Постанова № 33143701, 22.08.2013, Луганський окружний адміністративний суд

12

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2013 року Справа № 812/6856/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Ушакова Т.С.,

при секретарі судового засідання Разіній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державноїого департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання бездіяльності неправомірною, визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду з Вищого адміністративного суду України надійшла на новий розгляд адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державноїого департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якій позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах; стягнути з Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах моральну шкоду у розмірі 1700 грн.; визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищої юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997) та скасувати в повному обсязі наказ Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 №59; зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області виплатити ОСОБА_2 додаткові види оплати праці, а саме: надбавку за особливі умови служби з моменту початку дії наказу від 14 червня 2002 року по день його звільнення на пенсію; зобов'язати Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Брянківську виправну колонію №11 довести до зацікавлених осіб рішення суду про скасування наказу №59.

Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги і пояснив, що у травні 2007 року він звертався до прокуратури Луганської області із зверненням і просив перевірити відповідність наказу №59 від 14.06.2002, виданого начальником Брянківської виправної колонії №11 вимогам чинного законодавства, насамперед постанові Кабінету Міністрів України №1153 від 11.10.1997 «Про затвердження примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим,, місцевих органах влади» (надалі - Постанова №1153). Прокуратура Луганської області направила його звернення до Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень у кримінальних справах (надалі - Спецпрокуратура) для проведення перевірки. Спецпрокуратура замість самостійної перевірки зазначеного наказу переадресувала звернення до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області (надалі - Управління), хоча в зверненні не було ніяких вимог щодо перевірки службової діяльності.

У червні 2007 року він отримав відповідь Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області №17/198-Ш від 20.06.2007 року, яка на його думку є формальною відпискою, оскільки не висвітлює жодної відповіді на поставлені питання, тому не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», зокрема ч.1 ст. 15, та ст. 19, оскільки у відповіді Управління посилається на те, що постановою Брянківського міського суду Луганської області від 18.10.2006 наказ №59 визнаний незаконним в частині його застосування з 16.06.2002 і на підставі такого рішення робить, на думку позивача, неправильний висновок, що в інший частині цей наказ відповідає вимогам інших нормативних актів.

Позивач вважає, що суд розглянув відповідність наказу №59 тільки вимогам Конституції України щодо зворотної сили Закону України «Про інформацію» щодо його доведеності до кола зацікавлених осіб. Питання про відповідність наказу №59 іншим нормативним актам, крім Конституції та Закону України «Про інформацію» судом не розглядалися.

Бездіяльність Спецпрокуратури та Управління, на думку позивача, полягає в тому, що Управління формально поставилося до своїх обов'язків при розгляді звернення і в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» повно, об'єктивно та всебічно стосовно відповідності наказу №59 вимогам Постанови №1153 не розглянуто, а, Спецпрокуратура безпідставно направила звернення позивача на розгляд до Управління, яке є зацікавленою особою, та не перевірила відповідь Управління щодо відповідності колу поставлених питань, та не надала належної правової оцінки їх невідповідності.

Відповідно до положення про Державний департамент України з питань виконання покарань і відповідних положень про виправні колонії, Брянківська виправна колонія №11 є виконавчим органом державної виконавчої влади, тому нормативні акти органу виконавчої влади, що утворюються під час діяльності такого органу, повинні відповідати вимогам щодо оформлення та видання таких документів, передбаченим Постановою №1153. Зокрема, відповідно до п. 4.1.2 Постанови №1153 передбачено, що як правило всі службові документи повинні оформлятися на бланках установи, деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові документи) та документи, створювані від імені кількох або більше організацій, оформляються не на бланках. Наказ №59 такій вимозі не відповідає, оскільки виконаний не на бланку.

Відповідно до п.4.2. Постанови №1153 службовий документ, що складається в установі, повинен мати обов'язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, назва виду документа, дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання документа і направлення його до справи. Відповідно до п.4.2.2. найменування установи повинно відповідати найменуванню, зазначеному у положенні (статуті) про неї. Скорочене найменування вживається тільки у разі, коли воно офіційно зафіксовано у положенні про установу. На бланку скорочене найменування розміщується слідом за повним.

Повне найменування відповідача - Брянківська виправна колонія №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області. З копії наказу №59 вбачається, що вимоги Постанови №1153 не виконані оскільки в наказі зазначено скорочена назва - БВК№11, а враховуючи, що існує установа БВК№11, а також підприємство БВК№11, які хоч і мають одного начальника та головного бухгалтера, але є різними юридичними особами.

Враховуючи викладене, позивач вважає наказ №59 таким, що не відповідає вимогам оформлення документів, передбаченим Постановою №1153.

14 серпня 2008 року ОСОБА_4 надав у Брянківський міський суд Луганської області заяву про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, обґрунтовуючи заяву тим, що ОСОБА_2 звернувся з вимогами про скасування наказу №59 від 14.06.2002 та визнання неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, які він повністю підтримує і хоче долучитися до участі в судовому розгляді справи, тому що ця справа стосується і його особисто.

Разом із заявою ОСОБА_4 надав адміністративний позов до Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, в якому просив суд наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997); зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 нарахувати та виплатити додаткові види оплати праці, які були безпідставно скасовані таким наказом з моменту початку дії наказу з 14 червня 2002 року по день звільнення з установи; визнати неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за не реагування на явно незаконний та неконституційний наказ №59 від 14 червня 2002 року.; відшкодувати солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 1 700,00 грн.

14 серпня 2008 року ОСОБА_8 надав у Брянківський міський суд Луганської області заяву про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, обґрунтовуючи заяву тими ж підставами.

Разом із заявою ОСОБА_8 надав адміністративний позов до Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, в якому просив суд наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997); зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 нарахувати та виплатити додаткові види оплати праці, які були безпідставно скасовані таким наказом з моменту початку дії наказу з 14 червня 2002 року по день звільнення з установи; визнати неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за не реагування на явно незаконний та неконституційний наказ №59 від 14 червня 2002 року.; відшкодувати солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

14 серпня 2008 року ОСОБА_6 надав у Брянківський міський суд Луганської області заяву про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, обґрунтовуючи заяву тими ж підставами.

Разом із заявою ОСОБА_6 надав адміністративний позов до Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, в якому просив суд наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997); зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 нарахувати та виплатити додаткові види оплати праці, які були безпідставно скасовані таким наказом з моменту початку дії наказу з 14 червня 2002 року по день звільнення з установи; визнати неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за не реагування на явно незаконний та неконституційний наказ №59 від 14 червня 2002 року.; відшкодувати солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

14 серпня 2008 року ОСОБА_5 надав у Брянківський міський суд Луганської області заяву про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, обґрунтовуючи заяву тими ж підставами.

Разом із заявою ОСОБА_5 надав адміністративний позов до Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, в якому просив суд наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997); зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 нарахувати та виплатити додаткові види оплати праці, які були безпідставно скасовані таким наказом з моменту початку дії наказу з 14 червня 2002 року по день звільнення з установи; визнати неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за не реагування на явно незаконний та неконституційний наказ №59 від 14 червня 2002 року.; відшкодувати солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

14 серпня 2008 року ОСОБА_7 надав у Брянківський міський суд Луганської області заяву про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, обґрунтовуючи заяву тими ж підставами.

Разом із заявою ОСОБА_7 надав адміністративний позов до Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, в якому просив суд наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 визнати незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили (постанови КМУ №1153 від 17.10.1997); зобов'язати Брянківську виправну колонію №11 нарахувати та виплатити додаткові види оплати праці, які були безпідставно скасовані таким наказом з моменту початку дії наказу з 14 червня 2002 року по день звільнення з установи; визнати неправомірною бездіяльність Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за не реагування на явно незаконний та неконституційний наказ №59 від 14 червня 2002 року.; відшкодувати солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Брянківським міським судом Луганської області залучено ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до участі справі в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 залучені до справи в якості третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Представник відповідача №1 - Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області в судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідність наказу начальника БВК-11 №59 від 14.06.2002 розглянуто Брянківським міським судом Луганської області та згідно постанови від 18.10.2006 цей наказ визнано незаконним в частині його застосування з 01.05.2002, в решті наказ залишений без змін. Враховуючи, що питання незаконності наказу №59 вже вирішено Брянківським судом, представник відповідача № 1 вважає вимоги позивач необґрунтованими.

Представник відповідача №2 - Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача №3 - Управління державного департаменту України з питань покарань у Луганській області в судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення на адміністративного позову, в яких просив суд закрити провадження по справі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що набрала законної сили та є чинною постанова Брянківського міського суду Луганської області від 18.10.2006 по справі № 2а-23/2006 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Брянківської ВК № 11 управління ДПтС України в Луганській області, якою наказ начальника Брянківської ВК № 11 від 14.06.2002 № 59 був визнаний незаконним в частині його застосування з 01.05.2002, в решті частини був залишений без змін, чинним з 16.06.2002.

Представник третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Третя особа - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, до початку судового розгляду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом 2002 року проходив службу на посадах молодшого начальницького складу в Брянківській виправній колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області.

В період видання відповідачем № 1 наказу № 59 від 14.06.2002 треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, також працювали в Брянківській виправній колонії №11.

Матеріалами справи підтверджується, що 14 червня 2002 року начальник Брянківської виховної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області видав наказ №59 про припинення з 01.05.2002 надбавок і доплат від суми пенсій за вислугу років, за високі досягнення у праці, особливі умови служби, кваліфікацію та професійний ризик і виконання особливо-важливих завдань.

Згідно постанови Брянківського міського суду Луганської області від 18.10.2006 по справі 2а-23/2006 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Брянківській виправній колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59 був визнаний незаконним в частині його застосування з 01 травня 2002 року, в решті частини був залишений без змін, чинним з 16.06.2002.

Постанова Брянківського міського суду Луганської області від 28.10.2006 набрала законної сили і є чинною, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд виходить з того, що в основі даної норми лежить принцип загальнообов'язковості закону, відповідно до якого ухвалене судове рішення.

Обов'язковість рішень суду, що набрали законної сили, полягає у тому, що по-перше: вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами. Ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; по-друге: ці органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, яке набрало чинності, виходячи із припущення про його неправильність; по-третє: жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набрало чинності.

Крім того, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими також для осіб, які не брали участі у справі, оскільки вони мають зважати на рішення суду та співвідносити з ним свою поведінку.

Судом встановлено, що у травні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до прокуратури Луганської області із зверненням, в якому просив перевірити відповідність наказу №59 від 14.06.2002 вимогам чинного законодавства, насамперед постанові Кабінету Міністрів України №1153 від 11.10.1997 «Про затвердження примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах влади».

Як вбачається з листа від 11.05.2007 вих. №5119-04, прокуратурою Луганської області звернення ОСОБА_2 було надіслано до Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень у кримінальних справах для розгляду по суті.

Згідно листа від 22.05.2007 вих. №010-03 Луганський прокурор з нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень у кримінальних справах надіслав лист ОСОБА_2 начальнику Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області для розгляду по суті та роз'яснення йому законності наказу №59 від 14.06.2002 начальника Брянківської виправної колонії №11.

20 червня 2007 року листом №17/198-Ш Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області надало відповідь ОСОБА_2 на його звернення, в якому по суті заявлених вимог Управлінням було повідомлено, що відповідність наказу №59 від 14.06.2006 начальника Брянківської виправної колонії №11 було перевірено Брянківським міським судом Луганської області. У відповіді також зазначено, що суд постановив наказ начальника Брянківської виправної колонії №11 визнати незаконним в частині його застосування з 01 травня 2002 року, в решті зазначений наказ було залишено без змін. Постанова Брянківського міського суду Луганської області набрала законної сили, тому немає більш підстав вважати цей наказ таким, що не відповідає вимогам законів або інших підзаконних актів.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача та третіх осіб про те, що їх позовні вимоги не стосуються невідповідності наказу №59 Конституції України, а стосуються невідповідності цього наказу вимогам постанови Кабінету Міністрів України №1153 від 17 жовтня 1997 року, з огляду на те, що Брянківський міський суд постановою від 18 жовтня 2002 року вже вирішив питання щодо відповідності оскаржуваного наказу діючому законодавству в цілому, а не окремим нормативно-правовим та підзаконним актам.

За таких підстав вимога позивача та третіх осіб щодо визнання незаконним і таким, що не відповідає вимогам нормативних актів вищою юридичної сили, насамперед постанові КМУ №1153 від 17.10.1997, наказу начальника Брянківської виправної колонії №11 від 14 червня 2002 року №59, задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, матеріалами справи підтверджується що Брянківським міським судом Луганської області по адміністративній справі 2а-23/2006 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Брянківської виправної колонії №11, наказ начальника БВК №11 від 14 червня 2002 року №59 визнаний таким, що не відповідає діючому законодавству. Тобто, вказаним судовим рішенням в адміністративній справі питання щодо невідповідності наказу №59 діючому законодавству в цілому вже вирішено, судове рішення набрало законної сили і обставини, що були встановлені, доказуванню не підлягають.

22 червня 2009 року ОСОБА_2 - представник третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, надав суду заяву ОСОБА_6, в якій він відмовляється від вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 1 700,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що заява ОСОБА_6 про відмову від частини позовних вимог, підлягає задоволенню і ухвалою закрив провадження у справі в частині вимог ОСОБА_6 щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 1 700,00 грн.

Ухвалою Брянківського міського суду Луганської області від 28 жовтня 2008 року закрито провадження у справі в частині вимог третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 щодо визнання неправомірною бездіяльності Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах у зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

Що стосується вимоги позивача та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_8 та ОСОБА_7, щодо визнання неправомірною бездіяльності Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, суд прийшов до наступного.

