Постанова № 33143675, 22.08.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2013 р. 10:11 Справа №801/6220/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність № 4815 від 16.09.2010 р.,

відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000901702 від 15.02.2013 р. та № 0003431702 від 15.04.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження сум податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб по операціях з контрагентами ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг". Так, позивач стверджує, що реальність господарських операції з вказаними суб'єктами господарювання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Представник КРП "Криммедсервіс" позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час, дату та місце розгляду справи був проінформований належним чином.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, зареєстрований виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим у якості фізичної особи-підприємця 08.02.2005 р.

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС з 17.01.2013 р. по 30.01.2013 р. проведена документальна невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, що перебував у взаємовідносинах з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", та достовірності формування податкового кредиту і податкового зобов'язання за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 30.01.2013 р. № 491/17-2/НОМЕР_3.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем:

- ст. 13 ІV розділу ДКМУ від 26.12.1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України у зв'язку з заниженням підприємцем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у 2010 р. в сумі 31887,12 грн.;

- п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з завищенням податкового кредиту на загальну суму 42516,16 грн., у тому числі по періодах: червень 2010 р. - 1063 грн., липень 2010 р. - 3569,83 грн., серпень 2010 р. - 12866,67 грн., вересень 2010 р. - 21333,33 грн., жовтень 2010 р. - 3683,33 грн.

Спираючись на матеріали актів перевірки ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", а також інформації автоматизованих систем, податкова інспекція формує висновок щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій (з зазначеними підприємствами-постачальниками), які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим, документи, надані до перевірки, не є первинними, а отже не можуть містити відомості про господарську операцію та підтверджувати її здійснення.

На підставі акта від 30.01.2013 р. № 491/17-2/НОМЕР_3 ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000901702 від 15.02.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 31887,12 грн.;

- №0000891702 від 15.02.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 63774,26 грн., у тому числі 42516,16 грн. основного платежу та 21258,1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку шляхом подання відповідної скарги до Державної податкової служби в Автономній республіці Крим, за результатом розгляду якої рішенням ДПС в АР Крим від 11.04.2013 р. №Б/641/10.2-14 податкове повідомлення-рішення №0000901702 від 15.02.2013 р. було залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0000891702 від 15.02.2013 р. - скасовано в частині застосування штрафних санкцій у сумі 14160,06 грн.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003431702 від 15.04.2013 р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 42516,16 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7098,04 грн.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішення є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 15.04.2010 року отримано ліцензію серії НОМЕР_4 Міністерства транспорту та зв'язку України з дозволом на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" (дозволений вид робіт - внутрішні перевезення пасажирів автобусами).

16.12.2009 року укладений трудовий договір з ОСОБА_3, відповідно до якого останній має виконувати роботу механіка на 0,25 ставки за сумісництвом.

Під час виконання покладених на них трудових обов'язків ОСОБА_3 складались заявки на виконання робіт по технічному обслуговуванню та транспортному ремонту автотранспортних засобів, за допомогою яких ФОП ОСОБА_1 виконуються перевезення пасажирів.

З метою здійснення ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів позивачем здійснювалась закупівля автозапчастин, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, виписані контрагентами (ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг") на підставі відповідних рахунків-фактур.

За наслідками проведення господарських операцій ПП "Ротонда Торг" виписано наступні податкові накладні: № 1367 від 28.06.2010 р. на загальну суму з ПДВ 6380,00 грн., ПДВ - 1063,33 грн.; № 1565 від 02.07.2010 р. на загальну суму з ПДВ 11832,00 грн., ПДВ - 1972,00 грн.; № 1654 від 26.07.2010 р. на загальну суму з ПДВ 9587,00 грн., ПДВ - 1597,83 грн.; № 2095 від 05.08.2010 р. на загальну суму з ПДВ 26254,00 грн., ПДВ - 4375,67 грн.; № 2206 від 17.08.2010 р. на загальну суму з ПДВ 27543,00 грн., ПДВ - 4590,50 грн.; № 2344 від 27.08.2010 р. на загальну суму з ПДВ 23403,00 грн., ПДВ - 3900,50 грн.; № 3200 від 12.10.2010 р. на загальну суму з ПДВ 12593,00 грн., ПДВ - 2098,83 грн.; № 3215 від 27.10.2010 р. на загальну суму з ПДВ 9507,00 грн., ПДВ - 1584,50 грн.

ТОВ "Бренд Строй" виписано податкову накладну № 1407/1 від 06.09.2010 р. на загальну суму з ПДВ - 128000,00 грн., ПДВ - 21333,34 грн.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 42516,16 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту червня, липня, серпня, вересня та жовтня 2010 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Крім того, суми сплаченої вартості товарів за видатковими накладними: № 1367 від 28.06.2010 р., № 1565 від 02.07.2010 р., № 1654 від 26.07.2010 р., № 2095 від 05.08.2010 р., № 2206 від 17.08.2010 р., № 2344 від 27.08.2010 р., № 3200 від 12.10.2010 р., № 3215 від 27.10.2010 р. та за актом виконаних робіт № 1407/1 від 06.09.2010 р. у загальному розмірі 212580 грн. були включені до складу витрат, пов'язаних з одержанням доходу, про що свідчить пункт 1.3 розділу I декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2010 року.

Оплата вартості отриманих автозапчастин підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків.

Як було вище зазначено, в ході проведеної перевірки позивача було виявлено порушення вимог податкового законодавства, що призвело, зокрема до заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість за 2010 рік.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності у 2010 році визначався розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет №13-92), який, згідно з п. 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889) підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом "а" пункту 19.1 статті 19 Закону № 889 платник повинен вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету № 13-92 оподаткованим доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковим органом при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємству.

Згідно з частиною 3 статті 13 Декрету № 13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на час формування позивачем валових витрат за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону передбачено що, до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), підтверджених платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належали до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним станом на момент формування позивачем податкового кредиту червня, липня, серпня, вересня та жовтня 2010 року, було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П. п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону було обумовлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Вимоги щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної були закріплені в підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону.

У п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону було встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Матеріали справи свідчать, що витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходів, та податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг" були сформовані позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні (№ 1367 від 28.06.2010 р., № 1565 від 02.07.2010 р., № 1654 від 26.07.2010 р., № 2095 від 05.08.2010 р., № 2206 від 17.08.2010 р., № 2344 від 27.08.2010 р., № 3200 від 12.10.2010 р., № 3215 від 27.10.2010 р. та № 1407/1 від 06.09.2010 р.) містять всі реквізити, визначені в якості обов'язкових підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та відповідає формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 8 жовтня 1998 р. N 469).

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб був зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", суд звертає увагу на те, що одними з видів господарської діяльності позивача за КВЕД є: діяльність автомобільного регулярного транспорту (60.21); діяльність нерегулярного пасажирського транспорту (60.23).

Як було зазначено вище, 15.04.2010 р. позивачем була отримана ліцензія серії НОМЕР_4, яка підтверджує право на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до пункту 2.3 Розділу ІІ Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт", затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.07.2010 р. N 427, ліцензіати, які виконують роботи з надання послуг з перевезення, зобов'язані, серед іншого:

- використовувати сертифіковані та дозволені для використання автотранспортні засоби;

- забезпечувати контроль технічного та санітарного стану автотранспортних засобів, проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв автотранспортних засобів із відповідною відміткою у дорожніх листах, якщо їх наявність передбачена законодавством України, а також їх належне ведення;

- забезпечувати проведення перевірки технічного та санітарного стану, технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", Порядку перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.08.2008 N 974, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.09.2008 за N 794/15485, Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.98 N 102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.98 за N 268/2708, інструкцій заводів - виробників автотранспортних засобів за допомогою осіб, відповідальних за технічний стан автотранспортних засобів (штатних працівників або відповідно до договору з суб'єктами господарювання), які мають відповідну кваліфікацію, вимоги до якої визначені у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 N 336, і у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск N 69 "Автомобільний транспорт", затвердженому наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.02.2006 N 136.

Порядок проведення технічного обслуговування і ремонту дорожніх транспортних засобів, з метою підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки, визначений відповідним Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 р. N 102.

Таким чином, придбання позивачем автомобільних запчастин безпосередньо пов'язано зі здійсненням ним господарської діяльності в сфері перевезення, направлено на забезпечення належного стану транспортних засобів, дотримання ліцензійних умов тощо.

Подальше встановлення придбаних у ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг" автозапчастин, вказує на правомірність формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Так, з метою здійснення ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів позивачем у червні, липні, серпні, вересні та жовтні 2010 р., були встановлені придбані автозапчастини, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявками на виконання робіт з технічного обслуговування (ТО) та актами про приймання виконаних робіт по ТО.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції,господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг" та його реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту в червні, липні, серпні, вересні та жовтні 2010 року та завищення валових витрат в 2010 році неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Бренд Строй" та ПП "Ротонда Торг", останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених підприємств та їх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Стосовно висновків податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог цивільного законодавства в частині укладення угоди, що суперечить моральним засадам суспільства, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 815,01 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

В судовому засіданні 22.08.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 27.08.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0000901702 від 15.02.2013 р. та № 0003431702 від 15.04.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 815,01 грн. (вісімсот п'ятнадцять гривень одна копійка) судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9, ідентифікаційний код 36822070).

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.