Постанова № 33133732, 12.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 910/4712/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.08.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року

у справі № 910/4712/13 (суддя Балац С.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг

військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»

про стягнення 104,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року по справі № 910/4712/13 позов Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про стягнення 104,11 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь Міністерства оборони України 104,11 грн. пені. Також, стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 03.06.2013 року відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року у справі № 910/4712/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 12.08.2013 року представник державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник Міністерства оборони України у судовому засіданнях 12.08.2013 року також надав суду свої пояснення, щодо поданої апеляційної скарги, в яких, заперечив проти апеляційної скарги на підставі доводів викладених у запереченні на апеляційну скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обґрунтованим. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 03.06.2013 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2012 року між Міністерством оборони України, як комітентом, (позивач) та державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «УКРСПЕЦЕКСПОРТ», як комісіонером, (відповідач) укладено договір комісії № 181/7/7-12 ВР про відчуження та реалізацію військового майна (далі - договір), за умовами якого позивач доручає відповідачеві, а останній бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать договору, та виконати від свого імені в інтересах позивача та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на внутрішньому ринку згідно зі специфікацією майна, яке передається позивачем відповідачеві для реалізації його покупцеві (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що загальна сума договору, за яким позивач передає для реалізації відповідачеві майно, підтверджується додатками і встановлюється сторонами в розмірі 72537 грн. без додатку на додану вартість і включає вартість майна (мінімальну вартість на умовах «франко-склад» згідно зі звітом про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна, невід'ємною частиною якого є Рецензія на нього).

Відповідно п. 4.3 договору грошова сума, яку відповідач зобов'язується перерахувати позивачеві від виконання його доручення, повинна бути не меншою ніж передбачено у п. 5 додатку № 2 до договору, яким, у свою чергу, встановлено 92184,70 грн.

У відповідності до п. 5.5 договору кошти, отримані відповідачем від реалізації покупцеві майна, за виключенням комісійної плати, податку на додану вартість, який включається до ціни реалізації майна, та документально підтверджених сум витрат, понесених відповідачем при організації реалізації покупцеві майна за договором, протягом 5 (п'яти) днів з дати підписання актів приймання-передачі майна від позивача до відповідача, перераховуються у гривнях на рахунок позивача.

Згідно п. 8.2 договору за затримку платежів позивачеві, проти встановлених договором строків, відповідач із власних коштів виплачує позивачеві пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених відповідачем платежів за кожний календарний день такої затримки.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором та на його умовах, передав, а відповідач отримав частину майна, згідно акту прийому-передачі, загальною вартістю 61456,47 грн. Вказаний акт прийому-передачі підписано сторонами договору 05 березня 2012 року. Позивач вважає, що відповідач, з урахуванням вимог пункту 5.5 договору, був зобов'язаний перерахувати грошові кошти на рахунок позивача до 12 березня 2012 року, включно.

В свою чергу відповідач перерахував позивачу грошові кошти від реалізації майна в розмірі 92184,70 грн. - 16 березня 2012 року, про що свідчить платіжне доручення від 16.03.2012 № 166.

У березні 2013 року Міністерство оборони України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за період з 13.03.2012 по 16.03.2012 у сумі 104,11 грн.

Заперечуючи проти вказаного позову, відповідач зазначає, що оскільки комісіонер отримав майно від комітента частинами 05.03.2012 року та 20.03.2012 року, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі майна, тому обов'язок відповідача, який полягає у перерахуванні у п'ятиденний строк на рахунок позивача грошових коштів, виник після передачі всього майна, тобто, з моменту підписання акту прийому-передачі від 20.03.2012 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року по справі № 910/4712/13 позов Міністерства оборони України про стягнення з державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» 104,11 грн. - задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору комісії, згідно якого, в силу ст. 1011 ЦК України, одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач виконав своє зобов'язання за договором та передав відповідачу частину майна, згідно акту прийому-передачі, загальною вартістю 61456,47 грн. Вказаний акт прийому-передачі підписано сторонами договору 05 березня 2012 року.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, в порушення умов пункту 5.5 договору, перерахував грошові кошти від реалізації покупцеві майна в розмірі 92184,70 грн. 16 березня 2012 року, тобто, з порушенням строків. Колегія суддів вважає, що відповідач, з урахуванням вимог вказаного пункту договору, зобов'язаний був перерахувати грошові кошти на рахунок позивача до 12 березня 2012 року, включно.

Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що оскільки комісіонер отримав майно від комітента частинами 05.03.2012 року та 20.03.2012 року, то обов'язок відповідача, який полягає у перерахуванні у п'ятиденний строк на рахунок позивача грошових коштів, виникає у відповідача тільки після передачі всього майна, тобто з моменту підписання акту прийому-передачі від 20.03.2012 року.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що пунктом 5.5 договору сторонами було визначений обов'язок відповідача у п'ятиденний строк від дати підписання актів приймання-передачі майна перерахувати грошові кошти отримані комісіонером від реалізації покупцеві майна на рахунок позивача, тобто згідно акту приймання-передачі майна від 05.03.2012 року відповідач зобов'язаний був перерахувати грошові кошти на користь позивача до 12 березня 2012 року, включно, а згідно акту приймання-передачі майна від 20.03.2013 року - до 26 березня 2012 року, включно.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв'язку із порушенням з боку відповідача зобов'язань за договором, позивач заявив вимогу застосування грошової відповідальності, яка полягає у стягненні з відповідача неустойки у вигляді пені за період з 13.03.2012 року по 16.03.2012 року у сумі 104,11 грн.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати позивачу пені за порушення зобов'язань за договором.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідач у встановлений договором п'ятиденний строк свого обов'язку щодо своєчасної оплати належним чином не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, враховуючи вищезазначене, судова колегія апеляційного господарського вважає, що позовна вимога позивача про застосування до відповідача грошової відповідальності у вигляді пені, передбаченої пунктом 8.2 договору, за період з 13.03.2012 року по 16.03.2012 у сумі 104,11 грн. підлягає задоволенню, оскільки факт порушення з боку відповідача пункту 5.5 договору належним чином доведений, документально обґрунтований та відповідачем не спростований. Розрахунок пені є обґрунтованим та вірним.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та стягнув з державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь Міністерства оборони України 104,11 грн. пені.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було неправомірно прийнято позовну заяву Міністерства оборони України та взагалі розглянуто позов, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір та з цих підстав скаржник вважає, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.

У відповідності до ч.2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до пункту 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи, зокрема у разі неподання доказів оплати може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК Укрвїни.

Так, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням, місцевий господарський суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат у відповідності до ст. 49 ГПК України та стягнув з відповідача в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов про стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України 104,11 грн. пені.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року у справі № 910/4712/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2013 року у справі № 910/4712/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4712/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 27.08.2013 року