Постанова № 33103349, 16.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 серпня 2013 року 10:27 справа №826/10459/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Покотило М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства "Трансгарант-Україна"доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Дочірнє підприємство "Трансгарант-Україна" (далі по тексту - позивач, ДП "Трансгарант-Україна") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №4926552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10459/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12 серпня 2013 року.

В судове засіданні 12 серпня 2013 року не прибув представник позивача, попередньо подавши клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника позивача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12 серпня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 26 червня 2013 року №4926552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ДП "Трансгарант-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 750 015,00 грн., у тому числі за основним платежем на 3 000 015,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 750 004,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 06 червня 2013 року №551/22.9/32667198 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ДП "Трансгарант-Україна" (код ЄДРПОУ 32667198), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Саноіл торг" (код ЄДРПОУ 37269136) за період з 01.01.2010 по 01.04.2013 року" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2013 року на 3 000 015,00 грн.

Зазначене порушення в Акті перевірки обґрунтовано наступним: за даними акта перевірки контрагента позивача - ТОВ "Саноіл торг", встановлено, що останнє не надало до перевірки первинних бухгалтерських та податкових документів, в результаті чого не підтверджено податковий кредит з податку на додану вартість, у тому числі за січень 2013 року, та зазначено про порушення підприємствами - контрагентами: ТОВ "Саноіл торг" та іншими підприємствами по ланцюгу постачання норм податкового законодавства і про порушення порядку їх створення.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що ДП "Трансгарант-Україна" уклало правочини, які порушують публічний порядок, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; тому податкові накладні, складені ТОВ "Саноіл торг", не можуть підтверджувати правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання; контрагент-постачальник на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, а придбаний товар використано у межах господарської діяльності підприємства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ДП "Трансгарант-Україна", виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ДП "Трансгарант-Україна" та ТОВ "Саноіл торг", мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ДП "Трансгарант-Україна" (покупець) та ТОВ "Саноіл торг" (продавець), укладено договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2012 року №20-10-12, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію та матеріали; найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору.

Згідно специфікації від 24 грудня 2012 року, актів приймання-передачі та видаткових накладних ТОВ "Саноіл торг" протягом грудня 2012 року поставило олію соняшникову нерафіновану в кількості 1 760,40 тонн на загальну суму 18 000 090,00 грн.

При цьому відповідно до умов згаданої специфікації умовами поставки є EXW - термінал ТОВ "Евері" (м. Миколаїв вул. Громадянська, 117).

ТОВ "Саноіл торг" виписало позивачу податкові накладні, датовані груднем 2012 року, на загальну суму 18 000 090,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 3 000 015,00 грн.

Оплата за поставлені товар та послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки банку, долучені до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року, відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Саноіл торг", у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Саноіл торг" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з придбання робіт і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що придбана у ТОВ "Саноіл торг" олія соняшникова нерафінована використана у господарській діяльності позивача, а саме: олія соняшникова нерафінована доставлена до терміналу ТОВ "Евері" (м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117), що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними; водночас взаємовідносини між ДП "Трансгарант-Україна" та ТОВ "Евері" виникли на підставі договору про надання послуг по прийманню та перевантаженню олії рослинної від 01 вересня 2012 року №FT-01-о/0109, за умовами якого ТОВ "Евері" (виконавець) прийняло на себе зобов'язання по виконанню робіт по прийманню та транспортно-експедиційному обслуговуванню олії рослинної нерафінованої урожаю 2012-2013 року (вантаж), вантаж доставляється на адресу виконавця в період з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року з подальшим відвантаженням на судна, визначені ДП "Трансгарант-Україна"; у подальшому придбана олія соняшникова нерафінована, що знаходилась у ємностях ТОВ "Евері", передана для подальшої реалізації на експорт на підставі договору комісії від 20 жовтня 2012 року №2010К, укладеного між позивачем та комісіонером ТОВ "ЮГЕКОТОП", та додаткових угод до нього; придбана олія у подальшому експортована позивачем через комісіонера ТОВ "ЮГЕКОТОП" до Ісламської Республіки Іран та Судану.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Саноіл торг" та факту використання придбаних товарів у господарській діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: договору про надання послуг по прийманню та перевантаженню олії рослинної від 01 вересня 2012 року №FT-01-о/0109, укладеного з ТОВ "Евері", товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, договору комісії від 20 жовтня 2012 року №2010К, укладеного між позивачем та комісіонером ТОВ "ЮГЕКОТОП" та додаткових угод до нього, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіту комісіонера, копію зовнішньоекономічного контракту від 12 листопада 2012 року №0495/12, укладеного між ТОВ "ЮГЕКОТОП" та компанією-нерезидентом OREXIM LIMITED, актів приймання товару, вантажних митних декларацій, фотознімків резервуарів, де зберігається олія та автотранспорту, в яких олія перевозилась, довідок філії Акціонерного банку "Південний" про зняття вантажних митних декларацій з валютного контролю, про операції з продажу валюти та надходження валютної виручки за олію соняшникову від компанії-нерезидента OREXIM LIMITED, санітарних та радіологічних сертифікатів на олію соняшникову нерафіновану.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції ДП "Трансгарант-Україна" з ТОВ "Саноіл торг" є такими, що здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Стосовно висновків Акта перевірки про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Саноіл торг", порушують публічний порядок та вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб суд звертає увагу на наступне.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Наведені норми вказують, що питання недійсності правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тобто фіктивних, та правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто нікчемних, вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між ДП "Трансгарант-Україна" та ТОВ "Саноіл торг", матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок чи актах про неможливість проведення зустрічної звірки.

Крім того, для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

При вирішенні даного спору суд враховує також вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Саноіл торг", було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судом відхиляються посилання відповідача на матеріали податкових перевірок ТОВ "Саноіл торг" та підприємств по ланцюгу постачання, оскільки, з урахуванням принципу персональної відповідальності платників податків, ймовірні порушення податкового законодавства підприємством-продавцем та підприємствами по ланцюгу постання є підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ДП "Трансгарант-Україна" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл торг", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 26 червня 2013 року №4926552207 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП "Трансгарант-Україна" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Дочірнього підприємства "Трансгарант-Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 26 червня 2013 року №4926552207.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Трансгарант-Україна" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко