Постанова № 33123188, 19.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2013 року № 826/7945/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 720 558,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту також – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна» (далі по тексту також – відповідач) про стягнення адміністративно – господарських (фінансових) санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2009р, 2010, 2011рр. у розмірі 720 558,30 грн.

В обґрунтування позивних вимог покликався на те, що відповідачем в порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не дотримано нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів, що призвело до виникнення заборгованості на загальну суму 720 558,30 грн. Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

24.07.2013р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України. Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем проведено планову виїзну перевірку відповідача щодо виконання відповідачем як роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплату ним сум адміністративно – господарських санкцій за 2009-2011рр.

За результатами перевірки щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, реєстрації у відділенні Фонду позивача, подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, своєчасного та повного надходження адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України позивачем складено акт перевірки № 120-П12 від 18.12.2012 р.

Як слідує зі змісту акту перевірки, відповідачем у ході перевірки прийшов до висновку про допущення у діях відповідача бездіяльності в частині невиконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та відповідно нараховані адміністративно – господарські санкції за нестворені робочі місяця для працевлаштування інвалідів в розмірі 720 558, 30 грн., в тому числі:

- за 2009рік - 285 565,20грн.: 238 846,14 грн. та пеня за 2009 рік (з 16.04.10 по 18.12.12) - 46 719,06грн;

- за 2010 рік - 197 320,73 грн.: 175 773,78 та пеня за 2010 рік (з 16.04.11 по 18.12.12) - 21 546,95 грн.;

- 2011рік- 237 672,37грн.: 226 571,42 грн. та пеня за 2011 рік (з 18.04.12 по 18.12.12) - 11 100,95 грн.

Не погодившись із висновками позивача, викладеними в акті перевірки, відповідачем подано зауваження до акту перевірки, до яких ним було долучено належним чином засвідчені копії звітів форми №3-ПН «Про наявність вакансій» за 2009-2011 p.p. на 18 арк. (із відбитками вхідних штампів Оболонського районного центру зайнятості).

При цьому, про результати розгляду зауважень відповідача у передбаченому законом порядку не повідомлено.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Як встановлено статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно п. 1. ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Крім того, п. 3 ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно до вимог ст. 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку У країни, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в період 2009-2011рр. створювались робочі місця створював робочі місця для працевлаштування інвалідів та систематично та вчасно звітував до Оболонського районного центру зайнятості в м. Києві про наявність вакансій, шляхом подачі звітів форми №3-ПН (що підтверджується належним чином засвідченими копіями звітів із відбитками вхідних штампів Оболонського районного центру зайнятості, які містяться у матеріалах судової справи).

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних місць на підприємстві та потребу у направлені йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого правопорушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Водночас, за змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відтак, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що відповідач вживав заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушень у сфері господарських правопорушень. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за не забезпечення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися, має узгоджуватись із підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.

Особливу увагу суд звертає на те, що доказів того, що відповідач не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, позивачем не надано, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 720 558,30 грн., - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур