Постанова № 33154499, 21.08.2013, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2013 року Справа № 812/5609/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

суддів Тріфанової С.С., Тихонова І.В.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.,

позивача - не прибув

та

представників відповідачів -

від І відповідача - Якімінська Г.І. (довіреність від 16.08.2012 № 10-4549/12)

від ІІ, ІІІ відповідачів - не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

ОСОБА_2

до Державної судової адміністрації України,

Міністерства фінансів України,

Державної казначейської служби України

про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на новому розгляді після скасування Вищим адміністративним судом України попередніх судових рішень знаходиться справа № 812/5609/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року (том 1, арк. справи 78-85, 152-155, 275-284).

В обґрунтування позовних вимог про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року ОСОБА_2 зазначила, що вона працює на посаді судді Луганського апеляційного господарського суду з 11 серпня 2004 року. У відповідності із статтею 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно з частиною 2 статті 44 вказаного Закону (у редакції станом на 01 червня 2005 року) розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також, частиною 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. До червня 2005 року розмір заробітної плати суддям визначався у відповідності із вказаними вимогами закону. Однак, починаючи з червня 2005 року, зазначений конституційний принцип в частині встановленого розміру та виплати заробітної плати відповідачами порушується. Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими надано зворотну дію в часі - набрання їх чинності з 1 червня 2005 року. На підставі вказаних нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні порядки оплати праці. Однак, перерахунок розміру окладів іншим суддям з 1 червня 2005 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 проведено не було. 3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», якою підвищено суддям посадові оклади пропорційно окладів голів названих суддів та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками та визначено умови преміювання. Однак, набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року. При цьому, постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року № 514 та від 3 вересня 2005 року № 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Це призвело до значного зменшення розміру заробітної плати позивача, у зв'язку з чим останній вважає, що є всі підстави для перерахунку його заробітної плати у відповідності із статтею 44 Закону України «Про статус суддів».

Також, ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог вказала, що вона як суддя Луганського апеляційного господарського суду отримувала щомісячне грошове утримання на підставі спочатку указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», а потім, після втрати ним чинності, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке обчислюється у процентному відношенні від заробітної плати судді, а тому у зв'язку з неправильним обчисленням заробітної плати, позивачу неправильно обчислювався і розмір цього щомісячного грошового утримання.

У судове засідання позивач не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (том 2, арк. справи 190). Заявою від 14 червня 2010 року б/н позивач просив розглядати справу за його відсутності (том 1, арк. справи 19).

Державна судова адміністрація України під час нового судового розгляду подала заперечення від 04 липня 2013 року № 1030, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (том 2, арк. справи 141-144). У запереченнях проти позову, Державна судова адміністрація України зазначила, що здійснити відповідні перерахунки з урахуванням положень статті 44 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), неможливо, оскільки кошти для цих цілей не було передбачено у Державному бюджеті України. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань, які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005 рік, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Згідно з частинами 1 та 7 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду.

У судовому засіданні представник Державної судової адміністрації України проти адміністративного позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях від 04 липня 2013 року № 1030.

Представники Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином (том 2, арк. справи 187, 188). Під час нового судового розгляду заперечень проти адміністративного позову від Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України до суду не надходило.

Міністерство фінансів України у запереченнях від 23 червня 2010 року № 31-28030-06-26/15515 та від 15 липня 2010 року № 31-28030-06-26/18053 зазначило, що позивачеві здійснені виплати відповідних сум у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2005-2009 роки, виділених на оплату праці суддів, які були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100 % по відношенню до плану. На думку ІІ відповідача, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів, виділених для організації і діяльності судової влади, відповідальний орган за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, повинен був розробити бюджетний запит до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету на відшкодування у 2009 році недоотриманої заробітної плати суддям, щомісячного (довічного) грошового утримання, для подальшого подання пропозицій і врахування при розробленні проекту Державного бюджету України, передбаченого підпунктом 10 пункту 1 статті 126 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», статтею 32 Бюджетного кодексу України, Порядком обслуговування Державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року за № 716/9315. Крім того, у запереченнях ІІ відповідач зазначив, що Державним бюджетом на 2010 рік не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої допомоги понад розміри, встановлені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Просили розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України (том 1, арк. справи 36-38, 46-48).

У письмових запереченнях від 17 червня 2010 року № 5-13/3430-10913 Державне казначейство України, правонаступником якого є Державна казначейська служба України, посилається на те, що його основною функцією є здійснення розрахунково-касового обслуговування державного бюджету. Так як позивач не перебуває у трудових відносинах з Державним казначейством України, тому казначейство не може здійснювати виплату заробітної плати позивачеві, оскільки зазначені функції віднесені до повноважень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на утримання судової влади. Крім того, в запереченнях відповідач просить застосувати наслідки пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України та розглянути справу за відсутністю представника Державного казначейства України (том 1, арк. справи 32-33).

Заслухавши пояснення представника І відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Постановою Верховної Ради України від 04 березня 2004 року 1591-IV «Про обрання суддів» ОСОБА_2 обрано на посаду судді Луганського апеляційного господарського суду безстроково.

Згідно із трудовою книжкою ОСОБА_2 призначена на посаду судді Луганського апеляційного господарського суду безстроково у порядку переведення з місцевого господарського суду Луганської області на підставі постанови Верховної Ради України від 04 березня 2004 року 1591-IV «Про обрання суддів» 11 серпня 2004 року (том 1, арк. справи 20-26).

