Постанова № 33133585, 20.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2013 р. Справа№ 913/1046/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Семенець С.В. ( довір. б/н від 05.02.13)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2013р.

у справі № 913/1046/13 (суддя Мандриченко О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс»

про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних позовних вимог

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсною заяви відповідача до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. № 03/09-01 та зобов'язати відповідача виконати грошові зобов'язання відповідно до наказу про примусове виконання рішення № 1/119 від 20.08.2010р. про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу 183 891,85 грн., інфляційних нарахувань 5 075,42 грн., 3 % річних 1 317,99 грн. пені 9 006,17 грн. витрат по держмиту 1 992,91 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляд справи в сумі 236 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2013р., повний текст якого підписаний 08.07.2013р., у справі № 913/1046/13 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, висновки, викладені в рішення не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Позивач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами справи.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст.ст.99,101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2009р. позивач та відповідач уклали договір №10-09/ЕР про надання охоронних послуг відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання надати послуги по охороні відходів вуглезбагачення (породи), а відповідач - оплатити їх до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі акту виконаних робіт.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті, наданих позивачем за вказаним вище договором послуг виконував не належним чином внаслідок чого утворилась заборгованості по оплаті таких послуг в сумі 183 891,85 грн.

Викладені вище факти підтверджуються рішенням Господарського суду Луганської області від 05.08.2010р. у справі №1/119 (а.с. 10-11), яким було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Ремо» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» боргу в сумі 183 891,85 грн., 5 075 грн. 42 коп. інфляційних нарахувань, 3% річних в розмірі 1 317,99грн., пені в сумі 9 006,17грн., витрат по держмиту в сумі 1 992,91грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 236 грн. Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України зазначені факти не потребують доведення під час розгляд даної справи.

На виконання вказаного вище рішення 20.08.2010 р. видано наказ (а.с. 12) виконавче провадження по виконанню якого відкрито 13.12.2012р. Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (виконавче провадження №35631059) (а.с. 13).

08.02.2013р. відповідач звернувся до Господарського суду Луганської області із заявою про визнання наказу від 20.08.2010 №1/119 таким, що не підлягає виконанню (а.с. 14).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.02.2013р. заяву відповідача про визнання наказу від 20.08.2010 №1/119 таким, що не підлягає виконанню залишено без розгляду з підстави ненадання відповідачем витребуваних судом документів.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач вдруге звернувся до Господарського суду Луганської області із заявою про визнання наказу від 20.08.2010р. №1/119 таким, що не підлягає виконанню, і, ухвалою суду від 11.03.2013р. вказану заяву позивача задоволено та визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Луганської області від 20.08.2010р. №1/119.

Підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню Господарським судом Луганської області зазначено те, що:

- 29.07.2010р. між ТОВ «Техноантрацит» та ТОВ «Енергоресурс» укладено договір відступлення права вимоги № 29/07/10-01, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги виконання грошового зобов'язання позивачем за договорами комісії № 19/06-12К-Техно від 19.06.2008р. та № 08/10-09 від 08.10.2009р. щодо перерахування грошових коштів в сумах 45 847,12 грн. та 204 813,50 грн. відповідно;

- згідно акту прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги № 29/07/10-01 від 29.07.2010р. новий кредитор (відповідач) прийняв документи від первісного кредитора (ТОВ «Техноантрацит»), а за листом від 02.08.2010р. № 02/08/10001 повідомив позивача про договір цесії, що підтверджується описом вкладення на ім'я позивача з фіскальним чеком «Укрпошти» за 27.08.2010р.;

- у відповідності до заяви відповідача про визнання наказу суду від 20.08.2010р. таким, що не підлягає виконанню, він посилається на проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

- матеріалами справи підтверджується наявність усіх необхідних умов, необхідних для проведення зарахування (зустрічність вимог, їх однорідність, ясність та «зрілість» вимог), а саме: грошовий характер зобов'язань за наказом суду від 20.08.2010р. та договорами комісії № 19/06-12К-Техно від 19.06.2008р. та № 08/10-09 від 08.10.2009р.; настання строку оплати боргу за наказом пов'язане з датою набрання рішенням суду законної сили та його видачі 20.08.2010р., оплата боргу комісіонером (стягувачем за наказом) після реалізації товару за договорами комісії, що не спростовано позивачем; факт надіслання відповідачем позивачу заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. № 03/09001 підтверджується належними доказами (опис вкладення на ім'я позивача з фіскальним чеком «Укрпошти» за 06.09.2010р.).

При зверненні до суду з даним позовом позивач посилається на те, що відповідно до матеріалів заяви про визнання наказу суду від 20.08.2010р. у справі № 1/119 таким, що не підлягає виконанню, 08.02.2013р. позивачу стало відомо, що відповідач здійснив залік зустрічних вимог в розмірі 201 520,34 грн., з огляду на що, позивач просить визнати недійсною заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. №03/09-01 та зобов'язати відповідача виконати грошові зобов'язання відповідно до наказу про примусове виконання рішення №1/119 від 20.08.2010р.

Підставами для визнання зазначеної заяви недійсною, позивач визначає:

- відсутність однорідності вимог, а саме те, що на думку позивача, було проведено залік юридично неоднорідних цивільно - правових вимог: з боку позивача боргові зобов'язання полягали в оплаті вартості раніш переданого товару, а з боку відповідача боргові зобов'язання полягають в платі наданих послуг та неустойки за неналежне виконання зобов'язання (інфляційних нарахувань, 3% річних, пені), витрат по держмиту, витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи;

- недотримання форми укладання правочину, а саме те, що вимоги відповідача про залік не є однорідними та не підлягають задоволенню відповідно до вимог ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 220 ГК України, ст. 601 ЦК України та Постанови ВГСУ від 21.06.2007р. №13/159-06;

- сплив позовної давності, і вважає, що відповідно до ст. 257 ЦК України, відповідач не має права вимоги боргу.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною заяви відповідача до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. № 03/09-01 з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї сторони.

У разі зміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора (п. 1 ст. 603 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського кодексу України, факти встановлені рішенням Господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зі змісту ухвали господарського суду Луганської області від 11.03.2013р. у справі №1/119, яка, у встановленому законом порядку, набрала законної сили слідує, що:

- заперечення позивача проти задоволення заяви відповідача з посиланням на неоднорідність вимог за заліком та на те, що закінчився строк позовної давності щодо боргу, судом відхиляються, оскільки спростовуються змістом відповідних правочинів щодо однорідності вимог, про що вказано вище;

- відносно спливу строку позовної давності щодо відступленої заборгованості, то позивачем не надані докази, що такий строк закінчився до вимог в сумах 45 847,12 та 204 813,50 грн. при тому, що у договорах комісії строк їх дії не визначений певною датою.

Отже, вказаною ухвалою спростовані посилання позивача на неоднорідність вимог за спірним заліком та пропущення строку позовної давності щодо боргу залік за яким проводився спірною заявою, і, з огляду на приписи ч. 2 ст. 35 ГПК України та враховуючи однаковий суб'єктний склад у даній справі та у справі №1/119, факти, що встановлені Господарським судом Луганської області під час розгляду справи № 1/119, не підлягають доведенню знову при вирішенні даного спору.

Слід зазначити і про те, що при розгляді заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №1/119, Господарським судом Луганської області були встановлені факти наявності усіх необхідних умов, для проведення зарахування наявних зустрічних грошових вимог між позивачем та відповідачем та встановлено, що заява про залік зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. №03/09001 відповідає вимог чинного законодавства України, та була отримана позивачем 06.09.2010р. в установленому порядку, про що відображено в ухвалі суду.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, позивачем не було надано суду належного обґрунтування та документального підтвердження наявності підстав щодо визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. №03/09-10.

Позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання недійсною заяви відповідача до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. № 03/09-01 з підстав, заявлених ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, тому суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив позивачу у вимогах про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. №03/09-10. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати грошові зобов'язання відповідно до наказу про примусове виконання рішення № 1/119 від 20.08.2010р. також задоволенню не підлягають, оскільки вказані вимоги не є самостійними, не містять окремого обґрунтування та доказів, а є правовим наслідком задоволенні позовних вимог про визнання недійсною заяви відповідача до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.09.2010р. № 03/09-01, а тому, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволенні.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно повністю відмовив у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2013р. у справі № 913/1046/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2013р. у справі №913/1046/13 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №913/1046/13.

Повний текст постанови складено 27.08.2013

Головуючий суддя Пашкіна С.А.

Судді Баранець О.М.

Сітайло Л.Г.