Ухвала суду № 33123957, 15.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

У Х В А Л А

"15" серпня 2013 р. Справа № Б8/030-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі-помічникові Подимі Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі керуючого санацією Боржника - арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю.,

до відповідача, - товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К», ідентифікаційний код юридичної особи: 33451012, місцезнаходження: 09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 92, (надалі за текстом «Відповідач»),

про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог,

в межах справи №Б8/030-12

за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ», ідентифікаційний код юридичної особи: 14371869, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 16-22,

до боржника, - товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1,

про банкрутство,

керуючий санацією Боржника: арбітражний керуючий Толчеєв Олексій Юрійович, який діє на підставі ліцензії серії АВ №548006, виданої Державним департаментом з питань банкрутства 27.01.2011 року та ухвали господарського суду Київської області від 09.07.2012 року;

Кредитор 1 - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби, ідентифікаційний код юридичної особи: 38164151; місцезнаходження: 08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Леніна, буд. 52;

Кредитор 2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт», ідентифікаційний код юридичної особи: 32010004; місцезнаходження: 09200, Київська область, Кагарлицький район, м. Кагарлик, вул. Довженка, буд. 15/1,

за участю представників учасників провадження:

від позивача: Блащук Н.І., яка діє на підставі довіреності б/№, б/дати;

від відповідача: не з'явився;

інші учасники провадження: не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

в провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/030-12 за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» (ідентифікаційний код: 14371869, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 16-22) (Кредитор) про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» (ідентифікаційний код: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1) (Боржник), порушена ухвалою господарського суду Київської області від 03 березня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13 березня 2012 року визнано безспірні грошові вимоги Кредитора; введено процедуру розпорядження майном Боржника та призначено арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю. розпорядником майна Боржника; вирішено інші процедурні питання у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року у справі №Б8/030-12 затверджено реєстр вимог кредиторів, ухвалено провести перші збори кредиторів до 28 червня 2012 року та до 30 червня 2012 року подати клопотання щодо подальших процедур у справі; вирішено інші процедурні питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09 липня 2012 року відкрито процедуру санації Боржника, призначено керуючим санацією Боржника арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю.; вирішено інші процедурні питання у справі.

08 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі керуючого санацією Боржника - арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю. б/№, б/дати (вх. №3002/13 від 08 серпня 2013 року) про визнання недійсною односторонньої угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, у якій Позивач просить визнати недійсною односторонню угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 556 313, 67 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.), яка оформлена листом-повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11 червня 2013 року, що направлений товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА».

Свої вимоги, викладені у позовній заяві про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог б/№, б/дати Позивач мотивує положеннями ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі за текстом: «Закон про банкрутство») та вказує, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка оформлена листом-повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, що був направлений на адресу Позивача 11 червня 2013 року, є недійсною, так як вона здійснена щодо зобов'язання, виконання якого було зупинено дією мораторію на задоволення вимог кредиторів Позивача та припинено затвердженням реєстру кредиторів Позивача, внаслідок чого дана угода є протиправною та тягне за собою недійсність угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08 серпня 2013 року розгляд заяви призначено на 15 серпня 2013 року.

В судове засідання 15 серпня 2013 року з'явився представник Позивача, який виконав вимоги ухвали суду від 08 серпня 2013 року, надав свої пояснення у справі, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи; вимоги ухвали суду від 08 серпня 2013 року не виконав. Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 15 серпня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши подані ними докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. ст. 34, 35 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом: ГПК України), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Провадження у справі про банкрутство № Б8/030-12 перебуває у процедурі банкрутства - санації боржника.

Пунктом 5 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Відповідно до ч. 3 п. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 п. 10.7. Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №04-5/1193 від 04.06.2004 р., відповідно до частини 11 статті 17 Закону після введення процедури санації у межах справи про банкрутство господарським судом розглядаються заяви керуючого санацією про визнання недійсними угод (правочинів), укладених боржником до винесення ухвали про санацію, які мають ознаки, передбачені абзацами другим і третім частини 11 статті 17 Закону. Про визнання таких угод (правочинів) недійсними чи відмову у визнанні недійсними судом, що розглядає справу про банкрутство, виноситься ухвала. Розгляд заяв про визнання таких угод (правочинів) недійсними повинен здійснюватись з дотриманням загальних засад господарського судочинства та правил судового провадження, передбачених ГПК України, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода (правочин).

Відповідно до п. 81 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» №15 від 18 грудня 2009 року, розгляд господарським судом заяв про визнання таких угод недійсними має здійснюватися з дотриманням загальних засад господарського судочинства, передбачених ГПК, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 01 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» та товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» був укладений договір про надання послуг за № 0109/11, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» надало товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» послуги по обробітку посівів засобами захисту рослин на загальну суму 44 626, 50 грн. (сорок чотири тисячі шістсот двадцять шість гривень 50 коп.)

26 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» та товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» був укладений договір складського зберігання зерна за № 25, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» надало товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» послуги по прийманню, доробці, зберіганню та відвантаженню зернових культур на загальну суму 851 409, 82 грн. (вісімсот п'ятдесят одна тисяча чотириста дев'ять гривень 82 коп.)

Виконуючи обов'язок по оплаті наданих послуг за договором за № 25 від 26 вересня 2011 року, платіжним дорученням від 19 жовтня 2011 року №2469 товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» перерахувало на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» 339 571, 00 грн. (триста тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят одна гривня 00 коп.).

