Ухвала суду № 33144520, 21.08.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ушенко С.В.

Суддя-доповідач - Білак С. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 року справа №805/6484/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білак С.В., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., секретар судового засідання Костроміна Г.С., з участю представника позивача Ткаченко Ю.М., представника відповідача Топузова В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі № 805/6484/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач. Фонд) звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році у сумі 1 592 381,84 грн. та пеню у сумі 3503,28 грн., разом - 1 595 885,12 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам, які мають істотне значення для справи.

Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. При вирішенні справі на користь відповідача суд засновувався на тому, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості та іншими органами. Але ж ч. 2 цього закону чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Крім того, в законодавстві України не міститься жодного положення про звільнення підприємства від адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів у зв'язку з тим, що інваліди не направлялись на підприємство, що також не було взято судом до уваги.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2012 році становила 6246 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначена у звіті становить 250 осіб, що відповідає вимогам Закону. Фактично було працевлаштовано 216 інвалідів (а.с. 8).

Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів згідно з вимогами ст. 20 цього Закону відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції, сума яких визначена в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, у сумі 1592381.84 грн., за несплату вказаних санкцій позивачем була нарахована пеня відповідно до ст. 20 вказаного Закону і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, в розмірі 3503 грн. 28 коп. (а.с.6, 7).

З матеріалів справи вбачається, що протягом звітного року відповідачем до Маріупольського міського центру зайнятості подавалася інформація про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, листи з вхідними відмітками Маріупольського міського центру про запрошення на роботу на підприємство відповідача інвалідів з урахуванням рекомендацій реабілітаційних карт інваліда з переліком посад та розмірів окладів. (а.с.24-94).

Також відповідачем надані оголошення у друкованих засобах масової інформації щодо працевлаштування інвалідів (а.с.95-101).

Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, абзацом першим якої встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вжиті усі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, відділення Фонду надана в повному обсязі, виділені робочі місця та є бажання підприємства працевлаштувати інвалідів. Відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на підприємстві відповідача, не є підставою для застосування до нього фінансово - господарських санкцій.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про відмову в задоволені позовних вимог позивача.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі № 805/6484/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали складена в нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 21 серпня 2013 року, в повному обсязі складена 26 серпня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя С.В.Білак

Судді Т.Г.Гаврищук

М.Г.Сухарьок