Прокурор є суб'єктом владних повноважень оскільки є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади в силу наділення владними повноваженнями щодо регламентації відносин за участю держави.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, законом про прокуратуру, іншими законодавчими актами.

Згідно п.2 ч.1 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (далі - Закон №1789-XII) діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.

Розгляд звернень в органах прокуратури України здійснюється відповідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про звернення громадян», наказу Генерального прокурора України №9гн від 18.12.2005 «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України», а також Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.

Суд також виходить з того, що правову основу діяльності Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області складають Конституція України, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виправний кодекси України, закони України «Про попереднє ув'язнення», «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні», «Про боротьбу з корупцією», інші закони України, акти Президента і Кабінету Міністрів України, Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, Положення про Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає дії Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки вони були вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, при направленні звернення ОСОБА_2 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області Луганська прокуратура з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах керувалася ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає, що у випадку необхідності розгляд звернення громадян покладається на посадову особу або підрозділ службового апарату, спеціально уповноваженого здійснювати цю роботу, в рамках бюджетних асигнувань.

В даному випадку таким апаратом є Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області. Тому суд не вбачає невідповідності чинному законодавству в діях Спецпрократури при дорученні розгляду звернення позивача, з урахуванням, того, що відповідно до ст. 23 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Пунктом 4 Положення про УДДУПВП у Луганській області передбачено, що дане управління підпорядковується Державному департаменту України з питань виконання покарань, яке здійснює керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих йому органів та установ.

Вищим органом для Брянківської виправної колонії №11 є Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Спецпрокуратурою було обґрунтовано прийнято рішення направити скаргу ОСОБА_2 для розгляду по суті та надання відповіді відповідно до Закону України «Про звернення громадян». З огляду на викладене, твердження позивача про незаконність дій Спецпрокуратури, яка, на його думку, полягає в тому, що у зверненні не було ніяких вимог щодо перевірки службової діяльності і тому направлення для розгляду його звернення до Управління ДДУПВП у Луганській області збоку Спецпрокуратури є незаконним, судом не приймається внаслідок необґрунтованості такого твердження.

Дослідивши у судовому засіданні відповіді, які були надані позивачу Луганською прокуратурою з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах і Управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, суд вважає їх обґрунтованими, оскільки в зазначених відповідях враховано постанову Брянківського міського суд Луганської області від 18.10.2006 по справі 2а-23/2006, що набрала законної сили, тобто відповідачі співвідносили з цією постановою свою поведінку при розгляді звернення позивача.

Крім того, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, вимоги позивача та третіх осіб про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Суд не вбачає винних дій чи бездіяльності в діях Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, які при розгляді звернення позивача додержувалися вимог чинного законодавства та співвідносили свою поведінку з постановою Брянківського міського суду Луганської області по справі 2а-23/2006, що набрала законної сили і є обов'язковою також для осіб, які не брали участі у справі.

В судовому засіданні не були встановлені обставини, які б вказували на заподіяння позивачу та третім особам моральної шкоди.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач не надав у судовому засіданні таких доказів та не навів обстави, які б обґрунтовували його позовні вимоги, в той час як відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Проаналізувавши норми чинного законодавства та встановлені судом обставини суд дійшов висновку, що Луганською прокуратурою з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах і Управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України приймалися заходи щодо перевірки звернення позивача та вирішення фактів, що входять до кола предмету нагляду прокуратури та відомчого контролю управління, у зв'язку з чим підстави до задоволення позовних вимог позивача і третіх осіб у суду відсутні.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача № 3 стосовно необхідності закриття провадження у справі з підстав наявності такої, що набрала законної сили постанови Брянківського міського суду Луганської області від 18.10.2006 по справі № 2а-23/2006 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Брянківської ВК № 11 управління ДПтС України в Луганській області, якою наказ начальника Брянківської ВК № 11 від 14.06.2002 № 59 був визнаний незаконним в частині його застосування з 01.05.2002, в решті частини був залишений без змін, чинним з 16.06.2002, оскільки постанова Брянківського міського суду Луганської області стосується лише законності наказу начальника Брянківської ВК № 11 від 14.06.2002 № 59 та не стосується вимог щодо визнання неправомірною бездіяльність Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах; стягнення з Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах моральної шкоди; зобов'язання Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області виплатити додаткові види оплати праці, а саме: надбавку за особливі умови служби з моменту початку дії наказу від 14 червня 2002 року по день звільнення на пенсію; зобов'язання Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області та Брянківської виправної колонії №11 довести до зацікавлених осіб рішення суду про скасування наказу №59.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено 27.08.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державноїого департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання бездіяльності неправомірною, визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.08.2013.

Суддя Т.С. Ушаков