Таким чином, судом було встановлено, що загальна сума заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» перед товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» за договорами про надання послуг за № 0109/11 від 01 вересня 2011 року та за № 25 від 26 вересня 2011 року складає 556 465, 57 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят п'ять гривень 57 коп.)

20 грудня 2011 року, відповідно до видаткової накладної № 468 товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» поставило на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» кукурудзу в кількості 397,4 тонн на суму 556 313, 67 грн. ( п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.). Враховуючи однорідність зустрічних вимог по оплаті наданих послуг та поставленого товару, керуючись ст. 601 ЦК України, товариство з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» 11 червня 2013 року в односторонньому порядку зарахувало суму за поставлену кукурудзу в 556313,67 грн. ( п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.) в якості розрахунку за надані послуги за договорами про надання послуг за № 0109/11 від 01 вересня 2011 року та за № 25 від 26 вересня 2011 року.

Судом встановлено, що з позиції Відповідача, що викладена у листі-повідомленні про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11 червня 2013 року за № 35, в зв'язку зі здійсненням зарахування між сторонами припинились зобов'язання на суму 556 313,67 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.), а саме у товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» по сплаті за отриману кукурудзу в кількості 397,4 тонн, а у товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» по сплаті отриманих послуг за договорами про надання послуг за № 0109/11 від 01 вересня 2011 року та за № 25 від 26 вересня 2011 року.

Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ч. 1. ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що 11 червня 2013 року товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» було надіслано повідомлення від 11 червня 2013 року за № 35 про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України. Проте судом встановлено та Позивачем доведено суду за допомогою належних і допустимих доказів, а Відповідачем по суду не спростовано те, що до цього часу ці зобов'язання не були виконанні чи припиненні та обліковуються в бухгалтерському обліку суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із вимогами ст.ст. 204, 205 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У п. 38 Постанови Пленуму Верховного суду України №15 «Про судову практику у справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 року зазначено наступне, що відповідно до ст. 1 Закону «мораторій на задоволення вимог кредиторів» визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч. 1 ст. 11 та ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство мораторій вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Згідно з ч.7 ст. 12 Закону про банкрутство дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

03 березня 2012 року ухвалою Господарського суду Київської області порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» та цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В газеті «Голос України» № 65 від 10 квітня 2012 року опубліковано оголошення про порушення судом справи про банкрутство боржника. На підставі ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство, судом встановлено, що граничною датою подачі заяв кредиторів з вимогами до Боржника, є 10 травня 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

20 червня 2012 року ухвалою Господарського суду Київської області у справі № Б 8/030-12 було затверджено реєстр вимог кредиторів.

Судом встановлено, що станом на 20 червня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» не заявляло себе в якості кредитора, та відповідно не було включено в якості кредитора до реєстру вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», внаслідок чого зобов'язання, які виникли у товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» на підставі договору про надання послуг за № 0109/11 від 01 вересня 2011 року та договору про надання послуг за № 25 від 26 вересня 2011 року перед товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К», у відповідності до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з 11 травня 2012 року вважаються погашеними.

Згідно із вимогами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 47 Господарського кодексу України, держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Господарський кодекс України у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Господарський кодекс України у ч.ч. 2, 3 ст. 202 передбачає, що господарське зобов'язання припиняється також у разі визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Господарський кодекс України у ст. 20 передбачає, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; - визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов'язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; - іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За таких обставин суд приходить до висновку, що одностороння угода товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 556 313, 67 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.), яка оформлена листом-повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11 червня 2013 року за № 35, що направлений товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», в силу вимог ст.ст. 202, 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 11, 12, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є такою, що суперечить вищевказаним нормам Цивільного, Господарського кодексів України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", інтересам Позивача та порушує його права і порушує публічний порядок, внаслідок чого позовні вимоги Позивача є обґрунтованими і доведеними, в зв'язку з чим позовні вимоги Позивача про визнання недійсною односторонньої угоди товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 556 313, 67 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.), яка оформлена листом-повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11 червня 2013 року за № 35, що направлений товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», - підлягають задоволенню судом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів, можуть вважатися належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору та обставин справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду справи Позивач довів суду за допомогою належних і допустимих доказів обґрунтованість своїх позовних вимог, які Відповідачем не спростовані та по суду не заперечувались.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви б/№, б/дати (вх. №3002/13 від 08.08.2013 року) про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, Позивачем пронесено господарські витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1 200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 коп.).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 1 200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України, у зв'язку з задоволенням позовних вимог, покладаються судом на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 5, 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 42, 43, 32-36, 43, 49, 82, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА до товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, - задовольнити.

2. Визнати односторонню угоду товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К», ідентифікаційний код юридичної особи: 33451012, місцезнаходження: 09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 92, про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 556 313, 67 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста тринадцять гривень 67 коп.), яка оформлена листом-повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11 червня 2013 року за № 35, що направлений товариством з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К», ідентифікаційний код юридичної особи: 33451012, місцезнаходження: 09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 92, на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1, - недійсною з моменту вчинення.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К», ідентифікаційний код юридичної особи: 33451012, місцезнаходження: 09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 92, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1, господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1 200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 коп.).

4. Видати наказ.

5. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі.

Суддя Скутельник П.Ф.