Постанова № 33148360, 26.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2013 р. Справа №801/984/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - Полєтаєва Г.І., довіреність від 04.03.2013 року;

від відповідача - Юсупова Н.І., довіреність № від 01.03.2013 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика»

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 50312,50 гривень, з яких 40250,00 гривень - основного платежу, 10062,50 гривень - штрафні санкції; податкового повідомлення-рішення № 0001832302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 89787,50 гривень, з яких 71830,00 гривень - основного платежу, 17957,50 гривень - штрафні санкції; податкового повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ у сумі 39037,00 гривень. Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначає, що донарахування податку на додану вартість відбулось на підставі зменшення податкового кредиту позивача за періверяємий період та, відповідно, зменшення валових витрат за перевіряємий період по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Радіус інвест» та ТОВ «Компанія Дельта груп Інвест». Позивач посилається на те, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Під час розгляду справи, позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 50312,50 гривень, з яких 40250,00 гривень - основного платежу, 10062,50 гривень - штрафні санкції; податкове повідомлення-рішення № 0001832302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 89787,50 гривень, з яких 71830,00 гривень - основного платежу, 17957,50 гривень - штрафні санкції, податкове повідомлення-рішення № 0002182302 від 13.12.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 154,00 гривень та штрафні санкції на суму 38,50 гривень, податкове повідомлення-рішення № 0002172302 від 13.12.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 38883,00 гривень. Уточнення позовних вимог обґрунтовано тим, що по результатам адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 05.11.2012 року та № 0001832302 від 05.11.2012 року залишено без змін, податкове повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року скасовано та прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0002182302 від 13.12.2012 року та № 0002172302 від 13.12.2012 року, якім і просить надати оцінку в судову порядку, а вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ у сумі 39037,00 гривень відкликав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.03.2013 року позовні вимоги ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» у частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ у сумі 39037,00 гривень, - залишені без розгляду у зв'язку з їх відкликанням.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні адміністративного позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача під час розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав, що відсутні підстави для задоволення позову та просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 145-148).

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законодавством порядку, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням діяльності.

Судом встановлено, що у період з 12.10.2012 року по 22.10.2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» за період з 01.03.2012 року по 30.04.2012 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення у Акті № 1642/2201/05468050 від 29.10.2012 року (а.с. 111-123).

Згідно Акту перевірки відповідачем встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 138.1., п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст.144,ст.. 146, п. 150.1 ст. 150, п.3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з податку на прибуток у сумі 40250,00 гривень;

- пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4,пп.7.7.1 п. 7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з ПДВ у сумі 71830,00 гривень, у тому числі за березень 2012 року - 4630 гривень, за квітень 2012 року - 67200 гривень, та зменшено від'ємне значення рядка 24 Декларації з ПДВ за березень 2012 року на 39037 гривень.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Компанія «Дельта груп Інвест», керівники яких не здійснювали від імені підприємств безпосередньої самостійної діяльності, направленої на отримання прибутку, тому дану діяльність не можливо вважати підприємницькою. Відповідач наполягав на тому, що діяльність зазначених контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру.

Таким чином, операції з придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» порушують ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в частині недодержання в момент правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Враховуючи вищевикладене, відповідач зробив висновок про нікчемність правочинів з зазначеним контрагентом та необґрунтованість податкового кредиту, завищення валових витрат, тощо.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Євпаторії АРК ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 05.11.2012 року (а.с. 98), відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 50312,50 гривень, з яких 40250,00 гривень - основного платежу, 10062,50 гривень - штрафні санкції, податкового повідомлення-рішення № 0001832302 від 05.11.2012 року (а.с. 99), відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 89787,50 гривень, з яких 71830,00 гривень - основного платежу, 17957,50 гривень - штрафні санкції, податкового повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року (а.с. 100), відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ у сумі 39037,00 гривень.

Рішенням ДПС України в АР Крим від 03.12.2012 року № 3740/10/10-0223 (а.с. 108-110) про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 05.11.2012 року та № 0001832302 від 05.11.2012 року залишено без змін, податкове повідомлення-рішення № 0001872302 від 05.11.2012 року скасовано та прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0002182302 від 13.12.2012 року (а.с. 171) відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 154,00 гривень та штрафні санкції на суму 38,50 гривень та податкове повідомлення-рішення № 0002172302 від 13.12.2012 року (а.с. 170), відповідно до якого ТОВ «Євпаторійська швейна фабрика» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 38883,00 гривень.

Вирішуючи питання про законність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності з нормами п.14.1.181 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів ( послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги) відрізняються більш ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари ( послуги), та складається із сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом статті 193 та статтею 194 протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Матеріалами справи у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з вищепереличеним контрагентом та подальше використання товару та послуг у господарській діяльності. Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідно п.198.1 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі товари /послуги та основні засоби використовуватися в межах господарської діяльності звітного податкового кредиту, а також від того, здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.198.2 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата події, що сталася раніш:

- дата зписання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ПКУ не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ( нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, визначення валових витрат, формування податкового кредиту повинно здійснюватися на підставі належним чином оформлених первинних документів.

На вимогу суду позивачем надані документи його бухгалтерської та податкової звітності щодо правовідносин з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» за період часу, що перевірявся.

01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» укладений договір підряду № б/н, відповідно до якого Підрядник (ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест») зобов'язаний по завданню Замовника виконати ремонтно-будівельні роботи (а.с.36-37).

Належне виконання робіт підтверджено складеними у встановленій формі Актами КБ-2, КБ-3., податковою накладною (а.с. 37-55).

02.04.2012 року між позивачем та ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» укладений договір підряду № б/н, відповідно до якого Підрядник (ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест») зобов'язаний по завданню Замовника виконати ремонтно-будівельні роботи (а.с.66-67).

Належне виконання робіт підтверджено складеними у встановленій формі Актами КБ-2, КБ-3., податковою накладною (а.с. 38-65).

01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» укладено Договір про надання послуг № 0103-3 (а.с. 68-69), відповідно до якого Виконавець (ТОВ «Фірма «Радіус Інвест») приймає на себе зобов'язання виконати роботи по миттю вікон та віконних вітрин, загальною площею 2500 кв.м.

Належне виконання робіт підтверджено складеними у встановленій формі Акту здачі-прийняття робіт (а.с. 70), податковою накладною (а.с. 71).

01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» укладено Договір поставки № 0103-2 (а.с. 72-73), відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Фірма «Радіус Інвест») приймає на себе зобов'язання поставити у власність Покупця певні види товарів.

Належне виконання умов договору підтверджено документами первинного бухгалтерського обліку (а.с. 74-91).

Судом були досліджені вказані вище документи первинного бухгалтерського обліку і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення в акті перевірки також не зазначає.

Судом також встановлено, що ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» на час укладення договорів та їх виконання були зареєстровані як юридичні особи, перебували на податковому обліку та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, згідно наявних у справі відомостей їх реєстрація як платників ПДВ та юридичних осіб станом на час укладення договорів (додаткових угод) з позивачем та на дати виписки податкових накладних не була анульована та/або скасована.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак в акті перевірки жодним чином не відображено, що укладені угоди позивачем не здійснювались, що отримання товарів, робіт та послуг не використовувались в господарській діяльності позивача, що проведені операції позивачем та його контрагентами в податковій звітності не відображені, за результатами вказаних операцій не сплачено податки та збори, не наведено доказів того, що дії позивача спрямовані на безпідставне заниження витрат, не надано інших доказів на підтвердження наявності зазначених обставин.

Під час проведення перевірки позивача податковим органом також не з'ясовувалось питання щодо відсутності можливості здійснення вказаних господарських операцій позивачем, відсутності обґрунтованих економічних або інших причин для укладення договорів, наявності у позивача наміру на отримання доходу лише шляхом заниження податкових зобов'язань, а не за результатами господарської діяльності. Про наявність таких обставин в акті перевірки не зазначено, відповідачем під час розгляду не повідомлено та відповідних доказів не надано; докази наявності таких обставин також з матеріалів справи не вбачаються; з позовом про визнання недійсними укладених позивачем угод, відповідач, як свідчать матеріали справи, до компетентного суду не звертався. Суд зазначає, що відповідні докази були витребувані ухвалою суду від 12.02.2013 року, однак, за час розгляду справи суду не надані, відповідачем не повідомлено про неможливість їх надання та про їх наявність взагалі, не заявлено клопотання про їх витребування у третіх осіб та залучення до матеріалів справи.

Відповідно до ст.9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем суду також не повідомлено і про те, що первинні документи, надані позивачем під час розгляду справи, не відповідають вимогам діючого законодавства, не повідомлено і про наявність доказів, що свідчать про відсутність фактичного придбання та наступної поставки товару.

При цьому суд вважає необхідним врахувати, приписи акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Окрім цього, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. При цьому такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а під час розгляду справи судом не добито фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Компанія «Дельта груп інвест» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом та контрагентом контрагенту, так і далі - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частині 1 статті 207, статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Разом з тим, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідно до вимог ст.71 і 72 КАС України відповідачем під час розгляду справи суду не надано доказів на підтвердження висновку акту перевірки про несплату податку на додану вартість до бюджету по операціям по придбанню товарів позивачем як в складі вартості придбаного товару, так і контрагентами позивача під час декларування податкових зобов'язань по укладеним угодам; відповідачем суду не повідомлено і про наявність інших підстав для збільшення сум податкових зобов'язань.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги лише про скасування податкових повідомлень рішень, а не про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Євпаторія АРК ДПС від 05 листопада 2012 року № 0001822302 та № 0001832302, а також від 13 грудня 2012 року № 0002182302 та № 0002172302 є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п.3. ч.3 ст. 87 КАС України витрати на проведення судових експертиз віднесені до виду судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає необхідним стягнути судові витрати по сплаті судового збору із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 26.03.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 01.04.2013 року.

Керуючись статтями 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби від 05 листопада 2012 року № 0001822302, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика», про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 50312 (п'ятдесят тисяч триста дванадцять) гривень 50 копійок.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби від 05 листопада 2012 року № 0001832302, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика», про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89787 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 50 копійок.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби від 13 грудня 2012 року № 0002172302, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика», про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38883 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні 00 копійок.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби від 13 грудня 2012 року № 0002182302, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика», про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 192 (сто дев'яносто дві) гривні 50 копійок.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійська швейна фабрика» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1795 (одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять) гривень 00 копійок, шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.