Ухвала суду № 33118129, 15.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

У Х В А Л А

"15" серпня 2013 р. Справа № Б8/030-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі-помічникові Подимі Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі керуючого санацією Боржника - арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю., (надалі за текстом «Позивач»),

до відповідача, - приватного підприємства «НІКАТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи: 36287268, місцезнаходження: 09700 Київська обл., м. Богуслав, вул. Миколаївська, 121, (надалі за текстом «Відповідач»),

про визнання недійсною угоди,

в межах справи №Б8/030-12

за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ», ідентифікаційний код юридичної особи: 14371869, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 16-22,

до боржника, - товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1,

про банкрутство,

керуючий санацією Боржника: арбітражний керуючий Толчеєв Олексій Юрійович, який діє на підставі ліцензії серії АВ №548006, виданої Державним департаментом з питань банкрутства 27.01.2011 року та ухвали господарського суду Київської області від 09.07.2012 року;

Кредитор 1 - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби, ідентифікаційний код юридичної особи: 38164151; місцезнаходження: 08800, Київська область, м. Миронівка, вул. Леніна, буд. 52;

Кредитор 2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт», ідентифікаційний код юридичної особи: 32010004; місцезнаходження: 09200, Київська область, Кагарлицький район, м. Кагарлик, вул. Довженка, буд. 15/1,

за участю представників учасників провадження:

від позивача: Блащук Н.І., яка діє на підставі довіреності б/№, б/дати;

від відповідача: не з'явився;

інші учасники провадження: не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

в провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/030-12 за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» (ідентифікаційний код: 14371869, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 16-22) (Кредитор) про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» (ідентифікаційний код: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1) (Боржник), порушена ухвалою господарського суду Київської області від 03 березня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13 березня 2012 року визнано безспірні грошові вимоги Кредитора; введено процедуру розпорядження майном Боржника та призначено арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю. розпорядником майна Боржника; вирішено інші процедурні питання у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року у справі №Б8/030-12 затверджено реєстр вимог кредиторів, ухвалено провести перші збори кредиторів до 28 червня 2012 року та до 30 червня 2012 року подати клопотання щодо подальших процедур у справі; вирішено інші процедурні питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09 липня 2012 року відкрито процедуру санації Боржника, призначено керуючим санацією Боржника арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю.; вирішено інші процедурні питання у справі.

01 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі керуючого санацією Боржника - арбітражного керуючого Толчеєва О.Ю. б/№, б/дати (вх. №2916/13 від 01 серпня 2013 року) про визнання недійсною угоди, у якій Позивач просить визнати недійсним договір № 299 від 23 вересня 2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» (ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1) та приватним підприємством «НІКАТРАНС» (ідентифікаційний код: 36287268, місцезнаходження: 09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Миколаївська, 121), та витребувати у Відповідача на користь Позивача поставлений останнім Відповідачу за цим Договором товар у вигляді цукор у кількості 131 000 кг.

Свої вимоги, викладені у позовній заяві про визнання недійсним договору та витребування товару у вигляді цукру Позивач мотивує положеннями ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі за текстом: «Закон про банкрутство») та вказує, що 23 вересня 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» та приватним підприємством «НІКАТРАНС» було укладено договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, відповідно якого Позивач передав у власність Відповідачу згідно видаткової накладної від 23.11.2011 року за № 429 цукор у кількості 131 000 кг., а Відповідач прийняв та оплатив вказаний товар. Проте, зазначений договір укладено з грубим порушенням п.п. 9.2.10, 9.2.11, 9.3.3, 9.7.5 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», а саме: без затвердження загальними зборами учасників товариства ціни на продаж продуктів власного виробництва; без надання зборами учасників товариства генеральному директору повноважень на укладення угод; без надання головою зборів учасників товариства повноважень генеральному директору на укладання, зміну та розірвання цивільно-правових угод, сума яких перевищує 100 000,00 грн. в місяць.

Позивач вказує, що цукор, за значно заниженою ціною, а саме за 5,25 грн. за 1 кг, відповідно до Довіреності №6 від 23 листопада 2013 року було отримано Прядко Лілією Василівною, директором Відповідача, яка в той час працювала на посаді заступника генерального директора Позивача, що підтверджується копією наказу товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» від 23 грудня 2013 року №535 про звільнення з роботи. Тобто за домовленістю сторін товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» за значно заниженою ціною було продано цукор приватному підприємству «НІКАТРАНС», оскільки іншим підприємствам цукор реалізовувався за ціною 6,91 грн. за 1 кг.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05 серпня 2013 року розгляд заяви призначено на 15 серпня 2013 року.

14 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області надійшла телеграма від Відповідача № 1016 від 14 серпня 2013 року (вх. № 131 від 14 серпня 2013 року), про неможливість з'явитися у судовому засіданні представника підприємства та прохання перенести судове засідання по справі.

В судове засідання 15 серпня 2013 року з'явився представник Позивача, який виконав вимоги ухвали суду від 05 серпня 2013 року, надав свої пояснення у справі, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 05 серпня 2013 року не виконав. Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 15 серпня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши подані ними докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. ст. 34, 35 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом: ГПК України), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Провадження у справі про банкрутство № Б8/030-12 перебуває у процедурі банкрутства - санації боржника.

Пунктом 5 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Відповідно до ч. 3 п. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 п. 10.7. Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №04-5/1193 від 04.06.2004 р., відповідно до частини 11 статті 17 Закону після введення процедури санації у межах справи про банкрутство господарським судом розглядаються заяви керуючого санацією про визнання недійсними угод (правочинів), укладених боржником до винесення ухвали про санацію, які мають ознаки, передбачені абзацами другим і третім частини 11 статті 17 Закону. Про визнання таких угод (правочинів) недійсними чи відмову у визнанні недійсними судом, що розглядає справу про банкрутство, виноситься ухвала. Розгляд заяв про визнання таких угод (правочинів) недійсними повинен здійснюватись з дотриманням загальних засад господарського судочинства та правил судового провадження, передбачених ГПК України, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода (правочин).

Відповідно до п. 81 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» №15 від 18 грудня 2009 року, розгляд господарським судом заяв про визнання таких угод недійсними має здійснюватися з дотриманням загальних засад господарського судочинства, передбачених ГПК, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 23 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі директора Луценко Віктора Миколайовича, що діє на підставі статуту (Продавець), та приватним підприємством «НІКАТРАНС» в особі директора Прядко Лілії Василівни, що діє на підставі статуту підприємства (Покупець), укладено договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299 (далі за текстом: Договір), згідно п. 1.1. якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю цукор у кількості 131 000 кг, у подальшому - «товар», а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Відповідно до п.п. 1.2. Договору, загальна вартість договору складає 687 750, 00 грн. (шістсот вісімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ (20%) 114 625,00 грн. (сто чотирнадцять тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 00 коп.).

Пунктом 7.1. Договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє 31 грудня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 23 листопада 2011 року Позивачем та Відповідачем, на виконання вимог п.п. 1.1., 2.2. Договору, підписано видаткову накладну № 429 від 23 листопада 2011 року, згідно якої, Позивач відвантажив цукор врожаю 2011 року у кількості 131 000 кг, загальна вартість якого складає 687 750,00 грн. (шістсот вісімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.).

Відповідно до Довіреності №6 від 23 листопада 2013 року товар від імені Відповідача отримано директором приватного підприємства «НІКАТРАНС» Прядко Лілією Василівною, яка одночасно працювала на посаді заступника генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА».

Судом досліджено матеріали справи, та встановлено, що відповідно до виданого головним директором товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» наказу «Про звільнення з роботи» від 23 грудня 2011 року № 525, Прядко Лілію Василівну звільнено з роботи по ст. 36 п. 1 КЗпП України (за згодою двох сторін) з 23 грудня 2011 року.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» - «Органи управління товариством та їх посадові особи» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Відповідно до ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органи управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлене законом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, про те, що у відповідності до ст. 1 Закону про банкрутство, спірний договір укладений з заінтересованою особою стосовно Боржника (товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА») - приватним підприємством «НІКАТРАНС» в особі Прядко Лілією Василівною, яка на момент підписання договору купівлі продажу від 23 вересня 2011 року № 299 перебувала на посаді заступника генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», що підтверджено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, зокрема видаткову накладну № 429 від 23 листопада 2011 року судом встановлено, що ціна на цукор у розмірі 5,25 грн. за 1 кг, є заниженою у порівнянні з вартістю цукру, що реалізовувався іншим підприємствам, а саме - товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНХІМІКЛ», згідно видаткової накладної № 435 від 01 грудня 2011 року, за якою Позивач передав цукор врожаю 2011 року товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНХІМІКЛ» за ціною 6,91 грн. за 1 кг.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на порушення п.п. 9.2.10, 9.2.11, 9.3.3, 9.7.5 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», допущені невідомою особою, яка діяла від імені товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА».

Дослідивши матеріали справи, зокрема статут товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в редакції, чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 09 квітня 2010 року №9 (далі за текстом: Статут товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА»), судом встановлено, що згідно п. 9.3.3. Статуту, до компетенції голови зборів учасників належить надання повноважень генеральному директору товариства на укладення, зміну та розірвання цивільно-правових угод, сума по яких не перевищує 100 000 грн. в місяць.

Відповідно до абз. 5 п. 9.7.5. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», укладати цивільно-правові угоди від імені товариства, які не суперечать діючому законодавству України, з урахуванням обмежень, передбачених у п.п. 9.2.10; 9.2.11; 9.2.12; 9.3.2; 9.3.3. цього статуту.

Як встановлено судом, загальна сума договору купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, відповідно до п. 1.2. Договору, складає 687 750,00 грн. (шістсот вісімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.). Таким чином, сума договору купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» в особі директора Луценко В.М. та приватним підприємством «НІКАТРАНС», перевищує суму (100 000,00 грн.), в межах якої, згідно п. 9.3.3. Статуту, директор товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» має право укладати цивільно-правові угоди від імені товариства без обмежень при наявності дозволу на укладення угод, якого на час укладення Договору також не було.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства», - «Органи управління товариством та їх посадові особи» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 Господарського кодексу України, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства», - «Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю», вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтею 98 Цивільного кодексу України у ч.ч. 1-3 встановлено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року №299 укладено Луценко В.М. від імені товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» з порушенням вимог п.п. 9.3.3, 9.7.5 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» та ст.ст. 203, 207 Цивільного кодексу України, оскільки на момент підписання Договору, Луценко В.М. не мав необхідного обсягу правоздатності, був неуповноваженою особою на укладення угод та був неуповноваженою особою на укладення угод, сума яких перевищує 100 000,00 грн. в місяць.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із вимогами ст.ст. 204, 205 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року №299 та видаткову накладну № 429 від 23 листопада 2011 року підписано від імені товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» керівником -Луценком В.М., однак підписи суттєво відрізняються на двох документах.

Одночасно судом встановлено, що Позивачем та Відповідачем не доведено суду за допомогою належних і допустимих доказів те, що Відповідач сплатив Позивачу за договором купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року №299 вартість отриманого у Позивача згідно видаткової накладної № 429 від 23 листопада 2011 року товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

За таких обставин суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, з боку товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» підписано особою, неуповноваженою на підписання вказаного договору, та в силу вимог ст.ст. 202, 203, 207, 215 Цивільного кодексу України, вказаний договір не засвідчує волю, зазначеного у Договорі, Продавця - товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», та Договір є таким, що суперечить вищевказаним нормам Цивільного кодексу України, інтересам Позивача та порушує його права, внаслідок чого позовні вимоги Позивача є обґрунтованими і доведеними, в зв'язку з чим позовні вимоги Позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» та приватним підприємством «НІКАТРАНС», та застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» та приватним підприємством «НІКАТРАНС», - підлягають задоволенню судом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів, можуть вважатися належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору та обставин справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви б/№, б/дати (вх. №2916/13 від 01 серпня 2013 року) про визнання недійсною угоди, Позивачем понесене господарські витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1 720,50 грн. ( одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України, у зв'язку з задоволенням позовних вимог, покладаються судом на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 5, 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 42, 43, 32-36, 43, 49, 82, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА до приватного підприємства «НІКАТРАНС» про визнання недійсною угоди та застосування наслідків недійсності договору, - задовольнити.

2. Визнати укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1, та приватним підприємством «НІКАТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи: 36287268, місцезнаходження: 09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Миколаївська, 121, договір купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року № 299, - недійсним з моменту укладення.

3. Зобов'язати приватне підприємство «НІКАТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи: 36287268, місцезнаходження: 09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Миколаївська, 121, повернути товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1, цукор у кількості 131 000 кг, переданий товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА» за договором купівлі-продажу від 23 вересня 2011 року за № 299 відповідно до видаткової накладної від 23 листопада 2011 року за №429, вартістю 687 750,00 грн. (шістсот вісімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.).

4. Стягнути з приватного підприємства «НІКАТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи: 36287268, місцезнаходження: 09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Миколаївська, 121, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-БОГУСЛАВЩИНА», ідентифікаційний код юридичної особи: 32167932, місцезнаходження: 09751, Київська обл., Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, буд. 1, господарські витрати у вигляді судового збору у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

5. Видати накази.

6. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі.

Суддя Скутельник П.Ф.