Рішення № 3310571, 10.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»

До відповідача Фонду державного майна України

За участю Київської транспортної прокуратури

Про встановлення сервітуту, встановлення права та зобов’язання утриматись від вчинення дій

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від позивача Степанов Є.В.

Від відповідача Коваленко О.П. (за дов.)

Від прокуратури Димитрієва О.І. (за посв.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт»до Фонду державного майна України про встановлення сервітуту щодо об’єктів нерухомості, визнання права позивача включити сервітут, що вимагається за позовом, до складу єдиного майнового комплексу, зобов’язання не вчиняти дій чи бездіяльності.

Позивні вимоги мотивовані тим, що позивач, за його твердженням, є правонаступником державного підприємства «Київський річковий порт», корпоратизованого згідно з наказами Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 р. та № 537 від 03.12.1992 р., є користувачем та здійснює основну діяльність на об’єктах нерухомості –річкових гідротехнічних портових спорудах –причали та їх набережні, берегоукріплення та інше майно, розташоване на берегах р. Дніпро та її заток в адміністративних межах міст Києва, Ржищева, Переяслав-Хмельницького Київської області, м. Остер, Чернігівської області, що знаходяться на його балансі, але не були передані до статутного фонду позивача в процесі корпоратизації. Позивач вказує на неможливість задоволення виробничих потреб, забезпечення безпеки судноплавства та виконання функцій підприємства транспортної галузі будь-яким іншим способом, ніж встановлення сервітуту на річкові гідротехнічні споруди.

У процесі розгляду справи, заступник Київського транспортного прокурора заявив про вступ до участі у ній з метою представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України.

Представники Фонду державного майна України та Київської транспортної прокуратури позовні вимоги відхилили, посилаючись на те, що майно, відносно якого позивач просить встановити сервітут, передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України, перебуває на балансі державного підприємства «Адміністрація річкових портів», відповідач не має повноважень на укладення договору про встановлення сервітуту стосовно використання державного майна, майно не підлягає приватизації і не може бути передано в оренду, чинним законодавством України не передбачено встановлення розміру плати за сервітут, встановлення виключного права користування гідротехнічними об’єктами, вимога про зобов’язання утриматися від вчинення дій щодо зазначеного майна фактично позбавляє державу прав власності на них.

Під час розгляду справи відповідач та представник прокуратури заявили клопотання про залучення до участі в справі Міністерства транспорту та зв’язку України як іншого відповідача та державного підприємства «Адміністрація річкових портів»як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Аналогічне клопотання надійшло від державного підприємства «Адміністрація річкових портів»про залучення його до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Клопотання містять посилання на розпорядженням Кабінету Міністрів України № 306-р від 23.05.2007 р. «Про передачу майна до сфери управління Мінтрансзв’язку», спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв’язку України № 1211/614 від 19.07.2007 р. «Про передачу державного майна»(зі змінами, внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.09.2007 р. № 1514/827) та акт приймання-передачі державного майна, яке не ввійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.09.2007 р., відповідно до яких майно, щодо якого позивач просить встановити сервітут, передано зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України та знаходяться на балансі державного підприємства «Адміністрація річкових портів».

Позивач проти залучення до участі у справі Міністерства транспорту та зв’язку України та ДП «Адміністрація річкових портів»заперечив, оскільки вищенаведені нормативні акти визнані в судовому порядку протиправними та скасовані, а акт приймання-передачі майна є похідним від них, крім того, підписаний без участі представників позивача, внаслідок чого майно не переставало обліковуватися на балансі останнього.

Розглянувши заявлені клопотання, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008 р. у справі № 8/50, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд № 22а-22668/08 від 19.12.2008 р., визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України № 306-р від 23.05.2007 р. «Про передачу майна до сфери управління Мінтрансзв’язку»та спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв’язку України № 1211/614 від 19.07.2007 р. «Про передачу державного майна»(зі змінами, внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.09.2007 р. № 1514/827), які, відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, на даний час набрали законної сили. Оскільки акт приймання-передачі майна був складений на виконання зазначених актів, він є похідним від них та, за умови визнання протиправними та скасування первісного розпорядження і наказу, у осіб, щодо яких заявлені клопотання про залучення до участі в справі, відсутні правові підстави для володіння майном, спір про встановлення сервітуту на яке розглядається в даній справі. Крім того, як встановлено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008 р. у справі № 8/50 та вбачається з довідки відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»від 26.01.2009 р. за № 01-29-34 гідротехнічні споруди, щодо яких позивач просить встановити право сервітуту, продовжують знаходитися на його балансі.

