Постанова № 33124502, 02.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

02 липня 2013 року справа № 814/945/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомфізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54000

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54056

проскасування податкового повідомлення - рішення від 13.02.2013 № 0000411702

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області, про скасування податкового повідомлення - рішення від 13.02.2013 № 0000411702.

Позов обґрунтовано тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0000411702 від 13.02.13 прийняте відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, а, отже, є повністю незаконним і підлягає визнанню судом протиправними та скасуванню в повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких вказує про те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято на законних підставах в зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі з підстав викладених в запереченні (а.с. 36 б-36 в).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

Позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та перебуває на податковому обліку в органах ДПІ.

З 18.01.2013 по 24.01.2013 головним державним податковими ревізором-інспектором проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "АЛЬ-ФА" (код за ЄДРПОУ 36317247) за липень 2012 по податку на додану вартість.

Під час перевірки було встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено загальну суму податкового кредиту на 8500, 00 грн, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 8500, 00 грн за липень 2012 року (арк. справи 21).

За результатами перевірки складено Акт від 30.01.2013 № 294/17-200/НОМЕР_2 (арк. справи 11-22).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, було винесено податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 № 0000411702 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8500, 0 грн за основним платежем та на суму 2125, 0 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (арк. справи 10).

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В Акті перевірки № 294/17-200/НОМЕР_2 від 30.01.2013 зазначено, що в ході перевірок встановлено відсутність поставок товарів від ТОВ "АЛЬ-ФА", що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до п.1, п.2 ст. 215, п.1 п.5 ст. 203 ЦК України, зазначене свідчить про відсутність фактів реальної поставки та в силу ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто, враховуючи той факт, що операції з придбання товарів вчинені в порушення ч.І ст. 203, ст. 662,655,656 ЦК України, в частині недодержання правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, операції з реалізації товарів не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (а.с. 19).

В зв'язку з вищевикладеним відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено загальну суму податкового кредиту на 8500, 00 грн, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 8500, 00 грн за липень 2012 року.

Так, на підтвердження обґрунтованості даних податкового і бухгалтерського обліку, по операціям з контрагентом ТОВ "АЛЬ-ФА" ФОП позивачем надано до перевірки договори, накладні, податкові накладні та інші первинні бухгалтерські документи.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В Акті не зазначено про наявні дефекти первинних документів обліку, які б не дозволяли або перешкоджали їх відображення в бухгалтерському або податковому обліку підприємства.

Крім того, в Акті не зазначено будь-які документи, з перелічених в ст. 83 ПК України, які б підтверджували висновки Акту про наявні порушення в діяльності підприємства.

Отже, на підтвердженням факту проведення господарської операції є первинні документи бухгалтерського обліку. За відсутності встановленого факту підробки зазначених документів, такі документи використовуються підприємством в бухгалтерському обліку.

В Акті відсутні відомості щодо встановлення факту підробки документів або службового підлогу.

В судовому засіданні 20.06.2013 директором ТОВ "АЛЬ-ФА" Гуц О.О. також підтвердив реальність (товарність) господарських операцій між позивачем та ТОВ "АЛЬ-ФА".

Позивач отримуючи за договорами поставки товари на підставі документів первинного обліку, правомірно відображає результати господарської діяльності в обліку підприємства.

Тобто, висновки про нікчемність правочинів з відображення податкового кредиту з ПДВ у ФОП ОСОБА_1 сум ПДВ, є необгрунтованими і такими, що суперечать законодавству.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем ч.І ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідач, з посиланням на вказані норми права стверджує, що в момент вчинення позивачем правочинів з контрагентом ТОВ "АЛЬ-ФА", останні не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, є "фіктивними", а тому такі правочини згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними.

З огляду на фактичні обставини справи, суд не погоджується з такою правовою позицією відповідача і в частині нікчемності зазначеної угоди вважає її помилковою виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з викладеного, сторонами договору підряду є замовник (постачальник) та виконавець (покупець). Отже, підставою недійсності правочину у розумінні ст.203 ЦК України є недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог останнього.

Відповідачем в акті перевірки не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зокрема, не доведено, що будь-які пункти зазначених правочинів суперечать або не відповідають нормам законодавчих актів.

В той же час згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням наст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "АЛЬ-ФА", з підстави їх фіктивності відповідачем до суду не надано.

Висновок ДПІ про нікчемність правочинів з підстав, зазначених у ст. 228 ЦК України не є вірним, так як податковий орган не встановив і не довів належним чином, які саме дії позивача були спрямовані на порушення публічного порядку та моральних засад суспільства і не наведено жодного доказу спрямованості умислу позивача до порушення публічного порядку в будь-якій формі, зазначеній у вказаній статті.

Жодним Законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Жодним Законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

За таких обставин, суд не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними у акті перевірки відносно нікчемності укладених спірних правочинів, що були укладені між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "АЛЬ-ФА", оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, відповідачем не надано та до матеріалів справи долучено не було.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як наслідок, відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, тому позовні вимоги належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000411702 від 13.02.2013року.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати із Державного бюджету України в сумі 114,70 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич