Постанова № 33143333, 20.08.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року Справа № 901/1202/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

відповідача: не з'явився, Публічне акціонерне товариство "Керчгаз";

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Керчгаз" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 20 червня 2013 року у справі №901/1202/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, Київ 1, 01001)

до Публічного акціонерного товариства "Керчгаз" (вул. Чкалова, 151, Керч, 98300)

про стягнення 5424,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства „Керчгаз" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 053,00 грн., три відсотки річних у розмірі 548,33 грн. та пені у розмірі 2 823,08 грн. за несвоєчасну оплату за спожитий за договором №578-1 від 31 січня 2011 року природний газ.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року у справі №901/1202/13 (суддя Доброрез І.О.) позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Керчгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 776,36 грн. інфляційних втрат, 523,58 грн. 3% річних, 2 694,14 грн. пені.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 276,64 грн., 3% річних в сумі 24,75 грн. та 128,94 грон. пені у позові відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Керчгаз" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 2 694,14 грн.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що нарахування неустойки не відповідає пункту 7.7 договору, а також позивачем пропущено строк позовної давності. Крім того, заперечує проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 20 серпня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г..

У судове засідання, призначене на 20 серпня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

31 січня 2011 року між сторонами у справі укладено договір №578-1 купівлі-продажу природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язався у 2011 році поставити відповідачеві природний газ, а відповідач (покупець) зобов'язався прийняти та оплатити газ в обсязі, зазначеному у пункті 2.1 цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець передає покупцеві у 2011 році природний газ в обсязі 42,0 тис.куб.м.

Пунктом 3.5 договору сторони визначили, що кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються продавцем і покупцем. Не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірника акту приймання-передачі газу, підписаних та скріплених печаткою покупця, в яких зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна та вартість. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

Розділом 6 договору передбачений порядок та умови проведення розрахунків, відповідно до якого оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. м, природного газу становить 2 282,00грн., без урахування податку на додану вартість; збору у вигляді

цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 108,20 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1000 куб. м природного газу - 2 435,84 грн., крім того ПДВ - 20%, всього ПДВ- 2 923,01 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2011 і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включено, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди, якими змінювалася вартість газу, що є предметом договору, обсяг газу, що поставляється та строк дії договору (а.с. 16-23).

На виконання умов договору та додаткових угод до нього, протягом січня - березня, жовтня - грудня 2011 року - січня-березня 2012 року позивач передав у власність відповідачеві природний газ на загальну суму 305 421,57 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 24-32).

Однак, у порушення умов договору розрахунки за поставлений природний газ проводились відповідачем несвоєчасно.

Викладене з'явилося підставою для звернення Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття його товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 053,00грн., 3% річних у розмірі 548,33 грн. та пеню у розмірі 2 823,08 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивач просить стягнути з відповідача 2 053,00 грн. інфляційних втрат, що нараховані за безперервний період, але за окремими актами з 16 січня 2011 року по 15 травня 2012 року.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції правомірно встановив, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних витрат було визначено невірні періоди нарахування.

Так, позивач при розрахунку початком періоду нарахування інфляційних витрат окремо за кожним актом визначив 16 число місяця поставки газу, тоді як відповідно до пункту 6.1 договору відповідач мав оплатити природний газ - до 14 числа наступного місяця, а отже період, вказаний відповідачем, не є простроченим.

Вивчивши періоди прострочення відповідачем платежів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають інфляційні витрати на суму 776,36грн. за лютий-березень 2011 року з огляду на наступне.

Позивачем нараховані штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати за поставлений протягом січня-березня, жовтня - грудня 2011 року, січня-березня 2012 року природний газ. Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд при розрахунку інфляційного відшкодування виходить з розрахунку, здійсненого позивачем для нарахування 3% річних.

Як вбачається з вказаного розрахунку, періоди прострочення платежів у березні, квітні, листопаді, грудні 2011 року та січні, лютому, березні, квітні 2012 року становлять менше місяцю та тільки за зобов'язаннями січня 2011 року кількість днів прострочення склала 53 дні.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27 липня 2007 року, №265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що інфляційні витрати підлягають нарахуванню за прострочення зобов'язання січня 2011 року на суму боргу 33 754,90 грн. за період лютий-березень 2011 року. Всього сума інфляційного відшкодування складає 776,36 грн та підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, у стягненні 1 276,64грн. інфляційних втрат суд першої інстанції правомірно у позові відмовив.

Також позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 3% річних в сумі 548,33 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Так, судом першої інстанції було перевірено розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та контррозрахунок, здійснений відповідачем, та встановлено, що позивачем за усіма актами невірно визначено початок періоду прострочення.

Отже, позивачем здійснено нарахування процентів включаючи день, до якого відповідач мав оплатити природний газ - до 14 числа наступного місяця (п.6.1 договору).

Таким чином, при перерахунку 3 % річних за вірними періодами окремо за кожним актом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що сума 3% річних дорівнює 523,58 грн., яке це розраховане відповідачем, а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 3% річних в сумі 24,75 грн. слід відмовити.

Крім того, на підставі пункту 7.2 договору позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 2 823,08 грн. пені, нарахованої ним окремо за кожним актом приймання - передачі, за ті ж самі періоди, що й нараховано 3% річних.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Стаття 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки пункт 6.1 договору передбачений порядок та умови проведення розрахунків, відповідно до якого оплата за газ проводиться покупцем в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, то суд погоджується контррозрахунком пені, зробленим відповідачем за період з 15 лютого 2011 року по 15 квітня 2012 року окремо по кожному акту на загальну суму 2 694,14 грн.

Таким чином, нарахуванням пені здійснено відповідно до пункту статті 232 Господарського кодексу України.

Розмір пені за вказаний період дорівнює 2 694,14 грн., а отже колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 128,94 грн. пені слід відмовити.

Дослідивши обставини встановлені судом першої інстанції колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо не погодження з доводами відповідача, стосовно пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені у зв'язку з наступним.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Виходячи з положень статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (стаття 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно пункту 10.6 договору сторони домовились, що строк позовної давності по цьому договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю 3 (три) роки.

Поняття неустойки передбачено у статті 549 Цивільного кодексу України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що спеціальний строк позовної давності для стягнення неустойки, передбачений саме Цивільним кодексом України (статті 258 Цивільного кодексу України), який сторони і збільшили в пункті 10.6 договору, що повністю відповідає положенню частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що строк позовної давності для вимог про нарахування пені не є пропущеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Керчгаз" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року у справі №901/1202/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1.Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6,Київ 1,01001)

2. Публічне акціонерне товариство "Керчгаз" (вул. Чкалова, 151,Керч,98300)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим