Рішення № 3310964, 05.02.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.09 Справа№ 33/254

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:

Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(м. Київ)

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група»(м. Новояворівськ)

про :

стягнення 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп.

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:

Полякова І. Ю. –представник (довіреність № 21 від 01.01.2009 р.)

Відповідача:

Пелюшкевич Р.І. –представник (довіреність б/н від 01.07.2008 р.)

Коцовський Ю.Р. –представник (довіреність б/н від 01.07.2008 р.)

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні 18.12.2008 р, звернулись до суду з узгодженим клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група»(м. Новояворівськ) про стягнення 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп.

Ухвалою суду від 26.11.2008 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 18.12.2008 р. Ухвалою суду від 189.12.2008 р. продовжено строк розгляду справи та оголошено перерву до 05.02.2009 р. на 10:20 год. В судовому засіданні 05.02.2009 р. було оголошено перерву до 05.02.2009 р. на 15:20 год.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.11.2008 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 05.02.2009 р. представник позивача подав до суду заперечення на відзив.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав і мотивів викладених в заяві, запереченні, поясненнях та матеріалах справи.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.11.2008 р. повністю не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважних представників в судове засідання забезпечив.

18.12.2008 р. до суду за вх. № 27136 від представника відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідача, будучи присутніми в судових засіданнях, позов заперечили.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що, на його думку, несплата чергових платежів у встановлений договором строк тягне за собою втрату чинності договором.

В судовому засіданні 18.12.2009 р. представники сторін, присутні в залі судового засідання, звернулись до суду з узгодженим клопотанням в якому просять суд продовжити строк розгляду справи. Ухвалою суду від 18.12.2008 р. клопотання представників сторін задоволено, продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

04 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська транспортна група" був укладений Договір № 39 (далі –Договір) обов'язкового міжнародного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування - "Зелена картка" (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Згідно договору Страхувальник (відповідач) зобов’язувався рівними частинами щомісячно сплачувати страхові платежі на загальну суму 25 862 (двадцять п’ять тисяч вісімсот шістдесят дві) гр. 00 коп. у розмірах та терміни, встановлені п.4.2 Договору, а Страховик (позивач) зобов’язувався не пізніше 3-х днів після одержання страхового платежу видати Страхувальнику страховий Поліс та при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п. 4.2. Договору відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу страховий платіж, загальна сума якого становить 25 862 (двадцять п’ять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 00 коп., не пізніше 21.06.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив частину суми страхового платежу згідно Договору в розмірі 15086,15 грн., що підтверджується рахунками: № 20071051 від 04.07.2007 р., № 20071203 від 06.08.2007 р., № 20071279 від 27.08.2007 р., № 20071372 від 06.09.2007 р., № 20071722 від 01.11.2007 р., № 20071887 від 03.12.2007 р., № 20080046 від 09.01.2008 р. та відповідними платіжними дорученнями і виписками з банку (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

На виконання умов договору, позивач, після одержання першого страхового платежу, видав відповідачу відповідні страхові поліси.

На момент подачі позову, відповідач не сплатив залишок суми страхового платежу в розмірі 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп., а саме: 8, 9, 10, 11, 12 частини страхового платежу, чим порушив п. 4.2 та п. 6.3.3. Договору.

Станом на день розгляду справи відповідач не представив суду доказів погашення заборгованості перед позивачем.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач стверджує, що договір страхування № 39 від 04.07.2007 року не набув чинності, оскільки ним не сплачені одноразові платежі у встановлені договором строки.

Доводи відповідача про не набуття договором чинності не заслуговують на увагу суду оскільки відповідно до абзацу 3 ст. 18 Закону України „Про страхування” Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування і крім того п. 4.4. Договору передбачено, що договір не набуває чинності у випадку несплати першого страхового платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, перший страховий платіж було здійснено ТзОВ „Українська транспортна група” 18.07.2007 року в сумі 2155,13 грн. згідно рахунку № 20071051 від 04.07.2007 року, що підтверджується випискою з банку. На виконання умов договору страхування № 39 від 04.07.2007 року відповідач здійснив оплату перших семи частин страхових платежів за період з липня 2007 року по січень 2008 року. Останній платіж було здійснено 24.01.2008 року згідно рахунку № 20080046 від 09.01.2008 року, що підтверджується випискою банку і не заперечується відповідачем. Таким чином Договір набув чинності 18.07.2007р. після сплати першого страхового внеску. З огляду на викладене, твердження відповідача про не набрання чинності договором страхування № 39 від 04.07.2007 р. є необґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що питання про строк дії Договору, порядку його припинення та внесення до нього змін визначене у в розділі 5 Договору. Згідно п. 5.2. Договору, договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами, але не раніше дати, вказаної у Полісі і діє до закінчення терміну дії Полісів страхування. Оскільки Договір був підписаний сторонами 04.07.2007 року, а строк дії Полісів встановлений з 25.07.2007 р. по 24.07.2008 р. та з 30.07.2007р. по 29.07.2008 р., договір діяв і не втратив чинності.

Є необґрунтованим посилання відповідача на п. 3.ст. 28 Закону України „Про страхування” відповідно до якої, на його думку, дія договору страхування припиняється та втрачає чинність, у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки.

Положеннями п. 3 ст. 28 Закону України „Про страхування” передбачено, що дія договору страхування може припинятись та втрачати чинність, зокрема, у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору. Однак, умовами Договору (п. 4.5) передбачено, що для дострокового його припинення Страховик зобов'язаний письмово повідомити Страхувальника. Доказів надсилання повідомлення Страховиком про припинення дії договору відповідач суду не подав.

Крім того, відповідно до п. 18.2. ст. 18 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі дострокового припинення Договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності страховик, за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором, повертає страхувальнику частку страхового платежу, вилучає страховий поліс та анулює його. Як вбачається з матеріалів справи, що не заперечується учасниками судового процесу, частки страхових платежів відповідачу не повертались, поліси не вилучалися і не були анульовані.

Таким чином, твердження відповідача, що даний договір втратив чинність у зв'язку з несплатою ним чергових страхових платежів є необґрунтованим.

Крім того, згідно п. 4.5. Договору несплата чергового страхового платежу тягне за собою призупинення дії Договору, (а не його розірвання) в частині відповідальності та обов'язків Страховика.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач станом на 25.06.2008 р. не сплатив 8, 9, 10, 11, 12 частини страхових платежів за реалізовані поліси, чим порушив п. 4.2. та п. 6.3.3. Договору, ст. 21 Закону України „Про страхування” та ст. 989 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 4.5 Договору передбачено право Страховика, а не обов'язок, достроково припинити дію Договору з обов'язковим письмовим повідомленням Страхувальника. Доказів надсилання письмового повідомлення про дострокове припинення дії Договору ні позивач ні відповідач суду не надав. Таким чином, Договір страхування № 39 від 04.07.2007 року достроково не був припинений .

Заборгованість ТзОВ „Українська транспортна група” за договором обов’язкового міжнародного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 39 від 04.07.2007 року складає 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп.

Слід звернути увагу, що факт несплати страхових платежів в зазначеному розмірі відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група»(м. Новояворівськ) про стягнення 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп. обґрунтована та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Сума позову, станом на день звернення до суду, становила 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп., державне мито, згідно платіжного доручення № 16225 від 18.09.2008 р., позивачем сплачено в сумі 107 (сто сім) грн. 76 коп.

Згідно платіжного доручення № 1052 від 18.09.2008 р. позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 218, 232 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група»(м. Новояворівськ) про стягнення 10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп. –задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортна група» (вул. І.Франка,1, м. Новояворівськ, 81054; код ЄДРПОУ 30484307) на користь Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»(01033 м. Київ, вул.Саксаганського,77 код ЄДРПОУ 22945712) –10 775 (десять тисяч сімсот сімдесят п’ять) грн. 85 коп. – боргу, 107 (сто сім) грн. 76 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Цікало А.І.