Ухвала суду № 33167048, 28.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2013 р. м. Київ К/800/36821/13

суддів Степашка О.І., Федорова М.О.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Джурилюк О.В.,

представника відповідача Мухи С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року

у справі № 826/3455/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - позивач, ПАТ «Платинум Банк»)

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податку Державної податкової служби (далі - відповідач, Окружна державна податкова служба - Центрального офісу з обслуговування великих платників податку ДПС)

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «КУА «Прімколект-капітал» (далі - третя особа, ТОВ «Прімколект-капітал»)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Платинум Банк» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податку ДПС від 07.03.2013 року № 0000154320 та № 0000164320.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року, позов задоволено повністю: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС від 07.03.2013 року за № 0000154320 та № 0000164320; зобов'язано Окружну державну податкову службу-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС зарахувати ПАТ «Платинум Банк» суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення № 0000164320 від 07.03.2013 року, а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення № 0000154320 від 07.03.2013 року в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн.; судові витрати в сумі 2294,00 грн. присуджено на користь ПАТ «Платинум банк» за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Третя особа в своїх поясненнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податку Державної податкової служби його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності відображення в податковому обліку операцій з відступлення/придбання права вимоги боргу третьої особи, або виконання боржником (факторингу) та страхових резервів за такими операціями за період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.02.2013 року № 222/43-20/33308489.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 138.1. ст. 138 та п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями (далі - ПК України), в частині заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 6 395 890,30 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2012 року - 6 395 890,30 грн. півріччя 2012 року - 6 395 890,30 грн. III квартали 2012 року - 6 395 890,30 грн.; п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.1 п. 168.1, п. 168.4 ст. 168, абз. «а» п. 171.2 ст. 171, ст. 176 ПК України, позивачем не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за І квартал 2012 року на суму 4 002 574,26 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року № 0000154320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських операцій в сумі 7 994 862,88 грн., з них за основним платежем в сумі 6 395 890,30 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 598 972,58 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року № 0000164320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 5 003 217,83 грн., з них за основним платежем в сумі 4 002 574,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 000 643,57 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що позивачем надано суду переконливі докази того, що договір був укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права, що потягло за собою помилкове твердження проте, що позивачем було не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за І квартал 2012 року.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Клієнт), з одного боку та ТОВ «Компанія з управління активів «Прімоколект-Капітал» (Покупець), з іншого боку, було укладено Договір про відступлення права вимоги № 20120228-Г від 28.02.2012 року (далі - Договір), за умовами якого Клієнт передає (відступає) Покупцю за плату (Ціна продажу), а Покупець приймає належні Клієнтові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників зазначених в Реєстрі Заборгованостей (Додаток № 1), в розмірі Заборгованості. Сторони погодили, що до Покупця переходять всі права, які належали Клієнту за Кредитним договором.

Згідно п. 2.2.-2.4. вищезазначеного Договору, Банк заявляє, що уповноважений орган Банку надав згоду на відступлення Покупцю Прав Вимоги до Боржників. Банк заявляє, що крім рішення, вказаного в п.п.2.2. Договору, для укладення та виконання даного Договору не вимагається жодних погоджень чи інших дій його органів. Окрім цього, Банк заявляє, що для укладення та виконання Договору не вимагається жодних дозволів чи погоджень органів державної влади чи третіх осіб. Банк заявляє, що укладенням та виконанням Договору Банком не порушуються права третіх осіб, зокрема Боржників.

Відповідно до п. 5.2 Договору, Перехід від Клієнта до Покупця Прав Вимоги по даному Портфелю Заборгованості відбувається в момент підписання Акта прийому-передачі такого Реєстру Заборгованостей (з одночасною передачею Реєстру Заборгованостей в електронному вигляді), після чого Покупець стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно відповідної Заборгованості та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджує факт переходу від Клієнта до Покупця відповідних Прав Вимоги та є невід'ємною частиною цього Договору.

У відповідності до ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 656 ЦК України).

На підставі вищезазначених норм цивільного законодавства позивачем було укладено з ТОВ «Компанія з управління активів «Прімоколект-Капітал» (далі-контрагент) договір про відступлення права вимоги № 20120228-Г від 28.02.2012 року.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, як вбачається зі змісту ст. ст. 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем, для регулювання відносин в цивільному праві, розмежовуються правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.

При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

З аналізу вищезазначених норм суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що між позивачем та контрагентом фактично було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а не договір факторингу, як стверджує відповідач.

Суд першої інстанції, досліджуючи правомірність формування валових витрат за наслідками виконання Договору, зауважив, що позивачем належним чином необхідними первинними документами підтверджено склад валових витрат за Договором, а також не допущено порушень при зменшенні суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Відповідно до п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Питання оподаткування операцій з відступлення права вимоги у ПК України законодавець відніс до статті 153 «Оподаткування операцій особливого виду».

Згідно п. 153.5 ст. 153 ПК України з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Тобто, правовідносини щодо оподаткування відступлення права вимоги та факторингу регулюються ПК України однаково.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписи ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здіснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів підтверджується факт здійснення господарської операції за укладеним між ПАТ «Платинум банк» та «КУА» Прімколект-капітал» Договором, а також належне відображення позивачем останньої у бухгалтерському та податковому обліку, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції дійшли вірного висновку про правомірність формування валових витрат за вказаним правочином.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання відповідача зарахувати ПАТ «Платинум Банк» суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн., а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн., з мотивів зазначених в судовому рішенні.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року у справі № 826/3455/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.І. Степашко

М.О. Федоров