Ухвала суду № 33138765, 13.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 р.Справа № 814/1847/13-аКатегорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 11.04.2013 р.),

представник відповідачів - Приймак І.В. (довіреність від 29.01.2013 р. та від 25.04.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Міністерства доходів та зборів України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, Міністерства доходів та зборів України про визнання протиправним та скасування наказу від 11.04.2013 року № 555-к, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної митної служби про визнання незаконним наказу Державної митної служби від 11.04.2013 року №555-к про звільнення ОСОБА_4 12.04.2013 року з посади начальника Черкаської митниці, скасування даного наказу та поновлення його на посаді начальника Черкаської митниці.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 11.04.2013 року №555-к про звільнення ОСОБА_4 12.04.2013 року з посади начальника Черкаської митниці. Зобов'язано Міністерство доходів та зборів України поновити ОСОБА_4 на посаді начальника Черкаської митниці.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач - Міністерство доходів та зборів України, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на законності та обґрунтованості оскаржуваного наказу.

В судовому засіданні представник апелянта та відповідача - Державної митної служби України підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з липня 1995 року позивач проходив службу в митних органах України, а з 2011 року проходив службу на посаді начальника Черкаської митниці (а.с.13).

Наказом Державної митної служби України № 555-к від 11.04.2013 року ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України у зв'язку з одноразовим грубим порушенням службових обов'язків (а.с.42-44).

Зазначений наказ було прийнято на підставі доповідної записки за результатами аналізу роботи митних органів за період січень-березень 2013 року згідно з рейтинговими показниками результативності за основними напрямами роботи митниць, доведених Міністерством доходів і зборів України (а.с.45-46).

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено вчинення позивачем порушень, які були зазначені у наказі Державної митної служби України № 555-к від 11.04.2013 року у якості підстав для припинення його перебування на державній службі в митних органах України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, статтею 568 Митного кодексу України визначено, що служба в митних органах України є державною службою, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, пов'язаній із створенням сприятливих умов для розвитку законної зовнішньоекономічної діяльності, забезпеченням безпеки суспільства та захистом митних інтересів України.

Згідно з ч. 2 ст. 569 цього ж Кодексу правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Дисциплінарний статут митної служби України, затверджений Законом України № 2805-ІV від 06.09.2005 року «Про дисциплінарний статут митної служби України», визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень.

Також, регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу України».

Аналізуючи положення вищезазначених норм законодавства, колегія суддів доходить до висновку, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, Митним кодексом України, Дисциплінарним статутом митної служби України, а в частині, що не регламентується цими нормами, - Законом України «Про державну службу» та КЗпП України, посилання на який міститься у Законі України «Про державну службу» та Митному кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Правову позицію щодо застосування положень ч. 1 ст. 41 КЗпП України висловив Верховний Суд України у Постанові № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в пункті 22 якої зазначає, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Також, в п. 27 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 року Верховний Суд України зазначає, що на підставі п. 1 ст.41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Водночас, на думку колегії суддів, приймаючи спірний наказ, що став підставою для звільнення позивача з займаної посади, відповідачем очевидно не враховано всі дійсні обставини справи, висновки зроблено без достатніх на то підстав, а також порушено порядок накладення дисциплінарних стягнень.

Так, зі змісту спірного наказу № 555-к від 11.04.2013 року про звільнення позивача з займаної посади слідує, що одноразовим грубим порушення службових обов'язків останнього є невиконання ним в повному обсязі протягом 2013 року завдань Міністра доходів і зборів щодо забезпечення ефективного виконання завдань з наповнення Державного бюджету України та активізації роботи у цьому напрямку. При цьому, неналежне виконання позивачем службових обов'язків з організації роботи митниці та контролю за службовою діяльністю підлеглих спричинило за результатами роботи у березні місяці та у першому кварталі 2013 низькі показники з питомої ваги додаткових надходжень, додаткових надходжень від коригування митної вартості, податкового навантаження, додаткових надходжень від класифікаційної роботи, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, класифікації товарів та заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо. Також, в спірному наказі зазначено про наявність в митниці значної ресурсності по окремим товарам, які, начебто, оформлені митницею за рівнем митної вартості, значно нижчим ніж по системі.

Однак, в спірному наказі не наведено жодних фактів порушення позивачем та/або іншими посадовими особами Черкаської митниці податкового законодавства, законодавства з митної справи при здійснені митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України та суму спричиненого зв'язку з неправомірними діями збитку, також відсутні факти притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб.

З наказу про звільнення позивача вбачається, що в ньому не зазначено, які саме трудові обов'язки, покладені на ОСОБА_4 були ним грубо порушені.

Також, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що зазначене в наказі тривале впродовж звітного періоду ослаблення з його сторони контролю за дією підлеглих, що спричинило погіршення, на погляд відповідача, похідних від основної діяльності митниці показників, у нормативно визначеному порядку не доведено.

Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

В силу ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З даної норми Закону випливає те, що крім звільнення існують альтернативні види дисциплінарної відповідальності і власник або уповноважений ним орган, вирішуючи питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності повинен об'єктивно та неупереджено оцінити характер проступку, встановити форму вини та рівень суспільно небезпечних наслідків, лише на підставі цього обирати вид відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, за період роботи в митних органах позивач до дисциплінарної відповідальності не притягувався, що підтверджується біографічною довідкою, наданою позивачем. Отже, відповідач не обґрунтував неможливість застосування до позивача такого заходу стягнення як догана.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41 (1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Зазначена позиція також висловлена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Як вбачається з матеріалів справ, з 12.04.2013 року по 19.04.2014 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в третій Черкаській міській лікарні (а.с.109).

Відповідачем прийнято наказ про звільнення позивача 11.04.2013 року, при цьому, дата звільнення за займаної посади позивача визначена цим наказом - 12.04.2013 року, тобто звільнення позивача мало місце в період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог ст. 40 КЗпП України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи рішення про звільнення позивача з митого органу відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення, з порушенням прав позивача, у зв'язку з чим його вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 11.04.2013 року № 555-к, поновлення на посаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства доходів та зборів України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, Міністерства доходів та зборів України про визнання протиправним та скасування наказу від 11.04.2013 року № 555-к, поновлення на посаді - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано колегією суддів 16 серпня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/