Рішення № 33154709, 27.08.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

4

Справа № 350/461/13-ц

Провадження №22ц/779/2195/2013

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Калиній Г.В.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 р. м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Горблянського Я.Д.,

суддів: Горейко М.Д., Девляшевського В.А.

секретаря Турів О.М.

з участю: позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» про стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, - за апеляційною скаргою ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» на рішення Рожнятівського районного суду від 15 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

В березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди мотивуючи тим, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 15 липня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» на користь ОСОБА_2 5528 грн.59 коп. заборгованості по заробітній платі, 19982 грн.10 коп. компенсації за час затримки розрахунку при звільненні та 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, представник ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального, процесуального права та неповне з'ясування суттєвих обставин справи.

Вказує на те, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2012 року було порушено провадження у справі про банкрутство СП ТОВ «Лісова компанія «Осмолода» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі. Ухвалою цього ж суду від 14.02.2013 року було зобов'язано боржника подати до офіційних друкованих видань оголошення про порушення справи про банкрутство, що відповідачем було виконано 27.02.2013 року шляхом публікації в газеті «Урядовий кур'єр». Ухвалою від 14.05.2013 року було затверджено вимоги кредиторів та ухвалено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі не розглядаються і вважаються погашеними.

Оскільки ОСОБА_2 звернувся в суд із позовною заявою тільки в березні 2013 року, та не заявляв своїх вимог у справі про банкрутство СП ТОВ «Лісова компанія «Осмолода» у встановлені законом порядку та строки, його вимоги вважаються погашеними відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Виходячи з наведених доводів, просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду від 15.07.2013 року та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі заявлених вимог.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення повністю не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що ОСОБА_2 при звільненні повністю не виплачена заробітна плата, що є підставою для стягнення з відповідача також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Такий висновок відповідає трудовому законодавству та дійсним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 02.02.2007 року, працюючи на посаді водія автомобіля «Краз», а з 01.06.2011 року - сторожа автоколони. Згідно наказу №53 від 26.10.2012 року ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (в зв'язку з скороченням штатів).

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звільнення з роботи з позивачем не було проведено повного розрахунку. Так, матеріалами перевірки ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» проведеної головним державним інспектором праці територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області встановлено, що позивачу не виплачена нарахована заробітна плата за період з травня по вересень 2011 року в сумі 5528 грн. Дану обставину апелянтом спростовано не було.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про несвоєчасну виплату ОСОБА_2 при звільненні суми заробітної плати з вини відповідача, а відтак і про підставність позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

При цьому суд вірно врахував середньоденний заробіток позивача у розмірі 92 грн.94 коп., що визначено довідкою про середню заробітну плату від 08.04.2013 року, наданою відповідачем.

Судом визначено суму компенсації за час затримки розрахунку за 215 робочих днів у сумі 19982 грн.10 коп. Проте з таким розрахунком повністю погодитись не можна, оскільки фактично робочих днів з часу звільнення позивача 29.10.2012 року по час ухвалення рішення 15.07.2013 року було 176.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 16357,44 грн. (92,94 грн. х 176), що відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 є пропорційною сумою компенсації затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується посилань апелянта на незаконність рішення суду в зв'язку з проведенням щодо ТзОВ Лісова компанія «Осмолода» процедури банкрутства та не заявлення вимог позивача в господарському процесі, то колегія сприймає їх критично.

Аналізуючи норми ст. 2 Закону України «Про оплату праці» та ст. 117 гл. VII «Оплата праці» КЗпП України, слід дійти висновку про те, що відносини стосовно виплати заробітної плати за своєю правовою природою є трудовими, а не цивільними чи господарськими й на них не поширюється правило ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Тобто зі змісту цієї норми вбачається, що на відносини, які випливають із трудових, окремих сімейних та абсолютних правовідносин, мораторій не поширюється, а належні суми підлягають виплаті.

Таким чином, ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу порушення підприємством законодавства про оплату праці з підстав, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України, дія мораторію не поширюється на вимоги кредиторів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, ухвалене судове рішення повністю не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення в частині розміру суми в компенсації за час затримки розрахунку при звільненні на користь ОСОБА_2 з ТзОВ «Осмолода».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» - задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 15 липня 2013 року змінити в частині розміру суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ТзОВ «Лісова компанія «Осмолода» на користь ОСОБА_2 16357,44 грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят сім гривень сорок чотири копійки) компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

В.А. Девялшевський