З розрахункового листа та особового рахунку № 3 за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_2 з червня по грудень 2005 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого був розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 року № 37 «Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та становив 607,00 грн. (том 1, арк. справи 67; том 2, арк. справи 184).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідачів, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, що діяла станом на 01 червня 2005 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 9 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), до якої згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача - судді апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов'язання є протиправним.

Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів у спірному періоді не встановлювались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, тобто приведено оклади суддів у відповідність з встановленим частиною 2 статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок чого, суд приходить до висновку, що з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року посадовий оклад ОСОБА_2 не відповідав вимогам статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», оскільки мав становити не менше 50 відсотків посадового окладу Голови Верховного Суду України, тобто 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Статтею 83 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» установлено з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад ОСОБА_2 та становити: у червні 2005 року - 2175,00 грн.; з липня по серпень 2005 року - 2325,00 грн.; з вересня по грудень 2005 року - 2490,00 грн.

Тобто, невиплата ОСОБА_2 заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, є звуженням природного права позивача на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (частина 7 статті 14 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державною казначейською службою України та судом, в якому працює суддя.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин» між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (у справі щодо несумісності депутатського мандата).

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Враховуючи норми пункт 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Відповідно до частини 5 статті 116 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин), Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

На думку суду, не приведення окладів суддів у спірному періоді у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», обумовлювало збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182 Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України (на час звернення позивача до суду з даним позовом) було визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з необхідністю приведення посадових окладів суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації України із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на Луганський апеляційний господарський суд, який і здійснював фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.

Обставини звернення Луганського апеляційного господарського суду до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача, виходячи з посадового окладу, розрахованого з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, під час розгляду справи не встановлені.

Таким чином, Луганський апеляційний господарський суд, як суб'єкт владних повноважень, на який законодавством було покладено обов'язок проінформувати Державну судову адміністрацію України - головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходів щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням положень статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Під час нового судового розгляду, судом встановлено, що пунктом 1 Указу Президента України від 12 серпня 2010 року № 811/2010 «Питання мережі господарських судів України» ліквідовано Луганський апеляційний господарський суд без визначення правонаступника.

Із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, технічним адміністратором якого є державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр», судом встановлено, що Луганський апеляційний господарський суд припинено (державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті ліквідації проведена 10 березня 2011 року) (том 2, арк. справи 139).

Оскільки Луганський апеляційний господарський суд ліквідовано без визначення правонаступника, провадження у справі № 812/5609/13-а за позовом ОСОБА_2 до Луганського апеляційного господарського суду про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відповідно до пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою суду від 04 липня 2013 року закрито (том 2, арк. справи 146-147).

Згідно із пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником. При визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2764-VI «Про звільнення суддів» суддю Луганського апеляційного господарського суду Журавльову Любов Іванівну звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку.

З урахуванням наведених обставин, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах у зв'язку з ліквідацією Луганського апеляційного господарського суду вирішення питання про усунення порушень прав позивача шляхом проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року належить до компетенції Державної судової адміністрації України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України» (яке було чинним на час звернення позивача до суду з даним позовом), Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі пунктом 9.1 наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Посилання відповідачів на відсутність коштів необхідних для виплати позивачу посадового окладу у встановленому статтею 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» розмірі, суд вважає безпідставними, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов'язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

З урахуванням вищевикладеного суд погоджується з доводами позивача, що Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України було допущено протиправну бездіяльність щодо не приведення посадового окладу позивача у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Що стосується позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Державного казначейства України, правонаступником якого є Державна казначейська служба України, суд зазначає, що з системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачався його обов'язок перерахувати на рахунок 1-го відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського апеляційного господарського суду, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.

Стягненню суми недоплаченої заробітної плати у спірному періоді має передувати проведення розрахунку такої заборгованості Державною судовою адміністрацією України, її виплати з одночасним утриманням обов'язкових податків та зборів, а адміністративний суд за загальними правилами не повноважний підміняти відповідачів у виконанні покладених на них обов'язків.

Разом з тим, адміністративний суд у даному випадку, з огляду на положення частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, може тільки спонукати відповідачів до вчинення певних дій, шляхом їх зобов'язання вчинити певні дії, оскільки у даному випадку відповідачі не виконали покладені на них зобов'язання, чим допустили протиправну бездіяльність, що призвела до порушень прав ОСОБА_2 та її звернення із адміністративним позовом до суду за захистом порушеного права.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідачів до вчинення таких дій:

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів;

- зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати;

- зобов'язати Міністерство фінансів України виділити Державній судовій адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

Саме такий спосіб захисту порушеного права, на думку суду, гарантуватиме дотримання і захист прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» при досягненні суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Позовні вимоги про проведення перерахунку та виплати щомісячного грошового утримання за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року у відповідності з положеннями статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» суд вважає безпідставними з огляду на те, що з розрахункового листа, листа архівного відділу Луганської міської ради від 01 серпня 2013 року № 03-11/2976 та особового рахунку № 3 за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року (том 1, арк. справи 67; том 2, арк. справи 183, 184) вбачається, що ОСОБА_2 у періоді з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року щомісячне грошове утримання не отримувала, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред'явлення адміністративного позову), як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов'язкових виплат відповідно до вимог Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).

Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред'явлення адміністративного позову), до даних правовідносин не застосовується.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки його вже було вирішено постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року та постанова в цій частині набрала законної сили.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 27 серпня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 24, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 1 червня по 31 грудня 2005 року задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів.

Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

Зобов'язати Міністерство фінансів України виділити Державній судовій адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 27 серпня 2013 року.

Головуючий суддя Т.І. Чернявськасуддя суддя С.С. Тріфанова І.В.Тихонов