Постанова № 3314672, 26.03.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 Вн. № 6/628

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26.03.2009 р.                                                                                 № 6/628

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянську Я.І. , суддів Келеберди В.І. Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел"

доДержавна податкова адміністрація України Державна податкова адміністрація в Київській області Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області провизнання недійсними рішень представники: Позивача: Скарлат О.В., Монагарова О.Я., Боровський А.Д. відповідач 1: Ковальчук О.М. відповідач 2:Поповіченко О.М. відповідач 3: Козленко С.Є., Скорик О.М. На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 26.03.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел» з позовом до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації в Київській області та Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання недійсними та нечинними податкових повідомлень –рішень від 15.10.2007 р. 2079№0001182301/0, від 13.06.2008 р. № 0001192301/3/2643 та рішень про результати розгляду скарг від 20.12.2007 р. № 17244/10/25-53/017, від 14.03.2008 р. № 321/10/25-017/15-219 та від 31.05.2008 р. № 5186/6/25-0515. В подальшому позивач подав заяву від 08.07.2008 р. про збільшення позовних вимог та просив визнати недійсними та нечинними податкові повідомлення –рішення від 15.10.2007 р. 2079№0001182301/0, від 13.06.2008 р. № 0001192301/3/2643 та рішення про результати розгляду скарг від 20.12.2007 р. № 17244/10/25-53/017, від 14.03.2008 р. № 321/10/25-017/15-219, від 31.05.2008 р. № 5186/6/25-0515 та абз. 2 п. 1.3 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 в частині фрази «і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання».

Також, позивач 29.07.2008 р. подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій виклав позовні вимоги зазначені в заяві від 08.07.2008 р.

ТОВ «Ренус Ревайвел»подав 04.12.2008 р. до Окружного адміністративного суду м.Києва заяву від 01.12.2008 р. № 1204/01 про доповнення до позовних вимог, в якій просив визнати недійсними та нечинними податкові повідомлення –рішення від 15.10.2007 р. 2079№0001182301/0, 20.12.2007 р. 2919№0001192301/1, від 21.03.2008 р. 1535№0001192301/2, від 13.06.2008 р. № 0001192301/3/2643, рішення про результати розгляду скарг від 20.12.2007 р. № 17244/10/25-53/017, від 14.03.2008 р. № 321/10/25-017/15-219, від 31.05.2008 р. № 5186/6/25-0515 та абз. 2 п. 1.3 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 в частині фрази «і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання».

В обґрунтування позовних вимог позивач –ТОВ «Ренус Ревайвел»вказує на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов до помилкового висновку щодо порушення підприємством п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР ) в частині застосування нульової ставки податку на додану вартість по наданню послуг нерезиденту на митній території України. Позивач зазначає, що при застосуванні нульової ставки ПДВ він діяв на підставі п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»та відповідного роз’яснення Обухівської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області від 20.03.2006 р. № 4050/10/310, тому у відповідача були відсутні підстави для донарахування податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Відповідач 1 –ДПА України, проти позову заперечує з наступних підстав. Перевіркою було встановлено, що в порушення п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач занизив податкове зобов’язання з ПДВ на суму 770875,00 грн. по операціях з доставки, відпуску та зберігання товару, який поступав на митний ліцензійний склад, що був власністю Товариства. Вказані операції підприємство оподатковувало за нульовою ставкою до бази оподаткування ПДВ за кодом пільги 14010115, яка застосовується при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг згідно з п. 6.2 ст. 6 Закону України № 168/97-ВР. Позивач в періоді, який перевірявся, операції з експорту товарів не здійснював. А тому, донарахування податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 770875,00 грн. та застосування штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 385437,50 грн. відповідає чинному законодавству України. Окрім того, ДПІ у Обухівському районі в Київській області листом від 26.09.2007 р. № 12544/10-231 відкликала свій лист від 20.03.2006 р. № 4050/10/310.

Відповідач 2 - ДПА в Київській області, проти позовних вимог заперечує та вказує на те, що податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі 770875,00 грн. донараховане правомірно, оскільки, позивач не здійснював експорту товарів в періоді з 01.01.2005 р. по 31.03.2007 р. Окрім того, при проведенні перевірки було встановлено, що підприємством до 01.01.2006 р. при наданні аналогічних послуг застосовувалась ставка 20%. Також, листом ДПА України від 30.12.2005 р. № 26268/7/16-1117 (про що зазначено у відповіді відповідача 3 від 10.10.2007 р. № 13565/10/231) підприємству було роз’яснено, що нульова ставка ПДВ застосовується до товарів, які експортуються. Як вже зазначалося вище, Товариство не здійснювало експорту товарів, а тому не мало права на застосування нульової ставки ПДВ.

Відповідач 3 –Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області, заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав вказаних відповідачами 1 та 2, а також вказує на те, що податкове роз’яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз’ясненнями, виданими іншими контролюючими органами (п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Роз’яснення, яке було надане Обухівською ОДПІ від 20.03.2006 р. № 4050/10/310 було відкликано листом від 26.09.2007 р. № 12544/10/231.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Обухівському районі в Київській області була проведена виїзна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревайвел-Експрес»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2005 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої був складений акт від 03.10.2007 р. №1752/23-1/24893416 та прийняте податкове повідомлення –рішення від 15.10.2007 р. 2080№0001192301/0 про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1156312,50 грн., з яких 770 875,00 грн. основного платежу та 385 437,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до статутних документів підприємства, 31.10.2007 р. була змінена назва позивача ТОВ «Ревайвел-Експрес»на ТОВ «Ренус Ревайвел».

За результатами перевірки відповідачем було встановлено порушення ТОВ «Ренус Ревайвел»п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 770875,00 грн.

Позивач не погодився з висновками акта перевірки та податковим повідомленням –рішенням від 15.10.2007 р. № 2080№0001192301/0 та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг ТОВ «Ренус Ревайвел»податковими органами, скарги позивача були залишені без задоволення, податкове повідомлення –рішення –без змін.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що у власності позивача є митний ліцензійний склад відкритого типу, який створений і функціонує відповідно до Митного кодексу України та згідно Процедури організації митного режиму - "митний склад" затвердженого начальником Центральної регіональної митниці, призначений для зберігання товарів суб'єктів підприємницької діяльності, з якими власник складу заключає договори на зберігання вантажів. Товари та інші предмети, що надходять на склад або випускаються зі складу, підлягають обов'язковому декларуванню незалежно від їх вартості. Декларування товарів при їх розміщенні на митному ліцензійному складі здійснює виключно власник складу.

В акті перевірки, також вказано, що ТОВ «Ренус Ревайвел»для перевірки надано контракти консигнації з нерезидентами, предметом яких є доставка, відпуск, зберігання товару. Згідно з контрактами товариство забезпечує обслуговування та нагляд за митним ліцензійним складом і товаром, виконує всі інструкції які передає фірма. Товариство веде облік товару, тобто кожен раз реєструє надходження і відпуск товару, який є власністю фірми, зобов'язується протягом дії консигнаційного контракту відправляти товар по розпорядженню фірми третім особам та забезпечувати митне оформлення товарів. На виконання укладених контрактів, за послуги по зберіганню, розвантаженню, завантаженню, брокерські послуги по митному оформленню товарів, ТОВ «Ренус Ревайвел»виставляло рахунки-фактури фірмам (нерезедентам) на оплату наданих послуг в іноземній валюті та отримало оплату на валютний рахунок.

За період, який перевірявся, Товариством було надано таких послуг та отримано коштів на загальну суму 3854338,91 грн. Зазначені послуги позивач оподатковував за нульовою ставкою до бази оподаткування податком на додану вартість за кодом пільги 14010115, яка застосовується при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг, згідно з п. 6.2 ст. 6 Закону України № 168/97-ВР.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

          Відповідно до п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Товариство є власником митного ліцензійного складу відкритого типу, який створений відповідно до ст.. 216 Митного кодексу України, а саме для зберігання товарів у режимі митного складу використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики - митні ліцензійні склади.

Підприємством укладалися договори з нерезидентами про надання послуг по складській обробці, розміщенню і зберіганню вантажів нерезидентів (PPC ADOB, Calliope SAS, Bayer CropScience BASF bonded, Du Pont de Nemours, Cheminova A/S, Nufarm GmbH&CoKG, Revival-Express Spedition GmbH, Summit-Agro Europe LTD, SCJ EurAfne Limited, Sumitomo Corporation, Helm AG) на митному ліцензійному складі, митному очищенню товарів (копії вказаних контрактів містяться в матеріалах справи). На виконання укладених договорів підприємство забезпечує обслуговування і нагляд за товаром, що є власністю нерезидента; відправляє товар по розпорядженню нерезидента третім особам, забезпечує митне оформлення товару.

Згідно з п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.14 Закону України № 168/97-ВР визначено, що супутні послуги - послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу.

Стаття 267 Митного кодексу України визначає перелік витрат, які включаються до митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України. Зокрема, частина 2 статті 267 Митного кодексу України зазначає, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, зокрема:

-          витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; -          вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; -          вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням; -          витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Таким чином колегія суду дійшла до висновку, що складська обробка, зберігання та митне очищення відноситься до поняття «супутніх послуг». Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України № 168/97-ВР, при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Отже, вартість послуг, що надаються підприємством включається до вартості товарів та оподатковується податком на додану вартість при імпорті товарів.

Щодо визнання недійсними та нечииними рішень про результати розгляду скарг ДПА України від 31.05.2008 р. № 5186/6/25-0515 та ДПА в Київській області від 14.03.2008 р. №321/10/25-017/15-219 суд зазначає наступне.

Порядок розгляду скарг платників податків встановлений п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та «Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби»затвердженого наказом ДПА України від 03.03.1998 р. № 93 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 02.03. 2001 р. N 82), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 238/5429.

Відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього….

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Згідно з п.п. 5.2.4 цієї статті, процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

На підставі рішення про результати розгляду скарги податковим органом приймаються податкові повідомлення –рішення, які є підставою для сплати податкового зобов’язання.

          Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень , дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.

За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно –правовий акт –виданий суб’єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов’язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії –виданий суб’єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту/актів/ щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов’язкових правил поведінки та стосується прав і обов’язків чітко визначеного суб’єкта /суб’єктів/, якому він адресований.

Обов’язковою ознакою як нормативно-правового так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов’язковість його приписів для відповідного суб’єкта /суб’єктів/, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.

Тобто, рішення про результати розгляду скарги не є рішенням (нормативно –правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути визнане нечинним, як цього вимагає позивач.

Щодо визнання недійсним абз. 2 п. 1.3 Наказу ДПА України від 10.08.2005 р. № «Про порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»

Відповідно до ст. 104 Кодексу адміністративного суду України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено жодних доказів, яким чином положення абз. 2 п.1.3 Наказу ДПА України від 10.08.2005 р. № «Про порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (далі - Порядок № 327) порушують його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з абз. 2 п. 1.3 Порядку № 327, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

В зазначеному пункті Порядку № 327 мова йде саме про акт, як джерело інформації для прийняття рішення податковим органом за результатами проведеної ним перевірки, а не судового рішення.

Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов’язків платника податків, не містить обов’язкового для нього припису, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.

Крім того, визначення акту перевірки саме як носія доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів і інших нормативно-правових актів міститься і в інших законодавчих та підзаконних актах чинного законодавства, зокрема: Наказ Державної судової адміністрації «Про затвердження Інструкції про порядок проведення контрольних заходів контрольно-ревізійним сектором Державної судової адміністрації України»від 04.02.2005 р. № 11, Наказ Міністерства вугільної промисловості України «Про затвердження Інструкції про організацію та проведення контрольних заходів щодо фінансово-господарської діяльності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України та щодо яких Міністерство здійснює корпоративне управління»від 08.06.2007 р. № 200, Наказ Міністерства транспорту та зв'язку «Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України»від 28.03.2006 р. № 275 тощо.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не надав належно допустимих доказів, яким чином викладене в абз. 2 п. 1.3 Наказу ДПА України від 10.08.2005 р. № «Про порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»порушують його прав та законні інтереси.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Колегія суддів вважає, що відповідач прийняв податкові повідомлення –рішення, які не відповідають в частині чинному законодавству України.

          Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень - рішень.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

          Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

          Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, тобто –3,40 грн.

          У зв’язку з тим, що судом позов немайнового характеру задовольняється частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в половинному розмірі від максимальної ставки судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсними та нечинними податкові повідомлення –рішення 2080№0001192301/0 від 15.10.2007 р.; 2919 № 0001192301/1 від 20.12.2007 р.; 1535№0001192301/2 від 21.03.2008 р.; № 0001192301/3/2643 від 13.06.2008 р.

3.          В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4.          Судові витрати в розмірі 1,70 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренус Ревайвел»з Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий Суддя                                                             Добрянська Я.І.

Судді                                                                                           Келеберда В.І.                                                                                           Степанюк А.Г.