Ухвала суду № 33123390, 23.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2013 р.

Справа № 2-а-8217/10/1470

Категорія: 8.3.2

Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів – Романішина В.Л., Єщенка О.В.

розглянув у порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва до приватного підприємства «Делойт» про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на порушення законодавства при реєстрації підприємства. Відсутність суб’єкта підприємницької діяльності за місцем реєстрації, просив суд: визнати установчі та реєстраційні документи ПП «Делойт» недійсними з дати реєстрації, зокрема: статут ПП «Делойт» зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за №17220 від 03 листопада 2003 року; свідоцтво про державну реєстрацію ПП «Делойт» за №17220 від 03 листопада 2003 року видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради. Визнати недійсним реєстрацію ПП «Делойт» в якості платника податку та визнати недійсним свідоцтво №19760994 від 17 листопада 2003 року про реєстрацію платника податків на додану вартість з дати внесення в реєстр ПДВ. Визнати недійсним всі первинні бухгалтерські документи видані ПП «Делойт». Скасувати державну реєстрацію ПП «Делойт» код ЄДРПОУ 32720518 зареєстрованого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради №17220 від 03 листопада 2003 року.

За результатами розгляду справи Миколаївським окружним адміністративним судом ухвалено постанову від 21 грудня 2010 року про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право звертатися до суду про визнання недійсною та скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності з підстав порушень закону, які були допущені під час його створення. Тобто підстав. Що унеможливлюють державну реєстрацію підприємства.

В апеляційній скарзі ДПІ, не обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги та не зазначаючи того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, вказавши тільки, що судом порушено норми матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове – про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено вичерпний перелік підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, якими є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Наполягаючи, в обґрунтування адміністративного позову, на наявності підстав для визнання недійсними установчих, реєстраційних та фінансово-господарських документів через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, позивач не врахував, що за змістом п. 2 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, а частиною 2 статті 110 ЦК України обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсними установчих, реєстраційних та фінансово-господарських документів через порушення закону допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Як встановлено п.4 ч.1 ст.17 КАС України, державні органи можуть звертатися до адміністративних судів з позовними вимогами лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 104 КАС України також передбачено, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

При цьому п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У свою чергу, Законом України «Про державну податкову службу в Україні», а також іншими законодавчими актами, не передбачено право органів державної податкової служби на звернення із позовами про визнання недійсними установчих, реєстраційних та фінансово-господарських документів через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути з будь-яких підстав.

При розгляді вимог позивача про визнання недійсними установчих документів відповідача слід виходити з того, що такі вимоги не можуть бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу приписів ст.38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. №755-IV, відповідно до яких установчі документи суб'єкта господарювання підлягають правовій оцінці лише з іншими вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством такої юридичної особи.

Тобто, вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається. Висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Зважаючи на все вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року – без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів з часу отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді: