Постанова № 33143607, 20.08.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2013 року Справа № 812/6815/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Цицюри О.О.,

при секретарі: Семціві О.В.,

за участю:

позивач: не прибув,

представник відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення №845 від 15.04.2013 року, про застосування штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення №845 від 15.04.2013 року, про застосування штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.04.2013 року листом з рекомендованим повідомленням про вручення №9340400954389 позивач отримав рішення № 845 від 15.04.2013 року від суб'єкта господарської діяльності приватної юридичної особи з назвою «Управління ПФУ у м. Сєвєродонецьку». Позивач вважає, оскільки вона не має повної інформації про дану особу, то вона, ОСОБА_1 оскаржила це рішення до Головного управління ПФУ у Луганській області. 17.05.2013 року листом з рекомендованим повідомленням про вручення позивач отримала Рішення № 3264/09-10 від 14.05.2013 р. Головного управління ПФУ у Луганській області. Після цього позивач оскаржила це рішення до Пенсійного Фонду України. 02.07.2013 р. листом з рекомендованим повідомленням про вручення, позивач отримала Рішення №15565/09-10 від 18.06.2013 р. Пенсійного фонду України, із змісту якого ОСОБА_1 зрозуміла, що її скарга не розглядалась, як і її попередня скарга, а підстави для відмови у задоволенні скарги, на її думку, ґрунтуються на нормах, які взагалі не відносяться до норм, що встановлюють підстави і обов'язок подання звітності. Позивач вважає, що рішення №15565/09-10 від 18.06.2013р. видано на підставі підроблених документів, на думку позивача, не утвореною та, у зв'язку з цим, неправоздатною і недієздатною приватною особою - суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади. У зв'язку з цим, на думку позивача, рішення №845 від 15.04.2013р. є незаконними і підлягає скасуванню з наступних підстав.

Позивач вважає, що рішення №845 від 15.04.2013 р. складено на підставі Акту № 747 від 15.04.2013 року, у якому відомості не відповідають дійсності і свідчать про те, що він підроблений оскільки даний документ складено без проведення перевірки та взагалі без будь яких документів. ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність, як громадянин - підприємець, на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію від 08.02.2000 р. та обравши спрощену систему оподаткування була платником єдиного податку, згідно Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012 р. Як платник єдиного податку вона сплачувала збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку, згідно з пп.5 .6 та 7 п. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». На думку позивача, це підтверджує те, що, вона - позивач, платник єдиного податку, є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування відповідно до ЗУ «Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування». Платником єдиного внеску на пенсійне страхування, а згодом і платником єдиного внеску позивач ніколи не був з огляду на відсутність для цього законних підстав. Позивач вказує, що згідно п.4 ст. 5 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлені підстави, за наявності яких виникають обов'язки платниками єдиного внеску. Позивач зазначає, що у фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та не мають найманих працівників, обов'язку платника єдиного внеску не виникає. На думку позивача, не виникає у позивача такого обов'язку і на підставі п.3 Розділу VIII. Прикінцеві та Перехідні положення ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464. Зокрема, на думку позивача, цим пунктом встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вважаються платниками єдиного внеску та перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. З огляду на це, позивач вважає, що вона не підлягала взяттю на облік, оскільки, на її думку, вона не набувала статусу платників страхових внесків і відповідно з цим не набувала статусу платників єдиного внеску.

Позивач вважає, що рішення № 845 від 15.04.2013 р. видане СПД «УПФУ в м. Сєвєродонецьку», яка є приватною юридичною особою і не має жодного відношення до органів Пенсійного фонду України, оскільки вказана юридична особа ніколи не утворювалась Пенсійним фондом України та відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зареєстрована ЄДРПОУ, як суб'єкт господарської діяльності. Позивач вказує, що станом на 13.11.2002 р. згідно п.1 Положення про ЄДРПОУ Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збирання, накопичення опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно - правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що заходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. На підставі вищенаведеного, позивач вважає, що до ЄДРПОУ можуть бути внесені відомості виключно про осіб, які здійснюють господарську діяльність і є суб'єкти господарської діяльності. Позивач вказує, що СПД ЮО «Управління ПФУ у м. Сєвєродонецьку» не може бути і не є органом державної влади. На думку позивача, СПД ЮО «УПФУ в м. Сєвєродонецьку» ніколи не утворювалось, а її реєстрація має фіктивний характер. Всі ці обставини, на думку позивача, підтверджуються наступним. Згідно ст.24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у ЄДРЮО і ФОП про юридичну особу мають міститись такі відомості, як форма власності юридичної особи, дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу; дата створення юридичної особи; орган, до сфери управління якого належить юридична особа державної форми власності, засновники юридичної особи. За таких обставин, позивач вважає, що є очевидним факт того, що такої юридичної особи, як СПД ЮО «УПФУ в м. Сєвєродонецьку», не існує, оскільки ніколи не утворювалось. Крім цього, на думку позивача, у СПД «УПФУ в м. Сєвєродонецьку» відсутня правоздатність, а отже рішення № 908 від 16.04.2013 р. є незаконним, оскільки, на думку позивача, воно було видано не існуючою, фіктивно зареєстрованою та на підставі цього недієздатною особою, яка взагалі не може мати ні прав ні обов'язків.

На підставі вищезазначеного позивач просить скасувати рішення № 845 від 15.04.2013 р. СПД ЮО «УПФУ в м. Сєвєродонецьку».

У судове засідання позивач не прибула, в позовній заяві просила розглянути справу без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав на адресу суду письмові заперечення на позов, в яких просив розглянути справу без участі представника управління та відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Свої заперечення відповідач обґрунтував наступним.

Позивач, ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, яка відповідно до Закону, є платником єдиного внеску. ОСОБА_1 звіт про суми нарахованого доходу за 2012 рік до Управління пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не надала. На підставі цього, Управлінням було складено Акт від 15.04.2013 року №747, про ненадання страхувальником звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску і винесено рішення №845 від 15.04.2013 року, про застосування штрафних санкцій до позивача у сумі 170 гривень.

На підставі викладеного, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.(а.с.32-37).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення пенсійного фонду» від 28.01.1992 № 39 було створено Пенсійний фонд України, Указом Президента України «Про положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 № 384/2011 було затверджено Положення про Пенсійний фонд України.

Згідно п.1 цього Положення, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр). Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до п.2 вказаного Положення, Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Постановою правління Пенсійного фонду України №8-2 від 30.04.2002р. було затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Згідно із п.1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 N 1261, постановами правління, наказами Фонду, наказами та розпорядженнями регіональних управлінь, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Виходячи з викладеного, завданням управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області є облік платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку, призначення ( перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, ефективне та цільове використання коштів Фонду, стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, інші.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи - підприємця Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 08.02.2000 року № 2 383 017 0000 004749, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 (а.с.19). Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку від 21.05.2012р., ОСОБА_1 є платником єдиного податку (а.с.20).

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 станом на 15.04.2013 року не було подано звіту за 2012 рік. (а.с.8), у зв'язку з цим, відносно неї було складено Акт №747 (а.с.8) та винесено рішення №845 від 15.04.2013 року (а.с.9) про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,00 грн. Позивач оскаржила це рішення до Головного управління ПФУ у Луганській області. 14.05.2013 р. за № 3264/09-10 листом позивачу було направлено Рішення Головного управління ПФУ у Луганській області, яким рішення №845 від 15.04.2013 року залишено без змін. (а.с.10). Позивач оскаржила це рішення до Пенсійного Фонду України. (а.с.11-15). 18.06.2013 р. за вих. №15565/09-10 Пенсійний фонд України позивачу направив Рішення Пенсійного фонду України, згідно якого скарга позивача залишена без задоволення, а рішення №845 від 15.04.2013 року без змін.(а.с.17-18).

Відповідно до Закону України від 08.07.2010 № 2461-VI Закони України «Про Державний бюджет України на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що набув чинності з 17.07.2010, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподатковування (фіксований податок, єдиний податок) та члени їх родин, які брали участь у здійсненні ними підприємницької діяльності і не перебували з ними в трудових відносинах, зобов'язані сплачувати страхові внески. Сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перераховується в Пенсійний фонд України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску.

З 01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом другим розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом, шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється (пункт третій розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464).

Згідно п. 4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Проте, у порушення п. 4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не подала звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, у судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваного рішення №845 від 15.04.2013 року, оскільки на момент прийняття вказаного рішення, позивач перебував на обліку у відповідача.

Доводи позивача ґрунтуються на хибному тлумаченні чинного законодавства та не спростовують факту порушення ним обов'язку надання звітності до органів Пенсійного фонду України, а також підстав для застосування штрафних санкцій.

Тому, у суду відсутні підстави для скасування рішення №845 від 15.04.2013 року.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.

Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи по суті, вирішує питання про розподіл судових витрат.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р. №3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що судові витрати позивачем не були понесені при наданні позову до суду.

У разі несплати судового збору на момент вирішення справи, суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору, відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Оскільки в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, а відтак судовий збір у розмірі 114,70 грн. належить стягнути з позивача.

На підставі частин 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23.08.2013, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення №845 від 15.04.2013 року, про застосування штрафних санкцій - відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 114,70 грн. (сто чотирнадцять гривень 70 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 23 серпня 2013 року.

Суддя О.О. Цицюра