За таких обставин, клопотання про залучення до участі в справі Міністерства транспорту та зв’язку України як іншого відповідача та державного підприємства «Адміністрація річкових портів»як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом відхилені.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до наказів Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 р. та № 537 від 03.12.1992 р. було створено відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) «Київський річковий порт»шляхом корпоратизації державного підприємства.

Згідно з п. 1.2 статуту ВАТ «Київський річковий порт», затвердженого наказом Фонду державного майна України № 25 від 15.01.1993 р. (далі –статут № 25 від 15.01.1993 р.), товариство з моменту його реєстрації є правонаступником державного підприємства «Київський річковий порт»з переходом до нього усіх майнових прав і зобов’язань останнього.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»передбачено, що приватизації не підлягають об’єкти, які мають загальнодержавне значення, до яких, зокрема, відносяться об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, у тому числі акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв’язку, тощо.

За таких обставин, позивач, відповідно до п. 1.2. статуту № 25 від 15.01.1993 р., не набував на такі об’єкти майнового права як правонаступник державного підприємства.

Натомість, згідно з п. 6.2. статуту № 25 від 15.01.1993 р., портові споруди передаються позивачеві в довгострокову оренду.

Відповідно до наданих позивачем доказів, а саме: листів позивача № 01-29-176 від 17.04.2003 р.; № 01-29-405 від 26.08.2003 р.; № 01-29-467 від 19.09.2003 р.; № 01-29-160 від 03.03.2004 р.; № 01-29-345 від 17.05.2004 р.; листів відповідача та його регіонального відділення по місту Києву № 10-16-11744 від 16.09.2003 р.; № 30-03/940 від 26.02.2004 р.; № 30-03/2321 від 06.05.2004 р., з метою реалізації позивачем права оренди на портові споруди, визначеного п. 6.2. статуту № 25 від 15.01.1993 р., останній неодноразово звертався щодо укладення відповідних договорів, проте їх не було укладено у зв’язку з ухиленням зі сторони відповідача та подальшим прийняттям Закону України від 29.06.2004 р. № 1905-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким встановлено, що об’єкти державної власності, які мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації, не можуть бути об’єктами оренди.

Відповідно до п. 2.3. статуту ВАТ «Київський річковий порт», затвердженого протоколом № 12 від 29.08.2008 р. загальних зборів акціонерів та зареєстрованого державним реєстратором 16.09.2008 р. за № 10711050012000366, основним предметом діяльності позивача є: приймання, зберігання й видача вантажів, що прибувають річковим, залізничним та автомобільним транспортом; виконання перевантажувальних робіт на вантажних дільницях порту, пристанях, клієнтурських причалах; здійснення місцевих, приміських і внутрішньо міських перевезень пасажирів на економічно вигідних умовах; обслуговування транзитного пасажиро вантажообігу; обробка вантажного флоту по комплексному обслуговуванню транзитного флоту, а також усіх суден України та інших держав, що заходять у порт; агентування і фрахтування морського та річкового вантажного, торгівельного і пасажирського транспорту; організація вантажних перевезень у приміському, міжміському сполученні річковим флотом та закордонних перевезень суднами «ріка-море»плавання; комерційне обслуговування перевезень вантажів та їх перевантаження; експлуатація та ремонт портових споруд, флоту, перевантажувальних механізмів, отримання транспортної продукції; залучення пасажирів та вантажів для перевезення флотом; здійснення перевезень вантажів та пасажирів на комерційній основі; виконання будівельно-монтажних робіт та реконструкції об’єктів; використання споруд та території порту з найбільшою ефективністю; навантаження з дна річищ, водосховищ нерудних будівельних матеріалів у судна і їх доставка споживачам на причали загального і не загального користування з наступним перевантаженням на залізничний і автомобільний транспорт; вивчення кон’юнктури перевезень вантажів у міжнародному сполученні; здійснення міжнародних перевезень вантажів із залученням суден «ріка-море»плавання і морських суден та їх забезпечення.

Позивач листами від 09.02.2008 р. № 01-29-126, від 03.04.2008 р. № 01-29-314, від 23.07.2008 р. № 01-29-736 та від 22.08.2008 р. № 01-29-618 звертався до відповідача з проханням врегулювати питання використання причалів та інших гідротехнічних споруд, в тому числі й шляхом встановлення сервітуту.

Відповідачем пропозиція позивача була відхилена з підстав невідповідності її чинному законодавству та передачі зазначеного майна до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України (листи Фонду державного майна України від 12.08.2008 р. № 10-16-11373, від 11.09.2008 р. № 10-16-12694).

Відповідно до виписки з балансу ВАТ «Київський річковий порт», на низці гідротехнічних об’єктів, щодо яких позивач просить встановити право сервітуту, розташовані об’єкти виробничого призначення, які у сукупності забезпечують технологічний процес діяльності позивача як підприємства транспортної інфраструктури. Крім того, згідно з наявними у матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію гідротехнічних споруд, позивач визначений Регістром судноплавства України як експлуатуюча організація.

Крім того, судом встановлено, що ВАТ «Київський річковий порт», маючи у штатній структурі капітана порту –начальника служби безпеки судноплавства, пасажирські річкові вокзали в м. Києві та м. Ржищіві, забезпечує безпеку судноплавства в акваторії Києва та області.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про транспорт», до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, суднобудівні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства тощо, незалежно від форм власності.

Стаття 28 Закону України «Про транспорт»відносить у сукупності до складу земель річкового транспорту: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт, пасажирські вокзали, павільйони і причали, берегоукріплювальні споруди й насадження, будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, інші об’єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Таким чином, позивач є підприємством річкового транспорту та, відповідно до ст. 12 Закону України «Про транспорт», на нього покладається забезпечення потреб громадян, підприємств і організаціях у перевезеннях; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; забезпечення безпеки перевезень та умов перевезень.

Для здійснення зазначених завдань, відповідно до розділу ІІІ «Порти, пристані, вантажне і комерційне господарство»чинного на даний час Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР 15.10.1955 р. № 1801, що застосовується на підставі ч. 1 ст. 2 Закону України «Про транспорт», позивач повинен мати вантажні і пасажирські причали та інші необхідні споруди та устаткування для завантаження/розвантаження вантажів і обслуговування пасажирів.

За змістом пункту 2 наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 29.03.2004 р. № 251 (зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.07.2004 р. за № 932/9531) «Про затвердження Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд»- організація експлуатації портових гідротехнічних споруд покладається на адміністрацію відповідного порту.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, що виробничі потреби останнього та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на зазначені гідротехнічні споруди.

У той же час, суд не може погодитися з твердженнями відповідача про те, що встановлення сервітуту щодо зазначених об’єктів є неможливим з огляду на те, що такий спосіб не передбачений Законом України «Про управління об’єктами державної власності»з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

За своїм змістом спірні правовідносини, що склалися між позивачем і відповідачем, носять цивільно-правовий характер і регулюються нормами цивільного законодавства, а суб’єкти таких правовідносин є юридично рівними.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Отже, предметом регулювання даного Закону є правовідносини, які виникають у процесі здійснення та реалізації права державної власності, яке, відповідно до ч. 2 ст. 326 Цивільного кодексу України, від імені та в інтересах держави Україна здійснюють відповідні органи державної влади.

Оскільки Закон України «Про управління об’єктами державної власності»визначає правомочності відповідних органів державної влади щодо володіння, користування і розпоряджання об’єктами державної власності, а право власності –цивільно-правовою категорією, він (Закон) є актом цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України).

Повноваження Фонду державного майна України як одного з суб’єктів управління об’єктами державної власності, передбачені ст. 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», до яких, у тому числі, належить право розпорядження майном (виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; приймає рішення про передачу до статутного фонду господарських організацій об'єктів державної власності, здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного, тощо).

Даною нормою не передбачено повноважень Фонду державного майна України розпорядження майном шляхом встановлення сервітуту.

За своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи, що оренда, як одне з речових прав, в порівнянні з сервітутом передбачає делегування більшого обсягу правомочностей щодо майна, відповідач в силу Закону уповноважений виступати орендодавцем майна, оренда та сервітут є подібними за змістом цивільними відносинами, суд при вирішенні питання наявності повноважень Фонду державного майна України розпорядження майном шляхом встановлення сервітуту вважає за можливе застосувати до спірних відносин аналогію закону.

Таким чином, повноваження відповідача на встановлення сервітуту, виходячи з аналогії закону, ґрунтується на передбаченому ст. 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» праві виступати орендодавцем державного майна, оскільки останнє за своїм змістом є подібним до сервітуту.

Відповідно до п. 2 ст. 191 Цивільного кодексу України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, вимоги в частині визнання права позивача на включення сервітуту, що вимагається за позовом, до складу його єдиного майнового комплексу, є обґрунтованим.

Сервітут –це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах. Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин. які свідчать про те, що особа, яка заінтересована в установленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна.

Як встановлено вище, виконання позивачем завдань порту без гідротехнічних споруд є неможливим, і потреби останнього та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на зазначені гідротехнічні споруди.

У той же час, сервітут тягне певне обмеження прав власності особи, на майно якої встановлений сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном скористається суб’єкт сервітутного права, а потім власник майна.

З огляду на це, підлягають задоволенню також вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача не вчиняти будь-яких дій чи бездіяльності і не дозволяти вчиняти третім особам будь-яких дій, що перешкоджають позивачу користуватися майном, в межах прав, наданих йому сервітутом, а також приводити чи допускати приведення майна в стан, непридатний для користування за цільовим призначенням, включаючи закінчення дії документів, що дають право на експлуатацію майна, оскільки це зобов’язання витікає з права сервітуту, встановленого для позивача.

Разом з тим, суд не може погодитися з усім заявленим обсягом прав, які позивач просить встановити у сервітуті, оскільки деякі з них не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до п. 1 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування чужим майном. При цьому, відповідно до п. 5 цієї ж статті, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У зв’язку з вищенаведеним, вимоги позивача в частині встановлення виключного права користування майном, права встановлення режиму доступу до причалів та іншого майна третіх осіб, а також покладення на відповідача зобов’язання не розміщувати, не встановлювати, не експлуатувати, не зберігати і не дозволяти будь-яким іншим особам розміщувати, встановлювати, експлуатувати, зберігати на об’єктах нерухомого майна судна, плавучу механізацію, транспортні засоби, засоби механізації, знаряддя і механізми, засоби портової механізації, транспорту і флоту, будь-які пересувні механізми без попередньої письмової згоди ВАТ «Київський річковий порт», не відповідають положенням п. 5 ст. 403 Цивільного кодексу України, оскільки суттєво порушують право власника на володіння, користування і розпорядження майном щодо якого встановлений сервітут.

Відповідно до п. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Разом з тим, чинним законодавством України не визначений порядок і розмір такої плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Подібними за змістом до заявлених у позові правовідносин є правовідносини, пов’язані з тарифами за користування причалами.

Статтею 84 Кодексу торговельного мореплавства передбачено справляння цільових портових зборів (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний), розмір яких установлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1544 від 12.10.2000 р. «Про портові збори» затверджено Положення про портові збори та установлено їх граничний розмір.

Оскільки позовні вимоги про встановлення сервітуту стосуються гідротехнічних споруд, необхідних для задоволення виробничих потреб і безпосереднього виконання функцій порту, суд дійшов висновку, що при визначенні плати за сервітут, відповідно до положення ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, до зазначених правовідносин можуть бути застосовані положення ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства та Положення про портові збори.

Відповідно до п. 23 Положення про портові збори причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.

Пунктами 24-28 Положення про портові збори встановлено відповідні ставки причального збору в залежності від групи суден, мети стоянки, а також виду плавання (закордонне або каботажне).

Таким чином, виходячи зі змісту Положення про портові збори та обсягу прав, який позивач просить встановити у сервітуті, при вирішенні питання про встановлення плати за сервітут необхідно виходити зі ставок, передбачених ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства та Положенням про портові збори.

За наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині, яка відповідає нормам чинного законодавства України. В іншій частині позову судом відмовлено.

Оскільки позовні вимоги носять немайновий характер, у зв’язку з чим визначити частку задоволених вимог неможливо, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Встановити сервітут відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70; код ЄДРПОУ 03150071) щодо наступних об’єктів нерухомості:

1. гідротехнічні споруди в с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл.;

2. пасажирський причал, Київське водосховище;

3. причал «Парк Примакова», вул. Набережне шосе, м. Київ, Печерський р-н;

4. причал «Березняки», вул. Дніпровська Набережна, м. Київ, Харківський р-н;

5. берегоукріплення району відстійного пункту (РОП), Рибальський півострів, м. Київ, Подільський р-н;

6. пасажирська набережна, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька (причали №№ 7-14);

7. берегоукріплення р. Дніпро, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька (причали №№ 1,2 і 5-6);

8. набережна вантажного причалу, вул. Адмірала Петренка, 43, м. Ржищів Київської обл.;

9. пасажирський причал, вул. Адмірала Петренка, 43, м. Ржищів Київської обл.;

10. берегоукріплення, вул. Адмірала Петренка, 43, м. Ржищів Київської обл.;

11. устаткування території пристані «Ржищів», вул. Адмірала Петренка, 43, м. Ржищів Київської обл.;

12. пасажирський причал, вул. Об’їзна, 8, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.;

13. берегоукріплення, вул. Об’їзна, 8, м. Переяслав-Хмельницький, Київської обл.;

14. берегоукріплення ланів фільтрації, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.;

15. берегоукріплення на вантажному причалі, вул. Об’їзна, 8, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.;

16. вантажні причали, вул. Об’їзна, 8, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.;

17. набережна пасажирських причалів біля станції метро «Дніпро», 380 м/п, вул. Набережне шосе, 1, м. Київ, Печерський –р-н;

18. причальна набережна 2-го вантажного р-ну, 704 м/п, вул. Набережно-Хрещатицька, 14, м. Київ, Подільський р-н;

19. набережна кварцитного причалу, вул. Набережно-Лугова, 4, м. Київ, Подільський р-н;

20. причальна набережна 3-го вантажного р-ну, вул. Електриків, 12 –12-а, м. Київ, Подільський р-н;

21. берегоукріплення 3-го вантажного р-ну з боку ТЕЦ, пров. Електриків, м. Київ, Подільський р-н;

22. берегоукріплення лівого берега р. Десна в с. Літки Броварського р-ну Київської обл.;

23. зупиночний пункт «Високовольтна», вул. Садова, 104, м. Київ, Дарницький р-н;

24. підпірна стінка причалу «Остер»в м. Остер Козелецького р-ну Чернігівської обл.;

25. естакада причалу «Остер»в м. Остер Козелецького р-ну Чернігівської обл.;

26. бункерна база нафтопричалу, вул. Електриків, 16, м. Київ, Подільський р-н;

27. пасажирський причал «Русанівські Сади», вул. Садова, 5, м. Київ, Дніпровський р-н, (далі –Майно) з наступними умовами:

Відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт»з моменту набрання законної сили рішенням суду набуває наступних прав щодо користування майном:

- право безперешкодного користування майном, щодо якого встановлено сервітут для здійснення основної діяльності за переліком, наведеним у статуті ВАТ «Київський річковий порт»від 29.08.2008 р., зареєстрованого державним реєстратором 16.09.2008 р. за № 10711050012000366, а саме: приймання, зберігання й видача вантажів, що прибувають річковим, залізничним та автомобільним транспортом, виконання перевантажувальних робіт, здійснення місцевих, приміських і внутрішньо міських перевезень пасажирів, обслуговування транзитного пасажировантажообігу, обробка вантажного флоту по комплексному обслуговуванню транзитного флоту, а також усіх суден України та інших держав, агентування і фрахтування морського та річкового вантажного, торгівельного і пасажирського транспорту, організація вантажних перевезень у приміському, міжміському сполученні річковим флотом та закордонних перевезень суднами «ріка-море»плавання, комерційне обслуговування перевезень вантажів та їх перевантаження, експлуатація та ремонт портових споруд, флоту, перевантажувальних механізмів, отримання транспортної продукції, залучення пасажирів та вантажів для перевезення флотом, здійснення перевезень вантажів та пасажирів на комерційній основі, виконання будівельно-монтажних робіт та реконструкції об’єктів, використання споруд та території порту з найбільшою ефективністю, навантаження з дна річищ, водосховищ нерудних будівельних матеріалів у судна і їх доставка споживачам на причали загального і не загального користування з наступним перевантаженням на залізничний і автомобільний транспорт, здійснення міжнародних перевезень вантажів із залученням суден «ріка-море»плавання і морських суден та їх забезпечення;

- право використовувати майно щодо якого встановлено сервітут для вивантаження, навантаження, складання та зберігання піску, каміння, щебеню, інших будівельних матеріалів, а також будь-які інших вантажів;

- право здійснювати власними силами й за власний рахунок ремонти, усунення окремих несправностей і пошкоджень майна щодо якого встановлено сервітут, проходження технічних оглядів, розробку та погодження технічної документації, отримання відповідних документів щодо придатності майна щодо якого встановлено сервітут до експлуатації за призначенням у випадках, коли володілець не здійснює таких дій своєчасно або коли за обставинами такі дії повинні бути здійснені невідкладно для забезпечення безперебійної роботи ВАТ «Київський річковий порт»з наступним відшкодуванням за рахунок володільця обґрунтованих витрат, понесених ВАТ «Київський річковий порт»у зв’язку з виконанням таких дій, у порядку, передбаченому законодавством. При цьому ВАТ «Київський річковий порт»має право вступати у відносини з контролюючими органами та службами, класифікаційними товариствами та іншими особами як експлуатуюча організація щодо підтримання експлуатаційної придатності майна щодо якого встановлено сервітут, пред’явлення майна до оглядів і обстежень, надання та отримання відповідних документів;

- право встановлювати в межах компетенції експлуатуючої організації правила поведінки третіх осіб (судновласників, капітанів суден та членів суднових команд, вантажовідправників, вантажоодержувачів та їх представників, пасажирів, працівників підрядних підприємств, установ та організацій тощо) при здійсненні будь-яких дій, бездіяльності, операцій на причалах, біля причалів та іншого Майна;

- право встановлювати і обслуговувати навігаційні знаки, стовпчики, вогні, будь-які інші попереджувальні знаки та оголошення для забезпечення безпеки судноплавства тощо;

- право вчиняти всі дії, що можуть бути необхідними для роботи ВАТ «Київський річковий порт»у зв’язку із зазначеним вище.

Сервітут встановлюється без визначення строку.

ВАТ «Київський річковий порт»вносить плату за користування майном щодо якого встановлено сервітут в порядку та розмірах, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1544 «Про портові збори».

Даний сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна права володіння, користування та розпорядження майном щодо якого встановлено сервітут.

Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності (господарського відання, оперативного управління) чи зміни органу управління майном, його поділу, перейменування, об’єднання в один інвентарний об’єкт з іншим майном, зміни поштової адреси, а також у разі поєднання в одній особі власника й володільця майна щодо якого встановлено сервітут. В останньому випадку такий власник несе зобов’язання, що випливають із цього сервітуту для них обох.

Збитки, завдані ВАТ «Київський річковий порт»власникові (володільцеві) майна щодо якого встановлено сервітут, відшкодовуються на загальних підставах.

Збитки, завдані порушенням власником чи володільцем прав ВАТ «Київський річковий порт», встановлених цим сервітутом, відшкодовуються на загальних підставах.

3. Визнати право відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»(04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70; код ЄДРПОУ 03150071) включити право сервітуту до складу його єдиного майнового комплексу.

4. Зобов’язати Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) не вчиняти будь-яких дій чи бездіяльності та не дозволяти вчиняти третім особам будь-яких дій, що перешкоджають відкритому акціонерному товариству «Київський річковий порт»користуватися майном, щодо якого встановлено сервітут, в межах прав, наданих йому сервітутом, а також приводити чи допускати приведення майна, щодо якого встановлено сервітут, в стан, непридатний для користування за цільовим призначенням, включаючи закінчення дії документів, що дають право на експлуатацію майна.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) на користь відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»(04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70; код ЄДРПОУ 03150071; п/р 2600530011464 в першій КФ ВАТ «ВіЕйБі Банк», м. Київ, МФО 321637) 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Суддя С.А. Ковтун

Рішення підписано 24.03.2009 р.