченко В.П. (вул. Федотова, 33, місто Сімферополь) який отримав копію акту та якому, зокрема, роз'яснено право на оскарження дій державного виконавця в суді.

Заступник Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звертаючись до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" посилається на пункти 4.1, 4.2., 4.4., 6 Статуту підприємства та наполягає на тому, що акт опису й арешту майна є незаконним та державний виконавець неправомірно включив в акт перелічений вище транспортний засіб, оскільки вказане майно не є власністю державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд", а є загальнодержавною власністю.

Так, згідно статуту державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд», зареєстрованого Виконкомом міської Ради міста Сімферополя згідно розпорядження №289-р від 30 квітня 1998 року та затвердженим Міністром оборони України 29 січня 1998 року державне підприємство Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю, при цьому, засновником підприємства та органом управління майном є Міністерство оборони України.

У підпункті 4.1. пункту 4 статуту закріплено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Відповідно до статті 37 Закону України „Про власність" майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

Виходячи з положень статті 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Положеннями статті 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Так, відповідно до підпункту 4.2. пункту 4 статуту майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

При цьому, право господарського відання відповідно до статті 136 Господарського кодексу України, є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підпри ємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

У підпункті 4.4. пункту 4 статуту вказано, що відчуження засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (п.п. 6.1. п. 6 статуту), крім цього, орган управління майном здійснює контроль за ефективністю використання, збереження закріпленого за підприємством державного майна (п.п. 6.1.4. п. 6 статуту).

Неправомірні, на думку державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" та прокурора, дії органу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції по складанню акту опису й арешту майна від 20 грудня 2012 року послугували підставою для звернення прокурора з відповідними позовними вимогами до суду.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані прокурором і позивачем докази та їх викладену правову позицію, суд, вважає заявлені заступником Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Кримвійськбуд" позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього ж Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана правова норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Ними є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Підстави, умови, порядок накладення арешту на майно врегульовані нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження" (далі за текстом Закон).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (п.1). Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту(п.2). Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (п.5). Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна(п.6).

За приписами статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (п. 3, 4, 5 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження").

В ході виконання рішень шляхом звернення стягнення на майно боржників комунальної форми власності державний виконавець здійснює виконавче провадження на загальних підставах у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, статею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Згідно зі статтею 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

За умовами статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Таким чином, встановлюючи межі відповідальності суб'єктів господарювання, законодавець не розмежовує її залежно від правового режиму їх майна. Тобто, звернення стягнення на майно, що належить юридичним особам на праві господарського відання чи оперативного управління, здійснюється у тому ж порядку, що й на майно, яке належить їм на праві власності. Отже, власник, що передає суб'єкту господарювання майно на праві господарського відання чи оперативного управління, не має права встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна.

У свою чергу, позивач посилалася на те, що діє мораторій на застосування примусової реалізації державного майна.

Судом встановлено, що згідно із преамбулою Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" він спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Суд зазначає, що арешт майна, відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» є лише початковим етапом звернення стягнення на майно боржника і сам по собі не є примусовою реалізацією в розумінні статей 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", про що свідчить також частина 3 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.

Приймаючи до уваги, що Законом України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, а не заборона на його арешт, який в свою чергу стимулює боржника щодо виконання рішення суду, суд доходить висновку, що посилання позивача та прокурора є необґрунтованими.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

Слід також зазначити, що під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Втім, позивачем не надано суду жодних доказів щодо порушення його права на зазначення видів майна або предметів, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Більш того, ані прокурор, ані позивач не навели у позовній заяві та не надали доказів порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. В акті опису та арешту майна зазначено що проведено опис майна, що належить боржнику. У акті міститься засвідчена підписами посадової особи боржника та понятих, відмітка про відсутність заяв та зауважень, що свідчить, про відсутність заперечень боржника, зокрема щодо переліку майна, зазначеного у акті.

Виходячи з аналізу норм діючого законодавства особа, яка вважає, що державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження порушує вимоги чинного законодавства, має право звернутися до суду з заявою щодо оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, боржник, відповідно до приписів статті 1212 Господарського процесуального кодексу України, не скористався своїм правом на оскарження дій органу Державної виконавчої служби. Доказів такого оскарження позивач не навів та не надав.

Крім того, стаття 1 та стаття 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», на які посилається позивач, не містить положень, щодо можливості виключити майно, що є державною власністю з актів опису та арештів у позовному провадженні.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З наведеного вбачається, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20 серпня 2013 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 27 серпня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя І.І. Дворний