Постанова № 33109088, 12.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2013 року 810/3869/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя: Головенко О.Д.,

при секретарі судового засідання Вишневському Ю.А.,

за участю:

представника позивача: Куракіна Ю.В.;

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ера» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Ера» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 000042221 від 01.04.2013.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Шоковіта», за результатами якої було складено акт перевірки та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 000042221 від 01.04.2013 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 23 760,00 грн., в тому числі основний платіж - 15 840,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції - 7 920,00 грн.

Позивач з висновками та підставами збільшення податкового зобов'язання не погоджується та вважає, що нарахування вищевказаних сум за основними платежами та сум штрафних санкцій є неправомірним, незаконним, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності разом з письмовими запереченнями, в яких просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем на підставі наказу № 124 від 22.02.2013 та відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (надалі ПК України) працівниками відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ «Шоковіта» за весь період взаємовідносин.

Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Також п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

В результаті проведеної перевірки Іванківською МДПІ встановлено порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 15 480,00 грн., а саме за жовтень 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки що між ПАТ «Ера» та ТОВ «Шоковіта» укладено договір № 10101 від 10.10.2012 щодо реалізації товару, а саме стрічки слюдінітоваї.

На виконання умов договору постачальник ТОВ «Шоковіта» зобов'язується передати в погоджені строки позивачеві товар та сплати певну грошову суму згідно умов цього договору.

На підставі отриманих від контрагентів податкових накладених позивачем за жовтень 2012 року сформовано та включено до складу податкового кредиту.

Однак, під час перевірки позивача щодо повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення за жовтень 2012 року на загальну суму 15 840,00 грн.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Крім того, п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зокрема, п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що реальність на угод вказують усі надані ним первинні документи, оформлені відповідно до норм чинного законодавства та надані в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

На підтвердження реальності укладених договір позивач надав суду копії податкових, видаткових накладених, платіжних доручень, товаро - транспортних накладних, однак копії договору № 10101 від 10.10.2012 суду надано не було.

Також суд звертає увагу на той факт, що товаро - транспортні накладні виписані ТОВ експрес - доставка «Нова пошта», не містять відповідного відтиску печатки відправника - ТОВ «Шоковіта» та безпосередньо підприємства експрес - доставки, що займалось перевезень товару.

Так, п. 3.6 Наказу від 10.01.2007 № 2 Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» передбачено, що приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування та прибутковим ордером.

Відповідно до вимогами наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом підтверджуючим перевезення є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, у якій передбачено відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Таким чином наявність належним чином оформленої товарно - транспортної накладної є обов'язковим первинним документом при транспортуванні вантажу вантажним транспортом, транспортування товарно матеріальних цінностей на території України без наявності товарно - транспортних накладних є неможливим.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи операції з придбання товару не мали реального характеру, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематично придбання та продажу товарів щодо яких проводилось дослідження, а також з наданих первинних документів не вбачається реальної зміни майнового стану платника податків. Тобто, такі обов'язкові причини мають бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічні ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключено чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, позивачем не підтверджено наявність отримання послуг від ТОВ «Шоковіта», що свідчить про те, що правочини між ними здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На думку суду позивач не надав докази щодо реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, відсутність юридичної сили відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, копії податкових, видаткових накладних та платіжних доручень поданих до суду позивачем, не є достатніми доказами отримання послуг за договором № 10101 від 10.10.2012 та, як наслідок, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку.

Тобто, виходячи з системного аналізу вищезазначених приписів податкового законодавства, суд вбачає відсутність порушення норм чинного податкового законодавства в рішені Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області № 000042221 від 01.04.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Головенко О.Д.

Повний текст постанови виготовлено - 16 серпня 2013 р.