Постанова № 33112276, 15.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2013 року 810/3968/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя: Головенко О.Д.,

при секретарі судового засідання Шевчук О.М.,

за участю:

представника позивача: Шевчука А.Я., Ношадхи М.

представника відповідача: Башти М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперія вітамінів» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001272301, № 0001282301 від 09.04.2013.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Нацпромторг», за результатами якої було складено акт перевірки № 162/22-2/37360343 від 20.03.2013.

Зазначає, що на підставі даного акту перевірки відповідачем були сформовані оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0001272301 від 09.04.2013, якими йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 82 350,00 грн., з яких за основним платежем 65 880,00 грн. та за штрафними санкціями 16 470,00 грн., податкове повідомлення - рішення № 0001282301 від 09.04.2013, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 86 468,00 грн., з яких за основним платежем 69 174,00 грн. та за штрафними санкціями 14 294,00 грн.

На думку позивача оскаржувані податкові повідомлення - рішення є незаконними та такими, що суперечать нормам чинного податкового законодавства України.

Також вважає, що висновки відповідача щодо недотримання ним вимог Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених сторонам, є необґрунтованими, оскільки правочини визнаються недійними лише в судовому порядку.

Зокрема зазначає, що позивач має всі без винятку первинні бухгалтерські документи, які підтверджують виконання зобов'язань за укладеним правочином з ТОВ «Нацпромторг».

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування своїх заперечень вказав, що під час проведення документальної невиїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Нацпромторг» було встановлено ряд порушення ним податкового законодавства, а саме: ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем та його контрагентом при придбані товарів (послуг), п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за лютий 2012 року на загальну суму 65 880,00 грн.; п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за І квартал 2012 року на суму 69 174,00 грн.

Зазначив, що товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені правомірно, про що свідчить акт перевірки, яким встановлено ряд порушень податкового законодавства з боку позивача, також вважає, що відповідачем було дотримано усі вимоги закону при винесені даних податкових повідомлень - рішень.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.1 ст. 79 ПК України, відповідно до наказу в.о. начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 06.03.2012 № 210 та повідомлення про проведення перевірки від 06.03.2013 № 1442/10/22-2 працівниками відповідача було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Нацпромторг».

Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Також п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Зазначена перевірка проводилась на підставі рішення керівника контролюючого органу, а саме наказу в.о. начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 06.03.2012 № 210.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 162/22-2/37360343 від 20.03.2013 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Імперія вітамінів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Нацпромторг».

Вказаною перевіркою були встановлені наступні порушення вимог податкового законодавства України. а саме:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 2015, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених позивачем при придбані товарів (послуг) та по вказаних правочинах не був переданий товар в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за лютий 2012 року на загальну суму 65 880,00 грн.;

- п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за І квартал 2012 року на загальну суму 69 174,00 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «Імперія вітамінів» та його контрагентами ТОВ «Нацпромторг» укладено договір поставки № 19 від 01.02.2012 предметом якого є забезпечення передачі продукції харчування у власність покупцю в особі позивача.

На виконання умов договору поставки контрагент позивача - ТОВ «Нацпромторг» мав передати товар, а саме сушені фрукти, ягоди та горіхи.

На підставі отриманих від контрагентів податкових накладених позивачем сформовано податковий кредит.

Однак, під час перевірки позивача щодо повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення та як наслідок заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за лютий 2012 року.

Також під час перевірки встановлено безпідставне завищення валових витрат за І квартал 2012 року.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Щодо встановлених порушень з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом.

Крім того, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що реальність угоди вказують усі надані ним первинні документи, оформлені відповідно до норм чинного законодавства та надані в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Підтвердження реальності укладеного договору позивач надав суду копії вищевказаного договору, податкових, видаткових накладених, виписки з особових рахунків.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також з наданих первинних документів не вбачається реальної зміни майнового стану платника податків. Тобто, такі обов'язкові причини мають бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічні ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключено чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Зокрема, позивачем на день розгляду справи по суті не надано суду жодного підтверджуючого документи про вантаж, що перевозився, його зберігання та не надано товаро - транспорті накладні на перевезення вантажів, водночас відповідно до видаткових накладних підлягало до перевезення декілька тон товару.

Так, п. 3.6 Наказу від 10.01.2007 № 2 Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» передбачено, що приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування та прибутковим ордером.

Відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом підтверджуючим перевезення є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, у якій передбачено відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Таким чином наявність товарно - транспортної накладної є обов'язковим первинним документом при транспортуванні вантажу вантажним транспортом, транспортування товарно матеріальних цінностей на території України без наявності товарно - транспортних накладних є неможливим.

Отже, позивачем не підтверджено наявність отримання послуг від ТОВ «Нацпромторг», що свідчить про те, що правочини між ними здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На думку суду позивач не надав доказів щодо реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, відсутність юридичної сили відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

У зв'язку з вищевикладеним суд вважає копії договорів, податкових, видаткових накладних, поданих до суду позивачем, не є достатніми доказами отримання послуг за договором поставки № 19 від 01.02.2012 та, як наслідок, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з наданням послуг.

Тобто, виходячи з системного аналізу вищезазначених приписів податкового законодавства, суд вбачає відсутність порушення норм чинного податкового законодавства в рішеннях ДПІ у Києв - Святошинському районі Київської області № 0001272301, № 0001282301 від 09.04.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Головенко О.Д.

Повний текст постанови виготовлено - 20 серпня 2013 р.