Постанова № 33121939, 23.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р. справа № 804/2122/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю „Майнін" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 804/2122/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Майнін" до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000022220 від 04 лютого 2013 року ,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Майнін" (далі - ТОВ „Майнін") звернулось до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Криворізька північна МДПІ) № 0000022220 від 04.02.2013 р. про донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 751 485 грн., у тому числі 601 188 грн.- за основним платежем та 150 297 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у задоволенні прозову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказує на те, що надані первинні документи у повному обсязі відображають суть та обсяг господарських операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що у період з 27.12.2012р. по 18.01.2013р., на підставі направлення № 544/22 від 27.12.2012 р., та відповідно до наказу № 1153 від 26.12.2012 р., службовими особами Криворізької північної МДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ „Майнін" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „Лан" за період з 01.12.2011р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт № 10/222/35005945 від 25.01.2013 р.

Відповідно до акта перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 601 188 грн., у тому числі по періодах: грудень 2011 р. - на 93 833 грн. 33 коп.; січень 2012 р. - на 93 833 грн. 33 коп.; лютий 2012 р. - на 72 250 грн.; березень 2012 р. - на 72 250 грн.; квітень 2012 р. - на 72250 грн.; травень 2012 р. - на 103 419 грн. 60 коп.; червень 2012 р. - на 93 352 грн.

При проведенні перевірки податковим органом враховано висновки, викладені в акті „Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Лан" щодо підтвердження господарських відносин з його контрагентами-постачальниками ТОВ „Компанія „Терра Агро" за грудень 2011 року, ТОВ „Інтертерра" за січень, березень 2012 р. зокрема щодо відсутності поставок товарів за договорами, укладеними ТОВ „Лан" із зазначеними контрагентами, що свідчить про укладення зазначених угод без мети настання реальних наслідків, що враховуючи норми п.п. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. ст. 216, 228 Цивільного кодексу України, свідчить про їх нікчемність, відсутність настання юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, спрямованість їх на ухилення від сплати податків та заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, шляхом створення штучних умов для незаконного отримання бюджетного відшкодування ПДВ, наслідком чого є порушення публічного порядку.

Враховуючи зазначені висновки перевірки ТОВ „Лан" податковим органом зроблено висновок про відсутність реального здійснення операцій з придбання товару від ТОВ „Лан" у грудні 2011 року, січні-червні 2012 року на загальну суму 3 607 129 грн. 46 коп., у тому числі ПДВ - 601 188 грн. 26 коп., що, враховуючи норми ст. 1, п. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, призвело до завищення платником податку податкового кредиту на вказану суму.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки № 10/222/35005945 від 25.01.2013 р., Криворізькою північною МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 04.02.2013 р. про донарахування ТОВ „Майнін" податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 751 485 грн., у тому числі 601 188 грн. - за основним платежем та 150 297 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено документально фактичне отримання товарів від ТОВ „Лан". Товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Порядку заповнення товарно-транспортних накладних оскільки не містять всіх необхідних реквізитів в частині порядку заповнення при завантаженні автомобіля та порядку заповнення вантажоодержувачем, у деяких з них відсутній номер, не містять прізвище та ініціали водія-експедитора, довіреності одержувача товару. Відсутні документи на підтвердження походження та якості товару. На підставі вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про юридичну дефектність первинних документів позивача у зв'язку з чим такі документи не можуть бути визнанні первинними у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість перерахованих на адресу ТОВ „Лан" в ціні товару та правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення -рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблені з огляду на висновки, викладені в акті „Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ „Лан" щодо підтвердження господарських відносин з його контрагентами-постачальниками ТОВ „Компанія „Терра Агро" за грудень 2011 року, ТОВ „Інтертерра" за січень, березень 2012 р., який, на думку податкового органу, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

Проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Податковий орган посилається в акті на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частин 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Судом встановлено, що 25.11.2012р. між ТОВ „Майнін", яке є правонаступником прав та обов'язків ТОВ „РП Сигма" (покупець) та ТОВ „Лан" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 25. Згідно розділу 1 зазначеного договору „Предмет договору", в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар, загальна кількість, асортимент, одиниці виміру якого визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (запчастини, стрічка конвеєрна). Відповідно до п.1.2. договору транспортування товару від постачальника до покупця здійснюється за рахунок покупця, власними силами із залученнями третіх осіб.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором та правомірності формування податкового кредиту позивачем надано первинні документи: договір, специфікації до договору, видаткові накладні, податкові накладні, товарно - транспортні накладні, платіжні доручення, оборотно - сальдові відомості, дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Статтею 9 Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором, з урахуванням положень статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документі надані позивачем під час перевірки та наявні в матеріалах справи відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниці виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем товару, що був предметом вищезазначеного договору та обсяг товару.

На поставлений товар контрагентом позивача виписано податкові накладні, на підставі яких сума податку на додану вартість внесена позивачем до складу податкового кредиту. Видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства. На час видачі податкових накладних постачальник - ТОВ „Лан" було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами договору.

При цьому колегія суддів виходить з того, що допущені при складані окремих товарно- транспортних накладних недоліки не можуть свідчити про втрату ними сили первинних документів з огляду на наявність такої інформації щодо здійсненої господарської операції в інших первинних документах.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість підстав, з яких виходив суд першої інстанції, для відмови у задоволенні позову, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Майнін" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 804/2122/13-а - скасувати.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми „Р" від 04 лютого 2013 року № 0000022220 прийняте Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби України відносно Товариства з обмеженою відповідальністю „Майнін".

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров