Рішення № 33125839, 21.08.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/3127/13-ц Провадження № 22-ц/795/1948/2013 Головуючий у I інстанції - Косач І. А. Доповідач - Страшний М. М.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСтрашного М.М.суддів:Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., при секретарі:Примачок Ю.О.за участю:представника позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредо-Центр" на заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ „Кредо-Центр" про визнання недійсним договору, стягнення коштів та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ТОВ „Кредо-Центр" про захист прав споживача, визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 19.11.2012 року між нею та ТОВ „Кредо-Центр" був укладений договір про надання послуг з метою придбання сільськогосподарської техніки на суму 70 000 грн. На виконання умов договору в день його підписання, вона перерахувала на розрахунковий рахунок відповідача реєстраційний платіж в сумі 2450 грн.. В подальшому нею на рахунок відповідача були внесені кошти на загальну суму 4013 грн. 32 коп. Вважаючи, що договір був у кладений нею внаслідок обману з боку відповідача, позивачка просила суд визнати договір № 003300 від 19.11.2012 року недійним, стягнути з відповідача 6463 грн. 32 коп., що були перераховані нею на виконання умов договору, а також 1 000 грн. моральної шкоди.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір № 003300 від 19.11.2012 року, укладений між ТОВ „Кредо-Центр" та ОСОБА_6. Стягнуто з ТОВ „Кредо-Центр" на користь ОСОБА_6 кошти в розмірі 6463 грн. 32 коп. Стягнуто з ПП „Грандфінресурс" на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп. В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ „Кредо-Центр", посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Апелянт наполягає на тому, що на момент вчинення правочину не було допущено порушень законодавства, на які посилається позивач. Вказує, що всі умови договору були погоджені між сторонами під час його укладення, а тому позов є надуманим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19 листопада 2012 року з метою придбання транспортного засобу (сільськогосподарської техніки) ОСОБА_6 уклала договір № 003300 про надання послуг. На виконання умов договору позивачка перерахувала реєстраційний платіж в сумі 2450 грн. відповідачу, а в подальшому також сплатила платежі на загальну суму 4013 грн. 32 коп.

Як вбачається з оспорюваного договору за надання послуг учасник сплачує одноразовий реєстраційний платіж та кожного місяця чистий платіж і адміністративні витрати (пп. 3.1.,3.2 Договору). Пунктом 2.1 ст. 2 договору визначено, що компанія організовує оплату товару та проводить видачу коштів, що надає право на купівлю та отримання клієнтом товару, здійснює оплату товару для клієнта та передачу його клієнту.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 указаного Закону визначено, що фінансові послуги -це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

Надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим залученням фінансових активів від фізичних осіб. Водночас відповідно до ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії, якої в відповідача немає .

Також, позивачка посилалась на те, що умови договору є несправедливими, що суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" які повинні застосуватися, до вказаних правовідносин.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що діяльність відповідача вводить позивача, як споживача, в оману, оскільки згідно умов укладеного договору його виконання здійснюється виключно за кошти учасників, без залучення коштів товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками, в подальшому учасник, який отримав позику, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам, тобто, один учасник за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача, оплачує товар чи позику іншому учаснику. При цьому, позивачка сплачувала відповідачу не за одержання товару чи позики, а фактично за можливість одержання права на купівлю чи отримання позики, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми.

Такі висновки суду повністю відповідають положенням п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідно до якого забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Разом з цим не можна погодитись із висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом ч. 6 ст. 19 закону України „Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, місцевий суд, встановивши, що оспорюваний ОСОБА_6 договір є недійсним, внаслідок того, що його недійсність прямо передбачена законом, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивачки, а повинен був лише обмежитись констатацією цього факту.

Оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, проте невірно застосовано норми матеріального права, рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного Договору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у цій вимозі. В решті рішення слід залишити без змін

Керуючись ст.19 Закону України „Про захист прав споживачів", ст. 215 ЦК України, ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредо-Центр" задовольнити частково.

Заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року в частині визнання недійсним договору №003300 від 19.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кредо-Центр", скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цієї вимоги відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: