Ухвала суду № 33166987, 20.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/77549/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Бухтіярова І. О. Острович С. Е. Малюги Ю. В. Семиполець О. В. Литвиненко С. С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службина постанову та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 18.09.2012 року Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 рокуу справі№ 25-542-Аза позовомДержавного авіаційного підприємства «Україна»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання недійсними податкових повідомлень-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Господарського суду міста Києва від 18.09.2012 року у справі № 25-542-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсними повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про застосування фінансових санкцій № 0001562220/0 та № 0001572220/0 від 30.06.2006 року, в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийнявши нове про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п. 1.2 Наказу Державного казначейства України від 26.12.2003 року № 242, п. 1.13 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», п. 1.7 Наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 року № 201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», ст. ст. 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», п. 3 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

В заперечення на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити без змін судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва планової виїзної документальної перевірки Державного авіаційного підприємства «Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року складено акт від 16.06.2006 року № 244/23-05/25196197, яким зафіксовано порушення позивачем п.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004522305/0 від 30.06.2006 року, згідно з яким за порушення п. 1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України в розмірі 22 224,00 грн., в тому числі 7 408,00 грн. за основним платежем та 14 816,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001562220/0 від 30.06.2006 року, згідно якого за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 302 617,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001572220/0 від 30.06.2006 року, згідно якого за порушення п. 2 ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 020,00 грн.

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001562220/0 ґрунтується на висновку податкового органу про допущення платником податків порушеннями законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а саме: недотримання термінів розрахунків по імпортних контрактах, встановлених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору купівлі-продажу № ССС 337.0013/04від 12.03.2004 року, укладеного між ДАП «Україна» та Компанією «AIRBUS, S.N.C.» (Франція) умовами якого передбачено, що компанія «AIRBUS, S.N.C.» продає, а позивач купує та здійснює доставку одного літака «Airbus A319-133 Corporate Jetliner», згідно специфікації у дату доставки та у місце доставки, у відповідності з умовами цього договору купівлі.

У відповідності положень до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в редакції, що була чинною на момент укладення договору, права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в Законі України «Про міжнародне приватне право», що підлягали застосуванню при вирішенні судами спору по суті.

Згідно із ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 33 цього Закону визначено, що дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Відповідно до п. 10 договору № ССС 337.0013/04 від 12.03.2004 року цей договір і остаточні особливі умови регулюватимуться англійським законодавством.

Оцінюючи доводи сторін про наявність чи відсутність порушення положень статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», суди давали оцінку перерахуванню позивачем на користь нерезидента суми, яка за умовами зовнішньоекономічного договору є депозитом.

Проте, визначаючи правову природу цього «депозиту» як сторони, так і суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору керувалися законодавством України.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апелянта щодо відсутності в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поняття «завдаток», а також невідповідності визначень, які вживаються у договорі визначенням, наведеним відповідно в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06 вересня 2001 року № 201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», вказує, що сторони погодили, що їхні взаємовідносини регулюються і тлумачаться у відповідності із законодавством Англії.

Разом з тим, переглядаючи постанову місцевого адміністративного суду, апеляційних суд також посилався лише на норми законодавства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права та процесуального права (п. 1 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 18.09.2012 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 року у справі № 25-542-А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді І. О. Бухтіярова

С. Е. Острович